dc-summit.info

история - политика - экономика

Среда, 19 Декабря 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Чому 2450 дорівнює 666?

Чому 2450 дорівнює 666?

Чому 2450 дорівнює 666?

Не дурна, ой не дурна людина, помітила свого часу, що диявол ховається у дрібницях. Переконатися у цьому незайвий раз можна ознайомившись із непростими перипетіями спроб законодавчого унормування у незалежній Україні гарантованого Конституцією права громадян на мирні зібрання. А особливо — останніми подіями на цьому напрямі.

Однак, перед тим як поринути в бурхливу сучасність — трохи історії.   Право на мирні збори та демонстрації закріплено понад десятком міжнародних документів. Основним інструментом гарантування в Європі цього права стала стаття 11 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в світлі практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 11 Конвенції визначено, що: “Кожен має право на свободу мирних зібрань… Здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які є необхідними в демократичному суспільстві і встановлені законом:

1)в інтересах національної або громадської безпеки,

2)для охорони порядку або запобігання злочинам,

3)для охорони здоров’я  або моралі, чи

4)з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції або органів державного управління”.

Публічні мітинги та демонстрації є засобом для тих, що мають обмежений доступ до ЗМІ, висловити свою позицію для значної кількості осіб і таким чином привернути увагу громадськості. Тому Конвенція відносить право на проведення політичних демонстрацій до фундаментальних прав.  

В основі законодавчого врегулювання свободи мирних зборів в Україні лежить стаття 39 Конституції України. Вона закріплює вичерпний перелік підстав для обмеження реалізації цього права. Зокрема, підставами для такого обмеження відповідно Конституції України можуть бути:

“…інтереси національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням та злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей”[105].

Як бачимо, дана конституційна норма майже повністю співпадає з відповідним положенням статті 11 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Характерно, що обмеження щодо реалізації цього права встановлюються лише судом і відповідно до закону. Враховуючи положення ст. 1 Конституції України, згідно з якою Україна є демократичною державою, зважаючи на те, що Конвенція є частиною національного законодавства, яка за своїм впливом конкурує з Конституцією, а також виходячи з системного характеру права, можна вважати, що подібна вимога притаманна і вітчизняному праву.

З особливою гостротою невирішеність даної проблеми проявилася під час проведення опозицією мирних масових заходів у 2000-2001 роках. Їх організатори спиралися на пряму дію Конституції, органи місцевого самоврядування – на Указ Президії ВР СРСР від 28 липня 1988 року, відповідний Указ Президії ВР УРСР та прийняті на його розвиток місцеві нормативні акти. Як наслідок - сторони протистояння не знайшли чіткого правового розв’язання конфлікту. Не дало однозначного результату й звернення до Конституційного Суду України: у своєму рішенні від 19 квітня 2001 р. він лише констатував необхідність прийняття закону щодо порядку проведення мирних публічних акцій. Таку необхідність ще більше актуалізували бурхливі акції громадської непокори під час президентських виборів 2004 р.

Ще у 2004 р. на розгляд до Верховної Ради було подано кілька законопроектів, які мали на меті унормувати це питання. Два з них навіть   пройшли широке громадське обговорення.  Однак, тоді ж Верховна Рада України відхилила усі проекти законів щодо права на мирні збори. Тобто, дане питання залишилося відкритим, хоча його актуальність з того часу тільки зросла.

Варто, також, нагадати, що нинішній законопроект № 2450 не є виключно інновацією нинішньої влади. Вперше його було подано до Верховної ради ще 06.05.2008. Суб’єктом законодавчої ініціативи тоді значився Кабінет міністрів, ініціатором – екс-прем’єр Юлія Тимошенко. У пояснювальній записці до документа було зазначено, що “положення законопроекту спрямовані на забезпечення державою права людей збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи, демонстрації та гарантування такої свободи, що передбачає встановлення законом чіткого можливого обмеження цієї свободи з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на захист легітимних інтересів влади та захист прав інших осіб і є необхідними в демократичному суспільстві”.

Однак, безумовно, суттєвих змін проект зазнав: багато положень із попередньої редакції було викинуто, багато — додано. Разом з тим, заради об'єктивності, слід зазначити, що найбільш одіозні положення, які сьогодні викликають на себе шквальний вогонь з боку опозиції, залишилися саме з попередньої редакції. Тобто, з тих часів, коли представники нинішньої опозиції були ще при владі.  Так наприклад, це норма про те, що суд може обмежити право на проведення мирних заходів, якщо їхньою метою, зокрема, є: “блокування або загроза захопленню окремих об’єктів підвищеної небезпеки та об’єктів, щодо яких здійснюється державна охорона відповідно до Закону України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”. Хто насмілиться після такого пікетувати, скажімо Верховну Раду, Кабмін або Адміністрацію президента, або ж, нехай Бог милує, скромні вілли наших можновладців та олігархів. Адже, тепер це можна трактувати, як спробу блокування чи навіть захоплення! А значить - з усіма відповідними наслідками.

