dc-summit.info

история - политика - экономика

Среда, 12 Декабря 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Чужий проти Хижака або махання кулаками після бійки

Чужий проти Хижака або махання кулаками після бійки

Чужий проти Хижака або махання кулаками після бійки

Хто б не переміг, ми програємо!

Кожен має право на щастя і кожен його прагне.  Тільки різні люди реалізовують це право по-різному:  хтось бореться, хтось покладається на долю, а хтось  намагається досягнути бажане руками інших і за  рахунок інших. Політика — настільки широка сфера людської діяльності, що охоплює всі ці три прояви життєво-політичних позицій. Аналіз дійсності показує, що головним мірилом щастя в Україні є влада: чим її більше, тим людина щасливіша! Тільки цим можна пояснити те, що політика як боротьба за владу, в Україні набирає таких агресивних форм.

Не можеш перемогти чесно — переможи будь-якою ціною. Цей принцип надзвичайно дієвий, але він був створений для солдатів і ситуацій, де альтернативний ряд дуже вузький і обмежується варіантами “убий” або “будеш вбитий”. І то, навіть у військових діях, є місце для таких понять як честь і гідність. В інших ситуаціях повинні бути компроміси і правила, інакше результат буде як на війні.

На жаль, окремі люди не гребують застосовувати подібну логіку і в умовах далеких від війни. Напевне, саме тому жодна боротьба не буває такою запеклою і непередбачуваною як політична.

Всі 5 років після перемоги “помаранчевих” — суцільне “стояння на Ельбі”: народ постійно очікував змін уже сьогодні, влада зосереджувалася на самозбереженні, опозиція хотіла реваншу після “Помаранчевої революції” і помінятися із владою місцями. Такий стан речей не міг продовжуватися вічно, тому логічним апофеозом політично-кольорового протистояння в Україні стали вибори 2010 р., точніше їх другий “раунд”.

Гризня між учасниками другого туру почалася вже давно, тому і не завершиться відразу після офіційного оголошення результатів.

Місія спостерігачів ОБСЄ констатувала факт, що перший тур виборів-2010 пройшов на високому рівні. “Ці вибори були дуже хорошими. Це були високоякісні вибори”, — сказав президент Парламентської асамблеї ОБСЄ Жоао Суареш 18 січня. Звичайно, такі заяви додають престижу Україні, особливо, якщо згадати як проходили минулі президентські вибори — в 2004р. Такого ж характеру оцінки була надані і другому туру. Проте, “ще не вечір” -  остаточно про чесність і справедливість виборчої кампанії можна буде судити лише після успішного другого туру. Під успішним другим туром мається на увазі, повна згода сторін з результатами голосування. А судячи з того, як налаштувалися учасники фінального бою (на заяви і поведінку обох сторін, на стягнуті ними до Києва «підкріплення» з регіонів), Янукович не збирається віддавати уже здобуту перемогу, а Тимошенко — здаватися і погоджуватися зі своєю поразкою.

Чого коштували взаємні звинувачення протягом минулого тижня в намірі сфальсифікувати результати виборів, саботувати процес підрахунку, ввести країну в хаос, захопити владу в країні силовим методом! Так, Юлія Тимошенко заявляла, що в дитячих базах відпочинку та санаторіях навколо Києва Партією Регіонів зосереджено значну кількість “бойовиків” для “участі” в акціях після другого туру виборів. Незважаючи на те, що СБУ запевнила, що це не відповідає дійсності, в.о. Міністра внутрішніх справ Ю. Луценко запевняв, що навколо Києва вже є понад 2000 охоронців та спортсменів.

Натомість Ганна Герман звинувачувала Тимошенко у намірах перешкодити проведенню виборів серією вибухів по країні. Микола Азаров взагалі боявся  групи сербських бойовиків чисельністю 130 чоловік, які готові приїхати в Україну під виглядом спостерігачів, але з метою проведення провокацій.

Знову вірменське радіо! Хто обманював: СБУ, Тимошенко, Луценко, Герман, Азаров? І головне кого і для чого?

Все взагалі нагадувало справжні військові дії із захопленням “пошти, телеграфу, телефону”: і поліграфкомбінат штурмували, і суди; дехто був упевнений, що навіть газети намагалися взяти під контроль (наприклад, “Голос України”), і міжнаціональну ворожнечу розпалювали в Криму — все для перемоги.

28 січня Верховна Рада 231 голосом звільнила Юрія Луценка з поста Міністра внутрішніх справ. Не будемо засуджувати народних депутатів і виправдовувати Франкфуртського діяча, але його фраза “Банда увійшла в село і в першу чергу прибрала дільничного міліціонера” таки є чудовою аналогією до ситуації, що склалася. Адже не можна в час виборів позбавляти країну одного із силових міністрів. Але й Кабмін застосував сицилійський захист і призначив пана Луценка першим заступником-виконувачем обов’язків Міністра внутрішніх справ. Ланцюжок подій взагалі дивний для непристосованого ока.

Кваліфікаційний заїзд першого туру показав, що Віктор Янукович має 11% відриву від суперниці. Звичайно, набрані голоси в другий тур не переносяться, але настільки солідний гандикап подолати досить важко, якщо не неможливо, що в підсумку і сталося. Загалом 99,99% протоколів засвідчують співвідношення у 48,95% на 45,47% і говорять, що Президентом України стає Віктор Янукович.

