dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 11 Декабря 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Влада і суспільство: контроль над інформацією і її розповсюдженням

Влада і суспільство: контроль над інформацією і її розповсюдженням

Влада і суспільство: контроль над інформацією і її розповсюдженням

Пануюча ідеологія», «інформаційна політика», «інформаційні війни» – поняття, які увійшли в наше життя не з початком ХХI ст. Їх застосовували в різні часи, різними способами і в різній мірі. Але наймасовішого розповсюдження ці поняття набули в ХХ ст., коли відбувалось «холодне» протистояння біполярного світу. Саме в руках радянського вищого державно-партійного керівництва «державна ідеологія» почала застосовуватись як зброя і як засіб управляння суспільством.

В наш час високих технологій та швидкісної передачі інформації масмедіа стали неймовірно дієвим засобом маніпуляції суспільною думкою. Влада чи провладні організації через підконтрольні їм ЗМІ озвучують або приховують ту інформацію, яка вигідна для них в певній ситуації.

Щоб розглянути дану ситуацію потрібно зробити не лише аналіз державних систем, суспільства та засобів масової інформації в їх житті, але й екскурс в історію проблеми. Загальні питання, які кожен з нас час від часу ставить перед собою, є початком дослідження проблеми владного контролю над інформацією і маніпуляції суспільством.

Співіснування влади і суспільства в контексті соціальної історії визначається взаємозв’язком, в результаті якого суспільство формує відповідну часу влада, а вона, посилаючись на реалізацію загальних інтересів, прагне контролювати суспільство. Одним з найважливіших елементів управління суспільством є державний контроль над інформацією.

Система контролю і дозування інформації існує в кожній державі. Будь-який політичний режим спирається на дві складові людської психіки: обожнювання влади і страх перед нею. Єдиним способом сформувати їх – це встановити контроль над засобами інформації. Власність на засоби інформації, якою б вона не була – державною або приватною, – дозволяє власникові «робити владу», тобто визначати суспільні пріоритети. Влада сама визначає, що може бути інформацією і які з подій потрібно висвітлювати в ЗМІ. Лише тоді подією стає те, що виловлене із загальної кількості випадків. Ще в 1920-і рр. М.І. Бухарін висловив офіційну точку зору на припустимі межі гласності: «...Наша печать должна, во-первых, по возможности правильнее информировать о состоянии вещей. Мы, конечно же, не можем рассказывать «всем, всем, всем» о некоторых вещах, не можем потому, что это принесет вред пролетариату».

Виходячи з вищесказаного виникає цілком закономірне питання: який об'єм достовірної інформації отримує суспільство зі всього інформаційного потоку? Та і взагалі, яка частина інформації зі всього величезного потоку доходить до громадян?

Спробуємо розібратися. Оскільки інформація – один з найважливіших інструментів управління суспільством і різна влада по-різному вирішує проблему доступу до неї, то обмеженням свободи доступу аудиторії до інформації вона займається нерідко для маскування своєї політики. Така цензура виражає інтереси не всього суспільства і навіть не всієї держави, а найчастіше лише якої-небудь гілки влади.

Точне процентне співвідношення прихованої і поширеної інформації від всього потоку не визначить ніхто, навіть ті, хто безпосередньо визначає критерії неприпустимості. Тому спробуємо визначити, чому влада приховує від суспільства певну інформацію, і яка це інформація?

«Регулювання інформаційних потоків» органами влади завжди проводиться в своїх інтересах. Відбувається це з безлічі причин, визначальною категорією яких є страх. Це страх перед суспільством за певні соціальні труднощі, страх відповідальності за дії органів влади і окремих політиків тощо. Крім того, як показує практика, виконавці влади можуть змінювати напрями інформаційних потоків в залежності від ситуації. Цим влада вкотре доводить, що їй не важлива істина сама по собі. Для неї більш важливим результатом цього процесу є збереження себе при владі і саме це положення є головним в «пануючій ідеології.

Виходячи з бажання контролювати інформаційні потоки, державні органи прагнуть стати найбільшими власниками у сфері засобів масової інформації. Провладні структури, будучи найбільшими власниками в галузі журналістики (їм належать друкарні, в яких друкуються приватні видання, газети, радіо і телеканали), можуть у будь-який момент закрити який-небудь канал передачі інформації.

