dc-summit.info

история - политика - экономика

Пятница, 24 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Програми кандидатів у президенти і невідворотність вибору

Програми кандидатів у президенти і невідворотність вибору

Лагутов Ю. Е., канд. наук з держ. управл.

Сьогодні Юлія Тимошенко та Віктор Янукович, намагаючись залучити голоси виборців двох провідних кандидатів на пост Президента України, які не пройшли в другий тур, не лише провели з ними попередні кадрові консультації, але й активно пояснюють громадянам, що у разі їхньої перемоги будуть виконувати як власні програми, так і завдання, проголошені третім та четвертим кандидатами.

Оскільки прийнято вважати, що засади розвитку України в наступні п’ять років, закладені у програмах Ю.Тимошенко та В.Януковича, суттєво відрізняються, по-перше, одні від одних, а, по-друге, від передвиборних програм «електоральних неофітів» Сергія Тігіпка й Арсенія Яценюка, було б доречним ще раз перечитати «творчі роботи» згаданої четвірки на предмет їх співставлення. Особливо це стосується виборців, які підтримали «нові обличчя», аби спробувати свідомо визначитися 7 лютого 2010 року.

Почнемо з лірики, а саме з першого речення передвиборної програми, яке, так би мовити, відображає сприйняття кандидатом ситуації в країні та певною мірою характеризує обрану ним політичну риторику.

«Ми дійшли до межи», – скорботно констатує Арсеній Яценюк у першому реченні своєї програми, лякаючи пересічного виборця. Натомість Юлія Володимирівна навпаки, заспокоює й розпочинає оптимістично: «Я вірю в Україну». Аби не бентежити виборця надмірним оптимізмом або песимізмом, солідні мужчини Сергій Тігіпко та Віктор Янукович розпочинають виклад своїх програм по-чоловічому – емоційно нейтрально. Перший повідомляє виборцю: «Я думаю про майбутнє України», а Віктор Федорович взагалі обходиться без особистих вражень, роздумів і сподівань, відразу ж по-професорському переходячи до аналітики: «Сьогодні Україна знаходиться на порозі нових випробувань, у вирі масштабних світових викликів, які потребують максимальної концентрації...» і т.д.

Отже, давайте й ми максимально сконцентруємося на тому, як кандидати в президенти бачать майбутнє політичної системи України. Сергій Тігіпко єдиний із них, хто у програмі чітко висловлюється за президентську форму правління, підконтрольність йому уряду й прийняття нової редакції Конституції України. Віктор Янукович не розкриває свого бачення ролі та місця президента, але при цьому зобов’язується зміцнювати засади парламентаризму й демократії, а Тимошенко і Яценюку, взагалі нічого розказати виборцю щодо проблеми повноважень тієї чи іншої гілки влади.

Вибори до представницьких органів влади Тігіпко, Тимошенко та Яценюк бажають проводити за відкритими списками, у той час як у програмі Януковича дане питання взагалі не дістало висвітлення. Зате всі, як один, за розвиток демократичних свобод та громадянського суспільства, прав людини, за підсилення повноважень та доходів місцевої влади.

Економічний розвиток України практично всім кандидатам вбачається здебільшого однаково (з різною мірою конкретизації): зниження ряду податків, зниження кредитних ставок, залучення інвестицій. При цьому у Януковича і Яценюка спостерігається найбільший розмах. Янукович збирається здійснити масштабну модернізацію національного виробництва, а Яценюк – сучасну промислову революцію – індустріалізацію. Він прагне створити нову господарську основу країни (бо, на жаль, стару вже давно хтось роздерибанив і продав) та відновити вплив держави як регулятора економічного і господарського життя. Тимошенко робить ставку на реалізацію економічної складової своєї парламентської передвиборної програми «Український прорив» та розвиток наукомістких галузей (нанотехнології, ракетно-космічна галузь тощо). При цьому про захист вітчизняного виробника у тяжкі кризові часи зі згаданої четвірки йдеться лише у передвиборній програмі Тігіпка.

А що може очікувати від кандидатів у президенти наше поки непродуктивне село? Сергій Тігіпко та Арсеній Яценюк мають абсолютно спільні погляди на його світлу долю – українське сільське господарство може врятувати лише розвиток великотоварного сільського господарства. Цікаво, а як тоді бути дрібним фермерам? Віктор Янукович гарантує виплату державних дотацій сільгоспвиробникам, створення пільгових умов для залучення інвестицій в сільське господарство та інфраструктуру, газифікацію, автошляхи тощо. Юлія Тимошенко пропонує довгострокові кредити, створення мережі сільськогосподарських кооперативів, сприяння експорту аграрної продукції на зовнішні ринки тощо.

