dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 16 Октября 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика В очікуванні прем'єри

В очікуванні прем'єри

В очікуванні

Як вже багато хто  здогадувався, головним призом для переможця президентської кампанії виявилося  не так президентське, як прем'єрське крісло. Тільки сісти у нього, вірніше, посадити потрібну людину виявилося важче, ніж навіть виграти самі вибори. Звичайно, все в кінцевому результаті має владнатися. Проте хто сьогодні зможе порахувати наслідки того чи іншого вибору?

Не дарма ж Віктор Андрійович, підбиваючи підсумки своєї “діяльності” на посаді президента, вважає призначення Юлії Тимошенко на посаду керівника уряду своєю найбільшою помилкою. І це при тому, що більше року після обрання він фактично очолював виконавчу гілку влади, як і його попередник.

Ті, хто цими днями критикують Тимошенко за надмірну жадібність до влади, яка втілюється у небажанні добровільно залишати посаду прем'єра, забувають, що, власне, обидва її попередники на цьому посту — два Віктори — ледь на позабивали одне одного у боротьбі за президентство у 2004 році. Видно, на чолі кабінету міністрів політики, що мають більш-менш достойне підґрунтя для реалізації власних амбіцій, скаженіють не на жарт. Де ж знайти того спокійного, професійного і прагматичного, який і роботу буде вести і діючого президента не нервувати?

Претендентів, слід сказати, обмаль. Вірніше, бажаючих вистачає. Не вистачає взаємоприйнятних — для президента; для його поки що не “любих”, але вже давно “заклятих” друзів; для організованого зло.., вибачте, народного угруповання депутатів; для усіх їх спонсорів і т. п. Ну, і на останок, для тих, кого іноді згадують політики і гучно називають народом України або (були ж часи!) “моєю нацією”.

Про політичні розклади написано вже багато більш інформаційно насиченими авторами. Але поговорити не про принципи відбору прем'єрів, а їх бажані професійні параметри зайвим ніколи не буде. І у цьому зв'язку варто згадати про досить прості речі.

По-перше, досвід.

Людина, готова очолити процес управління складною структурою виконавчої влади, має мати  адекватний досвід роботи в цій системі або успішної взаємодії з нею. Тут мало бути ефективним “фінансистом”, “менеджером”, “стратегом” або “політиком”. Важливо практично розуміти тонкощі прийняття урядових рішень та бюджетного процесу. Керівникові кабміну, як, з рештою, й будь-якому іншому керівникові не завадив би і звичайний життєвий досвід. Так, про всяк випадок.

На перший погляд, таких кандидатів сьогодні вистачає. Сам новообраний президент повністю відповідає цій вимозі і, можна припустити, що він залюбки б розв'язав питання прем'єрства шляхом суміщення обох ключових в державі посад. Та не дозволяє клята конституція, яка, складається враження, в інших країнах допомагає регулювати політичний процес, а в нашій — заважає досягти найменших ознак порядку.

Якщо ж виходити з того, що в Україні є ще декілька осіб, чий управлінський досвід можна порівняти з “непід'ємним  багажем” Віктора Федоровича, слід згадати про інше. В історії сучасної України ми не зможемо віднайти період більш-менш збалансованого соціально-економічного розвитку держави. Тільки-но на початку ХХІ-го століття наша країна почала поволі виходи з десятирічного періоду кризи та стагнації, вона покотилася у прірву контр-продуктивних політичних свар, в якій і зустріла найбільшу економічну кризу останніх часів. Виходячи з цього, найдосвідченіші наші кандидати мають переважно негативний (у сукупному результаті) досвід роботи у виконавчій владі. Негативний результат, як любив говорити видатний Валерій Лобановський, це, звичайно, теж результат. Але звідки ж виникне вміння докорінно змінити погані тенденції розвитку економіки та суспільства, чого так потребує Україна?

По-друге, варто згадати порядком вже заяложене поняття “професіоналізму”.

Звинувачення у його відсутності стало одним з найпопулярніших в арсеналі політичної лайки в Україні останніх років. Як об'єктивно оцінити компетентність кандидатів? Якої, умовно кажучи, вони мають бути “професії” і яких “успіхів” вони мали досягти?

