dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 19 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Як перелякані недоторканих обирали

Як перелякані недоторканих обирали

Як перелякані недоторканих обирали

Недоторканість в Україні, як відомо, гарантує не безгрішність перед законом. Відносний спокій можуть забезпечити лише владний статус та гроші. Усі дев’ять світлих облич, що з’явилися на офіційному сайті ЦВК станом на кінець жовтня передвиборчого року, навіювали упевненість у завтрашньому дні. Власному завтрашньому дні. І навіть непристойно стурбовані погляди окремих «фронтовиків» не могли ввести в оману – на фото просто висвітлилися залишки нервового перенапруження, пов’язаного із збором коштів на заставу через Інтернет.

Ідучи на президентські вибори кандидати керувалися різними міркуваннями. Але, в глибині душі вони навряд чи сумнівалися у недоторканості своїх ключових інтересів і підприємницьких активів. Бо ж ті, хто має більш менш серйозні сумніви щодо цього, оперативно перетинає кордон країни, замість того щоб бавитися у вибори, навіть, президентські.

Виборці ж цих достойників мали у вільний час задоволення міркувати про можливі наслідки реалізації ряду веселих сценаріїв найближчого майбутнього. Йшлося про ймовірне повернення у часи гіперінфляції та безгрошів’я десятирічної давнини, раптову смерть від стрімкого поширення в країні невідомої зарази та, на додаток, нищівну атаку терористичного мусульманського підпілля в Криму, боротися з якою сміливо виступили польовий командир Луценко, міліціонер Москаль та прокурор Шемчук. Москаль при цьому, природно, заперечував причетність москалів до підтримки кримських екстремістів.

В цих умовах такі дрібнички, як, наприклад, відсутність грошей на фінансування підготовки ЄВРО-2012 вже мало кого турбували. Найзапеклішому оптимістові було зрозуміло, що шанси дожити до цієї славної події та ще й мати змогу купити квиток на один з матчів і при цьому не загинути прямо на трибуні від рук шахідів наближалися до нуля. 

Мільйони українців тремтячими очима зазирали у програми кандидатів в президенти у пошуку відповідей не на питання - на крик душі: «Чому? Чому лихо знову прийшло на родючу землю Неньки? Чи мало вже пили нашу кров татари, ляхи, жиди – лихварі, а також отаман Гріциан Тавріческій?» 

У відповідь, претендент Тігіпко нарікав на «безвідповідальність державної влади, відсутність професіоналізму та політичної волі». Жахливу правду відкривала людям кандидатка Богословська, яка вважала, що останні п’ять років влада не лише правила людьми, але й «вбивала, ґвалтувала» та збагачувалася за їх рахунок.

Більшого оптимізму в тон Богословській задавав безкомпромісний Гриценко, який дослідив, що в державі панують «мародери, шахраї, хабарники та вбивці», чим, одночасно, дозволяв зробити припущення, що писав свою програму ще до гучного скандалу з педофілами. Водночас, «перший непрохідний» декларував намір позбавити державу «хабароємних» функцій, демонструючи неабияке знання предмету. Проте, про необхідність скасування «хабаровід’ємних», «хабаровідкатних», «хабароліцензійних» та десятків подібних їм важливих функцій держави кандидат не згадував.  

За словами кандидата Симоненка, країну «до катастрофи веде «помаранчевий режим» олігархів та націоналістів». Природжений лідер Янукович був ще більш категоричним і, з відвертістю справжнього самогубця, вважав, що бездарна і непрофесійна влада до руїни (політичної та економічної, а «в нагрузку» ще й до банкрутства) державу вже довела. Для чого він намагається очолити країну – руїну, в якій його власні активи і без президентської булави зросли за останні роки на кілька порядків, було зовсім не зрозуміло.