Ось так поступово дійшла черга нашим кандидатам зорати і найбільш сприятливе й благодатне поле для передвиборчих обіцянок-цяцянок – соціальний захист, пільги й виплати. Даний розділ своєї програми Тимошенко знову розпочинає із благих сподівань: «Я вірю в справедливий розподіл суспільного багатства». Це передбачає: збільшення мінімальної зарплати; пенсії розміром не менше 60% середньої зарплати; чергове повернення вкладів із Ощадбанку СРСР; допомогу родинам, де є інваліди до 2000 грн. на місяць; державні доплати при народженні дітей (без конкретних сум); кредитування купівлі житла; розмір стипендії не менше рівня прожиткового мінімуму. Ох, аж дух захоплює від справедливості розподілу суспільного багатства. Якщо комусь чогось таки не дістанеться, вибачайте, – адже всього на всіх не вистачить, бо всього мало, а всіх – багато! 

Віктор Янукович впевнено йде до виборця, тримаючи у кожній руці по кошику. В першому «державному «антикризовому» продовольчому кошику» виборця чекають продукти харчування, ціни на які зафіксовані державою (хліб, овочі, олія, цукор тощо). У другому «державному «антикризовому» медичному кошику» лежать життєво важливі лікарські препарати та медичні послуги. Крім того, для реалізації своєї ідеї про розмноження українців до 50 млн. осіб до 2020 року кандидат у президенти обіцяє давати українській родині за першу народжену дитину 25 тис. грн., за другу – 50 тис., за третю й кожну наступну – по 100 тис.

Колишні банкіри Тігіпко та Яценюк грошима на соціальні потреби так легко не розкидаються, мабуть дається взнаки вплив професії. Сергій Тігіпко обіцяє загалом покращити умови материнства й дитинства та одночасно привести до ладу вартість послуг ЖКГ. Що ж, й на тому спасибі. Арсеній Яценюк небагатослівний щодо соціальних пільг, зате чітко усвідомлює своє глобальне завдання: «Найважливіша мета держави – забезпечити відтворення і зростання здорового і високоосвіченого населення своєї країни».

Тож як вирішуватимуться питання освіти й науки претендентами на президентське крісло, які всі мають високі вчені ступені? Троє є кандидатами економічних наук, а Янукович взагалі – доктор цих самих наук.

Юлія Тимошенко обіцяє збільшити фінансування фундаментальних наукових досліджень та створити ефективну систему управління інноваційним розвитком, а кошти, спрямовані на наукові розробки, звільнити від оподаткування. Всі діти в Україні будуть щасливими, адже кожному Юлія Володимирівна обіцяє вільне користування комп’ютером та Інтернетом, а саме головне – вільний доступ до високоякісної освіти. Ще більше щастя привалить дітям від обіцянки про завершення заміни системи шкільних випускних та вступних іспитів до вузів зовнішнім незалежним тестуванням. Працівникам освіти також є чому радіти, адже Тимошенко обіцяє надати вищим та середнім навчальним закладам повну організаційну й фінансову автономію.

Ось тут ми нарешті й дочекалися принципової відмінності в передвиборних програмах – Янукович за відмову від системи обов’язкового зовнішнього оцінювання для вступу у вузи. Щодо розвитку наукових досліджень в країні, то доктор економічних наук, член Президії Національної академії наук України вирішив красномовно відмовчатись.

Сергій Тігіпко збирається вдосконалити систему загального тестування, підняти статус вчителя і викладача вищої школи, та зробити «українську науку основою для справжнього інноваційного та технологічного прориву», виділяючи, як і Тимошенко, інформаційні та нанотехнології. Арсеній Яценюк лаконічно стверджує, що бюджетну освіту «потрібно спроектувати наново». І все тут!

Освіта, наука... але щось іще начебто мало би бути. Точно! Культура! Самим культурним із претендентів виявився Арсеній Яценюк, у програмі якого значиться, що «спеціальним предметом турботи держави має стати український кінематограф, театр, література, мистецтво». Інші кандидати із нашої четвірки жодного слова про підтримку культури до своїх програм взагалі не вставили. Може злякалися досвіду Віктора Ющенка – культурою та історією забагато займався й чим це завершилося...

Зате мовне питання, хоча власне є культурним питанням, проте в Україні стало політичним. Більшість політичних сил за традицією згадують його під час виборів. Цій традиції не слідує лише Тимошенко, яка у своїй передвиборній програмі нічого не згадує про російську мову, та й про українську також. Віктор Янукович у своїй програмі змальовує себе як послідовного прихильника «цивілізованого вирішення цього питання» й виступає за надання російській мові статусу другої державної. Сергій Тігіпко обіцяє повернути «російській мові статус мови міжнаціонального спілкування» та вважає, що питання про статус будь-якої регіональної мови мають самостійно вирішувати органи місцевого самоврядування. Арсеній Яценюк єдиний з четвірки, який наголошує на забезпеченні розвитку державної української мови, і водночас вказує на «неприпустимість будь-якої дискримінації російськомовних та іншомовних громадян України».