Тим часом, практика  владного регулювання мирних заходів стає все більш тривожною. Із останніх подій досить згадати заборону протестних акцій опозиції під палацом “Україна”, коли там виступав президент із своїм посланням (у той же час там знаходилися групи симпатиків ПР); варварський розгін із побиттями та затриманнями захисників Парку Горького у Харкові; адміністративну заборону протестної акції 14 червня в Одесі. Останній випадок особливо цікавий. Автор заборони, начальник управління внутрішньої політики Одеської міської ради посилався на Указ Президії Верховної Ради УРСР від 1988 року "Про порядок організації та проведення зборів, мітингів, вуличних акцій і демонстрацій у СРСР". За цим документом, заява про проведення зборів надсилається за десять днів до наміченої дати проведення. "Таким чином, проведення масового заходу 14 червня 2010 року суперечить вимогам законодавства, оскільки повідомлення про масовий захід надіслано 11 червня 2010, тобто за три дні до проведення зазначеного заходу", - ідеться у його листі. Проте, стаття 39 Конституції не регулює в часі подання заявки на проведення акції, а обмеження права громадян проводити збори та мітинги встановлюється лише судом. Таким чином, одеський чиновник поставив радянський указ вище української конституції! І подібні випадки у різних регіонах не поодинокі.

Оскільки певні деталі нового законопроекту розширюють можливості владного свавілля та заборони мирних заходів громадян, не дивно що посилюються громадянські акції протесту проти його прийняття.

Так, 14 червня представники низки громадських організацій та студенти з різних вищих навчальних закладів України у Києві на Майдані Незалежності провели акцію протесту проти ухвалення Верховною Радою законопроекту №2450 «Про порядок організації і проведення мирних заходів». Акцію пройшла під гаслом: "Вихід з демократії. Пароль: 2450".

Її учасники розташувались на Майдані Незалежності, побудувавши слово «ні» і піднявши над головою аркуші з написом «2450». Після цього учасники акції перебудувались у слово «так» та підняли над головами аркуші з написом «свободі зібрань». Як повідомили організатори акції протесту, вони виступають за перенесення прийняття цього законопроекту, проведення громадського обговорення та доопрацювання документа.

Учасники заходу висловили побоювання, що прийняття законопроекту призведе до узаконення репресивних методів щодо організаторів та учасників мирних зібрань та надасть надто широкі повноваження органам влади необґрунтовано обмежувати свободу мирних зібрань.

У зверненні, яке було роздано журналістам учасниками акції, йдеться про те, що передбачене законопроектом встановлення чотириденного повідомлення про зібрання унеможливить у багатьох випадках можливість громадськості швидко реагувати на важливі події суспільного значення.

Також учасники акції протесту зазначили, що у законопроекті нечіткими і невизначеними залишаються багато понять, які важко трактувати однозначно, що відкриває можливість різночитання з метою обмеження зібрань.

Вони вважають, що законопроект загалом не визначає права та обов`язки міліції під час проведення мирного зібрання.

Подібні акції протесту пройшли того ж дня у всіх обласних центрах України на площах біля облдержадміністрацій.

Завдяки групі народних депутатів протестуючим вдалося передати свої вимоги Голові Верховної Ради України В. Литвину. В. Литвин на погоджувальній раді в понеділок повідомив, що зранку зустрічався з представниками протестувальників: "До мене вранці приходила делегація з проханням не виносити цей законопроект на розгляд. Я думаю, варто було б нам не шукати пригод на порожньому місці - і варто було нам відкласти (розгляд законопроекту), комітету опрацювати, зустрітися з керівниками ініціативних груп", - сказав спікер. Подібної думки дотримується і однопартієць спікера  - Олег Зарубінський. Він вважає, що законопроект спершу повинен пройти експертизу Венеціанської комісії і лише потім може бути направлений до розгляду парламентом.

Як воно буде далі із законопроектом 2450, поки що з точністю, як і багато чого іншого в українській політиці, не береться прогнозувати ніхто. Поки що, ясно зрозуміло одне. У черговий раз благочестивими намірами українських політиків (незалежно від їх партійного забарвлення) виявилася вимощена дорога до пекла державних обмежень свободи і заборон реалізації конституційних прав.