dc-summit.info

история - политика - экономика

Среда, 18 Июля 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Українські піддавки: «дебют Януковича» проти «захисту Тимошенко»

Українські піддавки: «дебют Януковича» проти «захисту Тимошенко»

Українські піддавки: дебют Януковича проти захисту Тимошенко

А от дійсно, інтригує широкий загал питання – чи так само послідовно і рішуче вчинила б з російським флотом у Криму Тимошенко, як це вдалося Януковичу з компанією? Вже майже викреслена сторона українського політичного трикутника – громадянин Ющенко маніакально переконує нас у тому, що Юлія Володимирівна здавала б українські інтереси з іще більшим завзяттям.

Взагалі, каже колишній «гарант власного спокою» - якби не Тимошенко, не довелося б шанованому Віктору Федоровичу сьогодні ковтати одну братню пропозицію росіян за одною. Навпаки, президент Янукович напевно за перші п’ятдесят днів правління вже б домовився з Медвєдєвим про розташування «армади» українських катерів прибережної охорони у Сочі в замін на поблажливе ставлення непереможних українських атлетів до російських учасників місцевих Олімпійських ігор у 2014 році. А оскільки реванш за ганьбу у Ванкувері є для Москви питанням принциповим, то і здивування такий «обмін» ні у кого в світі не викликав би.

Окрім цього, поважні політичні експерти світового значення, такі, наприклад, як Володимир Путін (Уряд РФ), пригадують, що Тимошенко завжди була готова погодитися на пропозиції Росії щодо продовження терміну дислокації флоту в Севастополі і навіть публічно про це говорила на сторінках журналу «Профіль» ще п’ять років тому.

Так то воно так. Чутки про те, що Юлія Володимирівна мала виявитися найбільш прийнятним партнером для Росії за результатами президентських виборів в Україні циркулювали з превеликим завзяттям. «Націонал-патріоти бджолиного спрямування» до сих пір не можуть пробачити Тимошенко «хіхоньки» з Прем’єр-міністром Путіним на ганку Левадійського палацу у Ялті. Але хто, окрім вузького кола фахівців в енергетичній сфері, мав після цього підстави звинуватити Тимошенко у здачі національних інтересів? У виконанні ж Віктора Федоровича останні домовленості з Росією, попри удавану впевненість та спокій, саме так і виглядають: «Москва сказала «надо» – Киев ответил «есть»»!.

Юлія Тимошенко завжди була і, будемо сподіватися, залишатиметься майстром елегантної презентації будь-яких політичних кроків, попри їх кричущу невідповідність інтересам держави і навіть кримінальну сутність. Хіба важко було б вигадати (якби, звичайно, є чим вигадувати, окрім відповідного ресурсу пані Герман) щось переконливіше, ніж чотири прохання Януковича Медвєдєву про флот. Якщо аж з четвертої спроби погодився одразу  на 25 років продовження строку оренди, то спочатку, напевно, пропонувалося взагалі узаконити статус російської бази в Севастополі навіки? Як в це можна повірити, якщо всі знають, що у 2004 році майбутній російський президент, на відміну від теперішнього керівника російського уряду, з першої ж спроби заковтнув приманку Януковича у вигляді цукерки?

Окрім цього, гарантована знижка у 100 доларів за тисячу кубів газу виглядає досить жалюгідною, коли про неї говорять з вуст такої солідної людини й непересічного господарника, яким, безумовно у пам’яті прийдешніх поколінь запам’ятається діючий президент України. Навіть не вдаючись у деталі (яке буде значення цієї знижки, якщо через 5 років тонна кубів блакитних наркотиків для української промисловості коштуватиме не 330-350, а, припустимо, 1050 клятих американських папірців?), складається враження, що хтось когось, м’яко кажучи, дезорієнтує.

Інша справа, якби про «харківську перемогу» сповістила громадськість Юлія Тимошенко. Варто було б стати свідком такої події!

По-перше, дитині зрозуміло, що екс-прем’єр акцентувала б на тому, що в інтересах України і усіх її мешканців вкрай важливо саме невідкладно продовжити строки перебування російських іржавих суден в Криму, а не отримати знижку на якійсь там газ. Пішли б у хід будь-які неймовірні історії про те, що саме на таких умовах Україну погодилися включити в НАТО, інтегрувати з ЄС і на віки захистити від міжнародних терористів. І у такій обгортці харківські домовленості однаково позитивно були б сприйняті як на Сході країни, так і на Заході.