Крім того, будучи інформаційною, або як ще її називають «четвертою», владою преса здатна трактувати події в зручному для певних сил ракурсі, формувати громадську думку і впливати на психологію поведінки як всього народу, так і окремих людей. Тому, засоби масової інформації стають важливим інструментом соціального управління: по-перше, ЗМІ впливають на психологію мас, а по-друге, саме їм властива надзвичайна сила переконання. Нерозкритими залишаються питання, яким чином певна інформація впливає на громадську думку і як саме відбувається маніпуляція громадською думкою?

Ймовірно, все зводиться до досить-таки складної схеми. Встановивши контроль над інформаційними потоками, відфільтрувавши їх від «неприпустимої» інформації, державні органи за допомогою ЗМІ озвучують однотипну інформацію, в якій загальних думок більш ніж фактів. А ті факти, які вносяться для сприйняття матеріалу, як правдивого, вирвані з контексту подій. Вся інформація подається з метою навіювання якомога більшій кількості людей твердження, що влада намагається забезпечити якісь блага всьому суспільству, а не окремій людині. Трагедія полягає в тому, що якщо більшість суспільства сприймає цю інформацію, то таким чином підтримує владу і починає виступати проти меншості, яка засумнівалася в достовірності поданої інформації. До таких виступів людей знову ж таки штовхають можновладці. Благо, механізм за останніх 90 років вже відпрацьований.

Найбільш яскраві приклади такої схеми простежувались за радянських часів, коли влада за допомогою ЗМІ перетворювала революціонерів на «ворогів народу», стимулювала соцзмагання за рахунок завищення показників досягнення народного господарства, виправдовувала методи, якими здійснювалася «генеральна лінія партії». Саме так населення дізнавалося про «проблеми», які виникають в інших країнах світу, про процвітання «великої Радянської Батьківщини», де немає місця бідності, соціальній несправедливості і збройним конфліктам. Система заважала суспільству встановити реальну картину політичного, економічного і соціального становища в країні. До сьогодні суспільству нав’язується думка, що керівництво країни знає, що необхідне її громадянам.

Але припустимо, що владі вдалося озвучити якусь подію і ця інформація була поширена ЗМІ. Вона дійшла до суспільства. Виникає закономірне питання: який ступінь довіри суспільства до інформації, яка поступає зі всіх інформаційних каналів?

Відповіді на це питання можуть бути різні, багато що залежить від конкретизації питання: від кого отримана інформація, хто її озвучив, які ЗМІ і як «піднесли» цю інформацію суспільству та інші.

На наш погляд ступінь довіри суспільства до інформації буде легко визначити, відповівши на декілька питань. По-перше, чому суспільство не довіряє певній інформації? Тому, що: немає довіри до деяких сил, які озвучують інформацію (це політики, політичні і суспільні організації і тому подібне); не вистачає фактичного підтвердження подіям; оцінки подій не співпадають з тим, що відбувається або виходять від зацікавлених осіб. Наприклад, згідно всеукраїнському опитуванню на замовлення Інституту політики «Українське демократичне коло» від 26 червня – 7 липня 2003 року, проведеного серед 1000 респондентів зі всіх регіонів України, найбільше недовір'я викликає інформація, передана з найвищих органів влади, – 59 %.

Не останню роль в довірі населення до ЗМІ грає недовіра до певного їх виду (преса, телебачення, радіо і ін.) або до окремих видань і телеканалів. Ця причина найбільш вагома ще в тому плані, що дає відповідь на питання, яким засобам масової інформації суспільство довіряє більше, а яким менше?

У даній ситуації суспільство схильне розглядати діяльність ЗМІ в контексті політичних позицій їх власників. Впливові представники політикуму створюють механізми контролю над медіа і змістом інформаційних повідомлень, не боячись при цьому покарання за таке не правове втручання в роботу ЗМІ. Незаперечно, що така ситуація існує в різних країнах світу.

Таким чином, проблеми, пов'язані з інформацією, є одним з найважливіших предметів вивчення в структурі взаємин влади і суспільства. Існування гострих питань, в яких інформаційні потоки представляються не цілісними, без достовірних фактів і об'єктивних коментарів, викликають цілком закономірну недовіру суспільства до влади і конфронтацію між ними. Саме по кількості, а головне – якості, інформації, яка доходить до простих громадян визначається рівень демократії держави і його підтримка формування цивільного суспільства.