Проте, це жодним чином не заважає його суперниці не визнавати результати і готуватися до судів. Побачимо, що з цього вийде, адже для оскарження результатів необхідні докази порушень. Крім того, для того, щоб вирвати перемогу юристи Тимошенко мають довести факти фальсифікації на півтисячі дільниць. А це вже мало імовірно.

Народний депутат С. Соболєв (БЮТ) заявив в ефірі “5 каналу” 9 лютого, що БЮТ буде оскаржувати дії ЦВК щодо підрахунку голосів на виборах Президента України в Київському апеляційному адміністративному суді. Також він заявив, що на “сьогоднішній день є дві можливості оскарження результатів: безпосередньо в місцевих судах або оскаржити в Київському апеляційному суді”. Головними претензіями БЮТ є включення бажаючих у виборчі списки безпосередньо в день голосування без необхідного документального підтвердження, а також значна кількість тих, хто голосували вдома.

Судячи з усього, залишився лише другий варіант, адже термін оскарження результатів голосування на окремих дільницях закінчився 9 лютого, що було підтверджено міністром юстиції.

Навіть після “генерального бою” не припиняється тотальний пропагандистський прес: залякати, налаштувати громадян проти конкурента, переконати в своїй місії, як “борця із вселенським злом”. Більше того, сам день виборів важко назвати генеральним боєм, адже набагато важливіше те, що було до нього і, особливо, те, що відбувається після.

Для успішної участі у бойових діях кожна зі сторін намагається заручитися найбільшою кількістю союзників, обіцяючи їм після перемоги “найкращі землі, найчистіші ріки, найбагатші ліси, найсильніших кріпаків”. Наприклад, Юлія Тимошенко почала плести ф'ючерсні мережива і ділити “шкуру ще не вбитого ведмедя” за кілька днів до другого туру (щоправда, це їй не допомогло). Вона збиралася пропонувати, в разі своєї перемоги та формування більшості в парламенті, Арсенію Яценюку посаду в Національному Банку чи РНБО, а Сергію Тигипку — крісло Прем'єр-міністра.

І важко однозначно сказати, хто з двох кандидатів мав більше можливостей для застосування різних “хитрощів”. Обидва кандидати мали однакову ресурсну базу, однаковий доступ і можливість впливати на кадрове забезпечення ДВК. Єдине, що їх відрізняє, так це те, що Тимошенко уособлює владу, а Янукович “ідейного” борця з цією владою. Проте, ці відмінності лише формальні, адже за Януковичем стоїть найбільша фракція у Верховній Раді, яка періодично збирає під свої стяги окремих парламентських сателітів і стає взагалі потужною силою.

І останні події, пов'язані із прийняттям “Закону Лавриновича” є іще одним підтвердженням цього. Мова йде про розгляд 3 лютого в другому читанні проекту закону щодо внесення змін до Закону України “Про вибори Президента України” (щодо організації роботи виборчих комісій). Проект передбачав, що виборчі комісії мають право проводити засідання навіть в разі відсутності кворуму. І він став законом. Більше того, нинішній Президент його оперативно підписав наступного ж дня, намагаючись відвернути загрозу “зриву виборів”. А представники ОБСЄ говорили про недопустимість його прийняття в демократичній державі, але навіть це не завадило їм визнати вибори такими, що відбулися. Непослідовно вийшло якось...

8 лютого Партія регіонів розпочала проведення масової акції “Україна — за чесні вибори” на площі біля ЦВК. Обіцяно 50 тисяч учасників, проте зібралося їх там тисяч 5 (це в період найбільшої заповненості самої площі, а не переходу метро “Печерська”). Тільки залишається не зовсім зрозумілим, чому організацією таких протестних заходів займається сторона, яка фактично перемогла? Звичайна, страховка? Чи це просто вдячні глядачі їдуть вітати свого кандидата с перемогою?

Натомість БЮТ поки що не планує акцій протесту. Про це заявив, керівник центрального виборчого штабу Юлії Тимошенко Олександр Турчинов. За його словами, “юристи БЮТ поки що проводять ретельну оцінку результатів голосування на предмет фальсифікацій”. Цілком типова для ситуації заява. А ось що дійсно дивно, так це мовчання самої Тимошенко. Ну ніяк це на неї не схоже.

Після виборів уже минуло декілька днів, а БЮТ і сама Тимошенко ще не зробили жодних серйозних кроків, окрім заяв. Це може бути свідченням того,  що вони активно шукають, але не можуть знайти реальних приводів для оскарження та доказів своєї правоти. Або того, що знайшли, але тягнуть час, щоб приспати пильність переможців! Якщо вірним є другий варіант, в чому є сумніви, то варто не перетримати паузу, бо так всі Президенти Януковича привітати встигнуть.

Все ж таки мабуть не варто сприймати епіграф до цього матеріалу вкрай категорично. Як кажуть, не можеш змінити реальність — зміни своє ставлення до неї. А реальність говорить, що майже половина населення України проголосувала за того кандидата, якого хоче бачити Президентом країни. І не варто говорити про мізерну різницю у голосах: така вже риса демократії — меншість погоджується з вибором більшості.