dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 14 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Чому в опозиції Ю.Тимошенко не прем’єр, а лідер?

Чому в опозиції Ю.Тимошенко не прем’єр, а лідер?

Чому в опозиції Ю.Тимошенко не премєр, а лідер?

Голоси порахували, переможців визначили і визнали, посади поділили. Процес, як то кажуть, пішов. Проте певні питання лишилися. Одне з них -чому, перебравшись до опозиції, Ю.Тимошенко обрала для себе статус лідера, а не прем’єра опозиційного уряду? Адже, як не крути, прем’єр, нехай і опозиційний, це більше, ніж просто лідер, чи не так?  Що це: вияв байдужого ставлення до посад, чи - усвідомлене принципове рішення? І чого тут усе-таки більше: здорового глузду й прагматичного розрахунку чи жіночої образи й напівдитячого прагнення зопалу "накапостити їм усім"?

Добре, що в нашій розвинутій  (ба, у дечому навіть розгнузданій) демократії для сановних дядь і тьоть, тимчасово усунутих з керівних посад та від владної "годівнички", існує така забавка, як опозиція, й такі іграшки для дорослих, як офіційні статуси "лідера опозиції" та "опозиційного прем’єр-міністра". Це, погодьмося, додає ваги нашому національному політичному процесу, об’єднуючи нас з Європою й з усім демократичним світом.

Шкода, правда, що ніхто у нас не здогадався передбачити ще й статус "опозиційного президента". По-перше, цим би ми напевно виділилися поміж інших. По-друге ж, така словесна "цяцька" нині дуже б стала у нагоді Юлії Тимошенко й тим її найвірнішим, найвідданішим соратникам, які лишилися  біля неї у лиху годину після поразки на виборах президента і відставки з посади прем’єра українського уряду (таких, до речі, не так і багато; навіть колишній чоловік Олександр і той, кажуть, не витримавши наруги й напруги, швиденько виправив собі справні папери для виїзду на "ПМЖ" до Канади).

Українцям  уже трохи бракує Юлії Володимирівни. Навіть тим, кого починає тіпати, щойно її почує, і хто хреститься, коли її бачить, та тим, хто не голосував би за її кандидатуру не лише на виборах у президенти, а й навіть у сільські голови якого-небудь там славного Ржищіва чи Олевська.

Багатьох людей в Україні, яким важко звикати до того, що ані з радіо або з телевізора, ані з холодильника чи з праски до них, тільки-но натисни на кнопку "start", не долинає знайомий, а для декого навіть приємніший за солов’їні співи, голос чарівної Юлії, - звістка про її "відпустку" схвилювала не на жарт. "Щось тут не так", - подумалося, мабуть, далеко не одному з них.

Запитання на кшталт: "Де ВОНА?" і "Що вони з ВОНОЮ зробили"?), - без перебільшення висіли у повітрі, провокуючи серцеву аритмію і стрибки тиску навіть у практично здорових, скептично мислячих українців.

Серед численних версій щодо маршруту та мети пересування Юлії Володимирівни під час відпустки лунали й абсолютно божевільні, зокрема, така аж надто, як на мене, екстравагантна, згідно з якою вона, нібито, їздила на кастинг на заміщення (мало не "з понеділка", а "з першого числа" - точно) посади голови уряду Греції, яку треба негайно витягати з кризи. Довести і "кому треба", й самим грекам, що її батько - "грецькопідданий", для головихи "БЮТ", гадаю, жодних проблем би не складало.

Значно впевненіше ті, "хто в курсі справи", переповідали чомусь чутку про те, що, куди б не скочила "у відпустку" Юля, літала вона туди через Лондон. Мовляв, щоб англійську мову вивчити, бо без неї в опозиції - ніяк (що тут до чого, шановний читач, стане зрозуміліше через два абзаци).

29 березня Ю.Тимошенко, Слава Богу, об’явишся, не встоявши, мабуть, перед спокусою влаштувати своєму "улюбленцеві" В.Януковичу справжній "страсний тиждень", нехай навіть поки що без хреста й без Голгофи. Своє повернення "леді Ю" відзначила черговим брифінгом і черговою порцією безглуздих звинувачень у корупції на адресу ще одного органу влади. Після вже облитих нею брудом ЦВК і ВАСУ дісталося Конституційному Суду, який, схоже, теж не хоче прислухатися до "безкоштовних" порад від Ю.В.Т.

Відомості щодо "важкого тиску на КС" та, нібито, пропонованого суддям цього суду мільйона доларів за потрібне владі рішення з приводу законності нової коаліції у Верховній Раді у пані Юлії, певна річ, найсвіжіші й найперевіреніші (не інакше, прямісінько з Лондона надійшли). Хоча й сама опозиційна зірка змушена визнавати, що підтвердити їх наразі не здатна, бо не має у своєму розпорядженні нічого, крім "інформаційних хвиль" (!) з КС.

Але повернемося до нашої головної проблеми: чому ж усе-таки, перекваліфікувавшися в опозиціонерки, Ю.Тимошенко відмовилася від спокуси стати опозиційним прем’єром? Цікавою є її власна версія щодо того, якою б мала бути людина, "на всі сто" достойна опозиційного прем’єрства?

Її Ю.Тимошенко "озвучила", представляючи публіці С.Соболєва: "Соболєв - це та людина яка суміщає в собі високу професійну діяльність і високий рівень моральності (залишаю на совісті "бютівських" стилістів незграбність цього вислову - П.Г.), має дві вищі освіти... та вільно володіє англійською мовою (про вільне володіння російською чомусь не згадується). Це саме ті якості, які необхідні для опозиційного Прем’єр-міністра".

То, може, ВОНА не прем’єр через те, що в неї з англійською не просто не дуже окейсько, а геть зовсім кепсько? Адже за іншими критеріями її показники не гірші, ніж у С.Соболєва. Що ж до освіти, то ВОНА ще й кандидат наук (хоч сама про це ніде й ніколи не згадує, може, забулася?).

Якби це було саме так, тоді було б зрозуміло, чому Ю.Тимошенко полетіла, як пліткують, до Лондона (якщо вона туди, дійсно, літала). Хотіла англійську вивчити.  Щоправда, подейкують, що ВОНА, коли таки буває у Лондоні, спілкується там виключно російською. Бо там "у них" у будь-якому пристойному банку VIP-клієнта перекладачем умить забезпечать. Та й ті, хто складає їй у тій Англії кампанію, включаючи Платона Єлєніна та ін., та ін., мовою О.Пушкіна володіють вільно. Ще краще, ніж С.Соболєв англійською.

Ну, а якщо серйозно, то питання "чому ВОНА не прем’єр" не містить у собі жодної інтриги. Відповідь на нього проста. Ю.Тимошенко не прем’єр "свого" опо-уряду, бо цей уряд не єдиний, і єдиним навряд чи стане. Якби вона погодилася на прем’єрство, то була б лише однією з кількох. А як лідер і як голова Координаційної ради опозиції вона зможе претендувати хоча б на відносну ексклюзивність. Зокрема на те, щоб збирати у себе на нарадах усіх інших, у тому числі, й тих прем’єрів-опозиціонерів, які згодяться до неї йти.