dc-summit.info

история - политика - экономика

Воскресенье, 18 Ноября 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Опозиція: технологія затримки дихання

Опозиція: технологія затримки дихання

Опозиція: технологія затримки дихання

Чи складно дорослій сформованій людині «з нуля» розпочинати пошук самої себе? Напевно, що так. Тим більше, якщо йдеться про виснаженого багаторічною політичною битвою самопроголошеного лідера нової української опозиції – Юлію Тимошенко.

Її попереднику на цій не останній в демократичних країнах посаді достатньо було затамувати подих і не робити різких рухів та, найголовніше, заяв – течія сама викинула на берег «трупи» заклятих опонентів Віктора Федоровича, чим відкрила шлях до влади йому та його стабілізаційно-реформаторській команді.

Окрім того, що історія повторюється з певною періодичністю, а не коли кому заманеться, існує багато аргументів на користь того, що Тимошенко вже не вдасться повторити опозиційний трюк Януковича.

Так, Віктору Федоровичу не треба було доводити свою ідентичність та «унікальність» в команді опозиційних до помаранчевої влади «хлопців і дівчат». Цьому, не в останню чергу, сприяла і діяльність самої Юлії Володимирівни, яка на догоду політичній кон’юнктурі  періодично ототожнювала лідера Партії Регіонів із вселенським злом, чим надавала опонентам влади чіткий «месідж» «ху» із «ху» є справжньою альтернативою для Ющенка і Тимошенко.

Хто б там що не казав про нафталінний характер теперішньої української еліти, сьогодні Тимошенко конкурує не лише із зграйкою політичних імпотентів з «націонал-демократичного» табору. Які, як тільки настане чергова пора виборчої шизофренії, все одно підуть у бій за свої законні відсотки відсотків. Спільними зусиллями влади, опозиції та флагманів бізнесу останніми роками вирощено ряд перспективних молодих гравців на опозиційному полі. При згадці про цих людей одразу спадає на думку «кишеньковий» Яценюк. Але при слушній нагоді можна оперативно дістати з владної шухляди того ж Тігіпка, повести в політичну гастроль по місцям бойової слави УПА громадянина Ющенка, створити політичний проект під красномовного депутата-регіонала Мірошниченка і так би мовити – далі буде. А згадані перспективи суттєво звужують поле для маневру в ранзі одноосібного лідера опозиції. 

Хаотична активність попереднього уряду на фоні глибокої економічної кризи сформувала сильний суспільний запит на заспокоєння політичної ситуації в країні, яка, принаймні, створює ілюзію стабільності та нейтралізує панічні настрої. Люди виснажилися внаслідок дефіциту позитивних емоцій. Ще свіжі спогади про різноманітні кризи – від валютної до грипозної. В тій ситуації образ Януковича «потрапляв у десятку», як образ спокійного чоловіка, який готовий буде твердою рукою та без зайвих емоцій протистояти будь-якій загрозі.

Навряд чи Юлії Володимирівні сьогодні вдасться безболісно для себе та власного рейтингу перетворитися з «жінки–воїна» у «жінку-мироносицю». Вона зазвичай вдало перевтілюється у заступницю знедолених, але її образ втрачає яскравість та магнетизм без належної частки притаманної їй від природи агресії. А сьогоднішня ситуація в державі, принаймні у найближчі місяці, з великою долею ймовірності не сприятиме зростанню агресивних нас торіїв в суспільстві. Навпаки, політик-руйнівник ризикує накликати на себе відразу з боку значної частини потенційних виборців.

До речі про виборців. Нормальна людина перетворюється в апарат для заповнення та вкидання у скриньки бюлетенів, в об’єкт для полювання з боку різноманітних політичних аферистів та провокаторів лише перед цими самими виборами. А хто підкаже, коли в нас наступне свято демократії? Правильно – виглядає, що не скоро. Задавалося б, таку «дрібницю», як місцеві перегони, і ту скасували/відтермінували. Від гріха подалі.

І слід тут визнати, що на руку партії переможців грає логіка часу. Можна довго сперечатися про законність чи незаконність висновків Конституційного суду, але те, що без передишки у щорічних переформатуваннях влади та налагодження нормальної роботи виконавчої влади країна сама себе зажене у безвихідь здається розуміє вже більшість як політиків, так і славнозвісних, з легкого язика попереднього президента, «маленьких українців».

Вся попередня політична діяльність Тимошенко базувалася на активній роботі в інформаційному просторі, штучному створенні резонансних подій та конфліктному трактуванні подій реальних. Безумовно, що Юлія Володимирівна є управлінцем «вищої ліги», талановитою особистістю та справжнім лідером. Серед української еліти вона визнана надзвичайно сильним супротивником. Без перебільшення, багато хто з опонентів боявся її приходу до абсолютної влади і мав на це підстави.

Проте, парадокс полягає у тому, що політичний конфлікт, як і будь-яка інша форма протистояння, вимагає, як і, приміром, бальний танок, наявність обох партнерів. Електоральні позиції Тимошенко зміцнювалися в процесі безкомпромісної боротьби з реальними ворогами -  Суркісом, Кучмою, Порошенком, Ющенком, багатоголовою Партією Регіонів  та іншими суперниками, які активно протидіяли її діям та, що головне, реагували на них, вибудовуючи подекуди складну контргру.

А от якщо пригадати досвід останньої «мерської» кампанії у Києві очевидними стають переваги своєрідної форми «толстовства» у виконанні мера Черновецького. Так, йому звичайно протистояла не Юлія Володимирівна особисто. Але він досить вдало уникав прямої конфронтації з лідером БЮТ не ув’язуючись в полеміку з Турчиновим чи Тимошенко, а наполегливо апелюючи до своїх «законних» виборців. З цієї ж позиції відмова Януковича вступити у відриті телевізійні дебати з Тимошенко у ході передвиборчої кампанії, попри усю позірну малодушність такого кроку, виглядає далекоглядним і підготованим технологічно рішенням.

Отже, сьогоднішній владі достатньо до певної межі ігнорувати (повністю звичайно це не вдасться зробити) інформаційну активність Юлії Тимошенко і не давати втягуватися у гостру полеміку з порядку денного, який вона намагатиметься нав’язати Януковичу і Ко. Якщо при цьому не перейти формальні рамки демократичних стандартів, владі вдасться нейтралізувати значну частину опозиційного потенціалу Тимошенко, який втрачатиме змістовне наповнення і не привертатиме увагу людей у разі відсутності серйозного роздратування та спротиву з боку партії переможців. Сприйняття такого підходу робить шкідливим та безглуздим застосування владою будь-яких репресій по відношенню до опозиціонерів, а тим більше, до їх лідери. Такі дії лише слугуватимуть її швидкій реінкарнації на політичному олімпі.

Згадані вище обставини дають опозиції підстави якщо й не до розпачу, то серйозної розгубленості. І «робота» тіньового уряду є опосередкованим підтвердженням цій тезі.

Проте, шанси є завжди. Головна надія опозиції полягає, передусім, у бездарності влади. Опозиційна діяльність вимагає витримки і вміння грати у довгу гру. Треба вміти затримувати дихання в умовах постійної нестачі кисню. Влада ж, тим більша наша рідна, послідовно створюватиме приводи для народного невдоволення. Ну, наприклад, прийняттям нового Трудового кодексу. І ще лише «аперитив».

Питання тільки у тому, як довести людям, що лідер опозиції є саме тою особою, яка в черговий раз виправить усі помилки влади і поведе народ у безхмарне майбутнє.