Українська зовнішня політика – явище загадкове, тобто багатовекторне. Може нинішні лідери президентських перегонів вносять ясність щодо нашого становища у світі? Швидше навпаки. Так, Юлія Тимошенко збирається побудувати відносини з усіма країнами «прагматично на пріоритеті національних інтересів», а в основу дружніх відносин з Росією і країнами СНД покласти «потенціал існуючої кооперації та взаємовигідного співробітництва». Тактовно промовчавши щодо взаємодії з НАТО, Тимошенко розмірковує, що ось «коли ми побудуємо Європу в Україні, Україна стане членом ЄС». Тож давайте мріяти разом з нею, шановні українці!  

Віктор Янукович головним завданням української зовнішньої політики вважає збереження позаблокового статусу України. А, отже, ніякого НАТО. Про європейську інтеграцію в програмі не згадується, зате багатовекторність в наявності – тут і дружні відносини з Росією і країнами СНД, і стратегічне партнерство із США та ЄС.

Сергію Тігіпку теж кортить повернутися до багатовекторної міжнародної політики. Але з ним «ми підемо на схід», аби активізувати відносини із Індією та Китаєм. Він вважає, що «Україна – Європа, але не Євросоюз», і ніяких обіцянок щодо євроінтеграції не дає. Ну що ж, реалізм це добре! Ставлення до НАТО Сергій Леонідович вирішив у програмі завбачливо не афішувати.

Якщо стисло охарактеризувати зовнішньополітичні плани Яценюка, то до них підходить відома цитата: «И тут Остапа понесло». Тут вам і Велика Європа з Україною на чолі, і нова континентальна єдність, і  Східноєвропейський проект з країнами СНД та звісно із Україною в ролі лідера, і батьківщина східної гілки європейської цивілізації, і світовий історичний центр християнства. Відповідно, процес європейської інтеграції та співпраця з НАТО вже якось виглядають занадто мізерними й невідповідними майбутній ролі України – це ми їх інтегруємо до себе!

Ну а що ж там з іншою президентською вотчиною – багатостраждальною українською армією? Юлія Володимирівна знову обіцяє, що строковий призов до армії таки буде нарешті скасовано, армія стане професійною й отримає достатні матеріально-технічні й фінансові ресурси, а військовослужбовці та члени їхніх сімей відчують соціальну захищеність. Віктор Янукович також за контрактну армію вже з 2011 року та щедрою рукою витягує з чергового кошика житло для офіцерів та сучасні види озброєння. Сергій Тігіпко обіцяє нову воєнну доктрину, «мобільну професійну армію» на контрактній основі з ефективною системою підготовки солдат і офіцерів резерву. А заслужений ветеран фронтів змін Арсеній Яценюк вирішив розповісти у передвиборній програмі не про армію, а про себе – її потенційного головнокомандувача: «Новий Президент України виконає свій священний обов’язок – захистить суверенітет, територіальну цілісність і безпеку країни». Знову – і лаконічно, і вагомо, і начебто по-військовому.

Завершуючи стислий огляд «програмного продукту» вищезгаданих досвідчених та перспективних провідників нашої нації, варто відзначити відсутність у них ідейних розбіжностей в силу спільності їхнього бажання сподобатися ледь не усім виборцям України одночасно.

Якщо двом визнаним політикам-брендам уже нічого не залишається як до кінця використовувати свій індивідуальний та неповторний імідж, вироблений роками непосильної праці, а саме: відчайдушно-сердешний або ж стабільно-залізобетонний шарм, то представники наступної генерації поки виглядають, на жаль, як не обкатані модернізовані моделі тієї самої марки. Яскраво блищать, напаковані новітніми «примочками», рвучко стартують, але їдуть поки шляхом «старших товаришів». До речі, на цьому тлі став дещо краще виглядати Віктор Ющенко. Позбувшись необхідності обіцяти усе всім, він, схоже, ще матиме можливість реалізуватися як затребуваний політик з ідеологічною місією.   

Але повернімося до проблеми громадянського самовизначення на повторному голосуванні з виборів Президента України 7 лютого 2010 року. Зрозуміле одне – кожній свідомій людині необхідно проголосувати за певного  претендента. Тим, хто сьогодні згадує про рудиментарну опцію «Не підтримую жодного кандидата», як варіант висловлення свого протесту, маємо зауважити, що у розвинених демократіях для цього існують мітинги, демонстрації, пікети, петиції тощо. Натомість інститут прямих виборів призначений лише для формування влади.

Саме це нам належить зробити. І якщо трохи постаратися, то можна навіть віднайти позитивні мотиви для голосування. Тобто не обирати «менше зло», а звернути увагу на привабливі риси особистостей кандидатів. Так, наприклад, британська газета «Financial Times» відзначає прогрес Віктора Януковича, який «перетворився на демократа,… навчився працювати з великими аудиторіями, слухати та посміхатися». Водночас, Юлія Тимошенко згорає заради нас з вами на роботі, що підмітив Леонід Кравчук, за словами якого, «коли вона працює, то аж світиться».

Так що обирайте, будь ласка. До того ж і програми у них в асортименті.