По-друге, що означає допуск іноземців або, якщо ми говоримо про росіян, старших братів до стратегічних галузей промисловості? Стратегічними в сучасній Україні є лише ті галузі, які безпосередньо належать верхівці Партії Регіонів. Решта об’єктів не має для держави будь-якого значення, особливо, коли про це попросять старші брати. Все сходиться. Але навіщо укладати на цю тему у майже таємних умовах якісь меморандуми на найвищому рівні? Для того, щоб заткнути роти опонентам, достатньо підрахувати і оприлюднити реальну цифру російських інвестицій та об’єктів власності, які вже існують в Україні. При цьому упродовж останньої п’ятиріччі ці цифри невпинно зростали і ніхто  з цього трагедії не робив.

Мудра в плані піару Юлія Тимошенко приватизувала б АЕСи, газосховища і АНТК «АНТОНОВ» у прямому ефірі загальнонаціонального телебачення (пригадуєте «Міттал стіл»?) в урочистій атмосфері небувалого інвестиційного та політичного піднесення. Кольорові тривимірні діаграми одразу ж демонстрували б українцям на скільки гривень виграє кожен «маленький українець» і на скільки мільйонів доларів збідніють нахабні олігархи від передачі контрольних пакетів цих підприємств росіянам.

Які там ефемерні сорок мільярдів інвестиційного ресурсу за десять років! В ході такої важливої для держави оборудки, якби її виконавцем була Тимошенко, обов’язково мають бути покарані її вороги і нагороджені вірні виборці, які відтепер заживуть як у Бога за пазухою. Куди там Януковичу з його млявими і вимушеними згадками про очікуване підвищення соціальних стандартів для самих бідних та Азарову з його роздачею квартир для інвалідів (!) Великої вітчизняної війни.

Отже, як презентувати владні здобутки для Тимошенко секретом не було б. А от як пояснювати свої дії в опозиції? Тут ще є над чим працювати. Принаймні зараз далі обережних обіцянок «не тягнути простирадло на себе» та сісти за круглий стіл з колегами по боротьбі за владу справи не йдуть.  В наших умовах це вже багато. Але для діючого президента навряд чи загрозливо. Він вже й не такі круглі столи переживав, а спромігся не лише не заснути, але й залізти з ногами у найвище державне крісло.

Отже, Віктор Янукович, на відміну від своєї колишньої головної конкурентки, не дуже приймається ефектністю, проте демонструє вражаючу ефективність своєї політики. Швидкість у здійсненні найсміливіших задумів у сфері зовнішніх зносин просто вражає. Хоча, варто пам’ятати, що «хоробрий і жорсткий» президент обачливо не спішив декларувати власні грандіозні плани виборцям в ході президентської кампанії. Проте зараз він очолює команду, яка виглядає здатною навести порядок в країні. Ну, правда, не сильно перебираючи при цьому засобами.

Очевидно, що у разі перемоги Тимошенко, ми б мали більш привабливу картинку з точки зору якості діалогу першої особи з громадськістю. Принаймні з огляду на те, що лідер БЮТ вже пройшла стадію побудови елементарних речень, над якою б’ється президент і говорить цілком пристойно (хоча й з легким акцентом).

Проте, безлад в країні не міг бути вічним і можна було б здогадатися що переможець президентських виборів спробує покласти цьому край. А інформаційне «прикриття» своїм діям кожен забезпечує у відповідності з власними мистецькими талантами.

Насторожує інше. Використовуючи шахову термінологію, «дебют Януковича», судячи з усього, передбачає ведення власної гри без особливої турботи про реакцію суспільства. Помилки попередників і, насамперед, «батька» (а іноді навіть тестя) усіх вітчизняних політиків та олігархів сучасності - Леоніда Кучми, нічому нікого не навчив. Хоча… А для чого? Хто зараз скаже, що Кучма в кінцевому результаті постраждав від результатів свого «далекоглядного» правління та років смути, які за ним слідували?