dc-summit.info

история - политика - экономика

Среда, 19 Сентября 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Кандидатський бігбордак: пік сезону пик

Кандидатський бігбордак: пік сезону пик

Кандидатський бігбордак: пік сезону пик

Цій, відверто кажучи, обридлій темі мені вже довелося у поточному році присвятити дві статті: “Київський бігбордак”  та “Політичний бігбордак триває”. Очікувати, що після того вона вичерпається було б так само наївно, як очікувати, що одного чудового ранку до колекторів міської каналізації замість звичного вмісту  почнуть надходити французькі парфуми. А враховуючи, що для зовнішньої політичної реклами  у зв'язку зі щільним наближенням президентських виборів наступив золотий сезон, доведеться засукати рукави та перейди до аналізу “звичного вмісту”.

Перше, що просто таки лізе у вічі: споріднена подібність піарщиків та політтехнологів зі своїми прагнучими президентської булави замовниками у головному — у тих та інших повна криза жанру та явний брак нових ідей. Дався взнаки передчасний (попри приписи закону) старт цьогорічної кампанії передвиборчої реклами. Складається враження, що всі свої найпотужніші візуальні та вербальні набої виборчі штаби уже вистріляли. Малоймовірно, щоб за досить нетривалий час, який залишився до виборів, на цьому полі бою постали якісь небачені креативні знахідки.

Схоже, що, принаймні більшість кандидатів стурбовані не завоюванням нових прибічників, а прагненням зберегти хоча б тих, які вже є. Тому вони як чорт ладану сахаються будь-яких несподіванок та незвичних прийомів. Кампанії продовжуються, переважно, по вже добре накатаним рейкам, під знаком консерватизму та традиціоналізму. Основне їх завдання – генерувати образи для підтвердження і закріплення вже отриманих електоратом сигналів.

Винятком із цього правила стала, як не дивно, бігбордіана чинного президента. Хоча, втім, що ж тут дивного? Він умудрився за час свого правління зіпсувати стосунки майже з усіма колишніми соратниками та відлякати переважну більшість виборців, які колись так самовіддано вели його до влади. Сьогодні про начебто підвищення рейтингу В. Ющенка можуть, позичивши очі у Сірка, говорити тільки якісь таємничі соціологи із підвідомчого гаранту інституту. Тому, на такому тлі не гріх і поекспериментувати – гірше, здається, уже все одно не буде!

Привернути увагу українців до небачених досягнень все ще чинного президента мали на меті дві серії бігбордів. Одна з них містила портрети громадян різних професій з їх реальними прізвищами та професіями і загальним гаслом “Я за Ющенка!”. Кожен з них також пояснював, чому саме він за Ющенка. Їх пояснення важко запідозрити у переконливості та відсутності суб'єктивізму. Серед них є: майже наближені до істини (“Ющенко відновлює правдиву історію та українські традиції”, “Ющенко підвищив грошову допомогу при народженні дитини”); такі, що від істини дуже далекі (“З Ющенком почалося відродження села”, “Ющенко підвищив боєздатність армії”); і, нарешті, такі, що не мають жодного стосунку до Ющенка (“Я хочу жити в Європі”, “Я за громадянське суспільство”). Але безумовним хітом серед цих “аргументів” на користь Віктора Андрійовича став “Буде Ющенко — буде Україна”! З нього навіть найтупішому виборцю одразу має стати ясно: до народження Віктора Андрійовича ніякої України взагалі ніколи не існувало і навіть подумати страшно про її майбутнє, якщо з ним, не дай боже, щось станеться. Не можна назвати однозначно позитивним і таке твердження: “Тепер наших дітей всиновлюють українці. Раніше — іноземці”. Воно, може, з одного боку й непогано... Але, одразу ж, постає незручне запитання: “А чому наших дітей, хтось взагалі повинен всиновлювати? Чи не краще створити такі умови, щоб звести до мінімуму кількість випадків, коли діти залишаються без рідних батьків?”. З'ясувалося, між іншим, що четверо з цієї славної когорти ющенкофілів (із 21 особи представлених на щитах) є працівниками того ж самого піарагентства, яке вивело у світ всю цю красу.

Друга серія пропрезидентських бігбордів, яка з'явилася досить швидко услід за першою, хоча й поєднується наскрізним гаслом “Ми здобули”, несе на собі із зображень живих істот лише фото В. Ющенка. Не інакше, як  Віктор Андрійович у кращих традиціях російських імператорів вирішив величати себе “ми”. Змістовна частина того, що “ми здобули”, як і в першій серії несе в собі таку еклектичну суміш, пістрявості котрої позаздрив би вміст саквояжа бродячого факіра. Що значить, наприклад, “вища освіта без хабара”? Якщо Віктор Андрійович мав на увазі себе, то в радянські часи, коли він її здобув, так переважно і було. Якщо ж, власного сина — то хто б намагався отримати хабара з чинного президента? Сумнівним видається особистий внесок президента у номінації “національна гідність”, коли він дозволяє собі називати прем'єр-міністра “воровкою” та “бомжем”, на засіданні РНБО вживати стосовно неї вже зовсім непарламентські вирази, а все чинне керівництво МВС публічно та бездоказово звинувачувати в корупції.      