Багаторічний «процес деградації країни, інститутів держави та самого життя громадян» констатував кандидат Яценюк. Особливого шарму йому як людині, до якої невпинно підступається криза середнього віку, додавала фраза «ми дійшли до межі». Далі нас на безальтернативній основі чекає модернізація. Але сьогодні і небо непривітне, і дощ за вікном, і голова болить, бо їй так хочеться, а не внаслідок пізньої вечері з друзями. 

Такий собі президент Ющенко констатував, що державний механізм розбалансували «деструктивні зміни до Конституції» та відзначав, що «вдруге постає перед Українським народом», не пояснюючи, куди він зник на всі п’ять років після свого першого «постання».

Після ознайомлення з ключовими тезами кандидатів зміцнювалося враження огиди за безцільно втрачені Україною дитячі роки і очікування важких часів поневірянь, що, без сумніву, чекають на безталанну сироту, оточену всякою цинічною наволоччю в самому серці Європи. На душі безповоротно смеркалося.

А як могло бути інакше, якщо самий чесний і принциповий з усіх кандидатів, офіцер за покликанням Гриценко віщав людям: «у вас, як громадянина України, немає жодних шансів. Це означає, що в нас у країні по сходинках кар'єрної драбини будуть підніматися лише моральні виродки, крадії, ті, хто має підтримку олігархів, і люди без позиції, з дуже гнучким хребтом».

Важко уявити, що має відчувати після таких слів «громадянин України». Кількість загроз, про які навипередки попереджають його потенційні «слуги», екстремально тестує на моральну і фізичну витривалість найбільш загартовані організми. Нормальною реакцією пересічної людини на цей шабаш «позитивних» прогнозів має стати стійкий переляк, зневіра і зневага до всього оточуючого.

У війні з рідним населенням до політиків активно залучаєвся бізнес. Лише дії його полягають не в моральному тиску, а, переважно, у практичних кроках. Так, на думку автора Ю. Патиківського («Україна молода», 27.10.09), банкіри нині активно гуртуються для повномасштабної війни з позичальниками: посиленими темпами готуються нормативні акти, зміни до чинного законодавства. Мета одна – «вибити» гроші з населення.

Перші успіхи на цьому шляху вже зроблено. Якщо буквально недавно банкіри не могли реалізувати заставні автомобілі, бо їх не можна було зняти з обліку в ДАІ, то нині проблему усунуто. На черзі – законопроект, який заборонить боржникам виїжджати за межі України. Таке обмеження – європейська практика. А кілька місяців тому документ запровадили в сусідній Росії: там задоволення перетнути кордон позбавлено навіть громадян, які три місяці поспіль не платять за квартиру.

При цьому аргумент один – порятунок банківської системи. Про те, що її керманичі давно вже врятували себе власними силами і взагалі не дбали про соціальну відповідальність, говорити якби не прийнято. Вірніше, говоріть собі на здоров’я, але борги віддавайте любою ціною.

Результат усієї цієї вакханалії (а об’єми продажу спиртного в Україні дійсно зростають) не змусять довго чекати на себе. Заляканий громадянин знову робитиме ірраціональний вибір – між гіршим і ще гіршим; між гарною жінкою і субтильними чоловіками; між НАТО і професійною армією; між украинским языком і російською мовою; між тими, хто за сильну Україну і тими, хто за вільну Україну та між десятками аналогічних беззмістовних альтернатив.

Політики це чудово розуміють. І небезпеку повної деморалізації суспільства усвідомлюють. Тільки кожен з них (ну хіба за винятком Віктора Андрійовича, який реалії не визнає в принципі) потайки сподіваються після своєї перемоги «закрутити гайки» так, щоб люди (ті, що виживуть після епідемії) не брали дурного в голову, а брали виключно «під козирок».

От тільки заляканий громадянин не зможе бути партнером для влади. І навіть ефективним виконавцем великих ідей керівництва. «Недоторкані» вершителі долі не виглядатимуть для нього достатньо страшними, у порівнянні з іншими вселенськими бідами.  І якщо навіть страх не виллється в агресію, що в результаті отримають завзяті маніпулятори свідомістю, окрім руїни?