Тут також є свої складнощі. В нашій країні вже достатньо розповсюдилися різноманітні рейтинги — найбагатших, найвпливовіших, найвідоміших або найуспішніших і т. п. осіб. Водночас, об'єктивну оцінку саме персональних якостей тієї чи іншої персони надають, як здається, лише спеціалізовані рейтинги окремих бізнес-видань, які “рангують” за ознакою вузької спеціалізації — фінансові директори або їх колеги з продажу, бухгалтери тощо. Говорити ж про успіх та впливовість наших політиків звичайно можна. Але важко виокремити частку “власної” та “доданої вартості” у цих чеснотах.

Що стоїть за стрімкою кар'єрою в українській  політиці, яка як була, так і залишається не публічною, нав'язаною  згори і сформованою за зачиненими дверима? Чи зростання активів банку свого часу сталося виключно завдяки талантам його власника, групи менеджерів чи (а для України це не дивно) внаслідок збігу обставин та особистих інтересів групи далеких від цього бізнесу осіб? Чому в країні, яка довгими роками сповідувала монетаристичні погляди на розвиток економіки, а держава зберігала масивний арсенал адміністративного втручання у справи бізнесу, утворився такий великий розрив у доходах між бідними та багатими і у чому тут професіоналізм?

Розподіл ролей простий — в опозиції (відколи вона в нас з'явилася) в нас одні професіонали, а при владі — люди некомпетентні. Хоча усі добре знають справжні можливості один одного.

По-третє, не завадила б новому прем'єру готовність до здійснення реформ.

В країні, в якій падіння виробництва вимірюється двозначними цифрами, м'яко кажучи не радує інфляція, а структура економіки не відповідає жодним конкурентним вимогам без змін не обійтися. Це — якщо сподіватися на подальше існування держави. Якщо не сподіватися, вистачить, звичайно, і підвищення соціальних стандартів у темпі зростання глобального потепління (на 3-5 градусів до кінця століття) та запровадження напів-міфічних  податкових канікул для представників малого і середнього бізнесу (для тих, хто виживе після спрощення дозвільних та контрольних процедур).

Що заважало приступити до якісного реформування економіки попередникам? Продиктована постійними виборами популістична доцільність? Так. Відсутність достатньої політичної підтримки, насамперед, у парламенті? Ще раз так. Спротив і саботаж інертної бюрократії, олігархічних кланів? Безумовно. Але щиро кажучи, треба сказати у голос, що головним стримуючим чинником реалізації благих намірів урядових провідників завжди була  банальна корупція.

Хто з кандидатів може довести, що перебуваючи у владі він жодним чином не задовольняв власні бізнесові чи особисті інтереси? При чому у максимально можливих масштабах? Не слід приховувати, що така можливість в нашій державі є заслуженою винагородою за тимчасовий період дійсно виснажливої та важкої роботи на державу, де будь-який день може стати останнім з політичної точки зору. Своєрідною пляшкою молока “за шкідливість” та особливі умови праці.

Тут би згадати про п'ятий критерій -  порядність. Та чи варто? Невже ті з кандидатів, які вперше мають шанси опинитися на цій високій посаді, не знають, що на них чекає в кабінеті на Грушевського?

Звичайно, можна зазначити, що короля грає свита і маючи професійну команду реформаторів можна... Але де ж нові прем'єри назбирають ті “команди самовідданих однодумців”. Ніхто з них не утримує багаточисельні групи “сподвижників”. Адже, якщо їх кількість перевищить розумні межі, власна дружина розжене їх віником — сімейний бюджет не гумовий! Отже, доведеться спиратися в роботі на “незаангажовані” кадри, які будуть знаходити власний інтерес ad hoc, або харчуватимуться навколо більш-менш постійних фінансових потоків — госпрозрахунок і самозабезпечення у дії.

Достеменно можна лише стверджувати, що члени новоствореного уряду встигнуть ближче познайомитися один з одним, якщо не мали нагоди зробити це раніше. Що ж в результаті цього знайомства ми отримаємо для України краще особливо не прогнозувати -  що б потім вкотре не розчаровуватися.       

Сьогодні навмисне не згадувалися прізвища кандидатів на посаду прем'єра, окрім, ситуативно, однієї з них, чиї шанси сьогодні є більш ніж примарними. Навіть найпростіший “шаблон” ефективного керівника уряду сьогодні для України виглядає таким, що втиснутися у нього власною статурою здатних вистачає, а тих, кому б він органічно пасував — не видно.