До речі, про бігборди (але, тепер уже не кандидатські). У вечірньому випуску новин на телеканалі “1+1”, коментуючи сюжет про те, як остаточно посварилися Віктор Андрійович з Юрієм Віталійовичем, було заявлено, що після цього скандалу, начебто, якісь невідомі прибічники Луценка розмістили в столиці  бігборди на його підтримку! При всій моїй повазі до шанованого телеканалу “1+1”, маю все ж уточнити, що, по-перше, бігборди з портретом Луценка та написом “Будь щасливий!” з'явилися не після скандалу, а за кілька днів до нього; по-друге, як зовсім неважко здогадатися із їх змісту, представляють вони собою вітання із днем народження чинного міністра МВС, що припадає на 14 грудня (ця інформація теж зовсім не таємна). Тому, цілком логічно виникає питання: що це — просто журналістський “ляп”, чи може чиєсь замовлення?

Явно вичерпала себе кампанія “щитоносців” чинного прем'єра. Після досить вдалого та виразного старту “Вона працює” та з'ясування того, що “Вона — це Україна” нічого принципово нового їм придумати не вдалося. Окрім констатації: “Вона переможе. Вона — це Україна”. Але тут виборчий штаб Юлії Володимирівни сам себе загнав у логічну пастку. Адже, якщо “вона — це Україна” то до чого тут Тимошенко? І навіщо голосувати за неї на президентських виборах, якщо вона (тобто, Україна) все одно переможе?

Стандартністю та виваженою стриманістю у підборі кольорів та ракурсів  свого лідера позначена нова серія образотворчих шедеврів від Партії регіонів. Правда, стриманістю зовсім не відрізняються обіцянки, якими густо і на будь-який смак усіяні бігборди Януковича. Схоже, після “Почую кожного!” та “Вашу думку буде враховано!” піарщики Віктора Федоровича вирішили скористатися принципом закладеним у відомому російському прислів'ї “Всем сестрам по серьгам”. Тому, наче з рогу достатку, на його потенційний електорат посипалася купа майбутніх після обрання Януковича благ, які звичайно конкретним пацанам ні до чого, але на лохів, на їх погляд, мали б справляти гіпнотичний вплив: “гідна пенсія, достойна зарплата, якісна освіта, дешеві ліки” та інші дурниці. Узагальнюючим слоганом на цьому етапі компанії виступає “Україна для людей!” (звичайно ж, на тлі портрета Януковича). Перше, що спадає на думку, при спогляданні цього вияву гуманізму — кінцівка відомого анекдоту радянських часів: “Список людей додається”.

Лідер номінації “нові обличчя” Арсеній Яценюк свою і так занадто замілітаризовану, як для миролюбних українців, серію картинок спромігся доповнити надзвичайно важливим месіджем, що він “іде на війну з корупцією”. Безутішно ридаючих жінок після цього повідомлення спостерігати не вдалося. Проте в електронних медіа з'явилася надзвичайно цікава інформація, як Арсеній Петрович, будучи очільником Нацбанку, спромігся “заробити” свій перший мільйон. Абсолютно, зрозуміло, антикорупційними методами /див.: http://durdom.in.ua/ru/main/article/article_id/957.phtml/.

Іще одне “нове обличчя” - Сергія Тігіпка — на бігбордах чомусь досить важко відрізнити від не зовсім нового Віктора Федоровича. Той же підбор кольорів, безапеляційна впевненість обіцянок та майже такий же асортимент гасел. Випадково підслухала розмову на зупинці тролейбусу. Побачивши поруч щит із портретом Тігіпка та написом “Сильний президент — сильна країна” жінка питає у чоловіка: “Не розумію, а до чого тут Тігіпко?”. У відповідь вона почула: “Спокійно люба, це — самовідвід!”.

Слоган “З нашого боку — Тягнибок” здатен породити у людей з небідною уявою досить сміливу низку анатомічних асоціацій із використанням не тільки “з боку”, але й “зверху”, “знизу”, “спереду”, “ззаду” й таке інше. Ось таке “збочення”!

І вже зовсім схожі на зойк пасажира,який безнадійно відстав від поїзда мантри “Тільки Литвин гідний вашої довіри” та інші, не менш переконливі рекламування принад Володимира Михайловича. Побачивши їх, просто таки хочеться і собі в рушник розридатися. Більше них можуть розчулити хіба твердження, що “Богословська — президент-захисник”. Побачивши останні, мимоволі починаєш хреститися та шепотіти “Матір божа!”.

Але ще більше бажання перехреститися та мовити: “Згинь, нечисто!” виникає, коли дізнаєшся про конкретну вартість цього бенефісу здобувачів владного Олімпу.

 На думку фахівців із зовнішньої реклами, тільки місячна оренда площ під бігборди у Києві (де їх найбільше) обходиться кандидатам у середньому від 3500 до 5000 гривень (за один, зрозуміло). У Львові - близько 2500-3500 гривень. Кандидати з основної трійки - Тимошенко, Янукович, Яценюк - витрачають на зовнішню рекламу близько 2,5-3,5 мільйона гривень на місяць. Такі, як Литвин, Тігіпко, - від півтора до двох мільйонів гривень. Далі – менше. Якщо брати разом, то політики витрачають на зовнішню рекламу близько 25-28 мільйонів гривень на місяць. І це, лише розміщення. А якщо взяти до уваги ще й оплату за розробку стратегії кампанії та геніальний креатив?

Очевидно, що нинішнім кандидатам на президентське крісло простіше викидати мільйони на вітер конкуренцією “бігморд”, ніж конкурувати стратегіями реального виходу країни із кризи.