dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 20 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Підйом з переворотом або дух Говерли

Підйом з переворотом або дух Говерли

Підйом з переворотом або дух Говерли

Хто з нас не бував у горах і Карпатах зокрема? Незабутня атмосфера піднесення надихає і додає сил. Магнетизм візуальної перспективи, помножений на чисте повітря, спонукає багатьох на роздуми щодо необхідності нових, позитивних змін у власному житті. На жаль чи на щастя, для більшості з нас ефект гірського енергетичного передозування минає одразу із поверненням до повсякденних проблем. Але не для нашого президента, в активі якого вже є, принаймні, дві успішні виборчі кампанії, освячені у підніжжя Говерли. Водночас, складно говорити про відповідні успіхи очолюваної ним держави.

18 липня в житті України відбулася знакова подія – чергове сходження на найвищу вершину країни під проводом президента Віктора Ющенка. Здавалося б, альпіністські уподобання першої особи мали б вже стати буденністю. Однак, час летить швидко і Карпатські гори не лише були почесними свідками початку передвиборчої кампанії Віктора Андрійовича, але й почули з його вуст багато цікавого про події в нашій державі. Вірніше, його оцінку цих подій.

«Ми прожили достойні чотири роки для Української держави, для Української нації і для людей. Я хочу сказати, що я цим горджуся», - говорить президент. Про «достойні  роки» у найбільш скромному тлумачному розумінні, як «варті чого-небудь», говорити звичайно можна. Лише гордитися напевно наразі не варто, оскільки для об’єктивного осмислення їх вартості потрібен час, а не суєта передвиборчої гонитви.

Можливо, зневіра виборців це доля кожного українського президента і усі лідери теперішньої президентської кампанії наполегливо торують собі шлях попередників - до забуття і народної зневаги. Можливо, що на заваді виконанню передвиборчих планів і обіцянок постають непереборні зовнішні обставини та недорозвиненість українського суспільства. Можливо, непереборна жадоба влади поміж решти політиків руйнує усі гарні починання всіх наших «гарантів». Проте, питання куди вивітрюється наполегливість та фізична витривалість президента Ющенка, як тільки він спускається з гір, залишається відкритим.

Нікого вже не дивує, що виступ президента був максимально просякнутий духами нашої давнини, посиланнями до яскравих моментів історії, закликами до зміцнення «нації». Ніхто й не ставить під сумнів важливість підтримки історичної пам’яті народу та створення власного пантеону героїв. Однак, окрім почуття емоційного єднання нація хотіла б бодай трохи зазирнути у власне майбутнє, почути від своїх керманичів про бачення перспективи та основні орієнтири розвитку. З усім чим, як завжди, набагато важче. Окрім загальних гасел – повна пустка.

Підйом на високу гору передбачає концентрацію зусиль та волю до перемоги. Чим складніше сходження, тим ретельніше має бути визначений маршрут та спланована послідовність дій. У своїй чуттєвій промові президент стверджує, що бачить «свою гору». Але якими стежками пролягає шлях до загальноукраїнської гори у наведенні законності і порядку в країні, подоланні корупції, покращення безпеки життєвого середовища простих громадян? Взамін ми знову маємо справу з маніпулюванням фактами, спрямованими на пробудження емоцій та рефлексій, відірваних він жорстких реалій. Такою самою версією закликів до «голосування серцем», до якої вдаються інші кандидати.

У чому ж тоді відмінність «справжнього» національного лідера від «несправжніх» та «нещирих»? У тому, хто знайде більш гарні та спокусливі образи у своїх промовах, здійснить більше ідеологічних кульбітів та виставить себе у якомога вигіднішому світлі? Сподіватися на інше немає жодних шансів. 

Загалом, промова лідера нації продемонструвала симбіоз правдивої (наприклад, обсяги зростання прямих іноземних інвестицій у 4,5 рази) та дещо дивної (щорічне утворення 1100 тис. робочих місць?) інформації.

Цікаво було також почути надзвичайно позитивну оцінку з боку президента діяльності завжди таких ненависних йому урядів: «За останні 4 роки українська економіка має найкращі темпи свого розвитку. Ніколи за 18 років, як ці останні 4 роки, ми не мали таких темпів національного економічного розвитку. Ми за 4 роки вдвічі збільшили внутрішній валовий продукт нації - в нас такого не було. Ми за 4 роки вдвічі збільшили бюджет країни - в нас такого не було». Виходячи з того, що, як це неодноразово наголошувалося чинниками секретаріату В.Ющенка, президент не має реальних економічних важелів, В.Янукович та Ю.Тимошенко, за допомоги Ю.Єханурова, здійснили справді титанічну працю. Проте, Віктор Андрійович оголошує батьком усіх економічних перемог виключно себе дорогого.

За такою «логікою», варто лише від загальної суми доходів державного бюджету за роки правління гаранта відняти суму витрат на утримання президента (у точу числі неявні у податковій декларації) та його апарату – і ми отримаємо дійсно феноменальну ефективність роботи! 

Потішив також президент закликом «не питати багато» з 18-річної держави. Держава порівнюється з людиною, яка в такому віці лише отримує паспорт. Відповідно й вітер в голові гуляє, життєвий шлях ще лише вимальовується, грошей мало, ну й таке інше. Дуже влучно!

По-перше, маємо неприхований натяк -  чого ж в такому разі вимагати від 5-ти річного президента, який, за аналогією, з таким життєвим досвідом може під себе ходити і не червоніти. По-друге, в нас попереду саме цікаве. Субтильну та психологічно нестійку  Україну може спіткати незапланована вагітність, нещасне кохання (борони Боже, ще й зі спробою суїциду) або погана компанія, де вживають алкоголь та наркотики, співають сороміцьких пісень, лаються матом. Громадянам залишається набрати повні легені чистого гірського повітря і затамувати подих.

Не будемо вже говорити, що за кордоном постійні нагадування наших державних мужів, упакованих в коштовні аксесуари та гарнітури, про цнотливий вік нашої країни, викликають нездорові приступи іронії та зневаги. Посилюється враження, що 18-річна Україна є неписьменною сиротою, над якою знущається купка цинічних злодюг.

Давайте просто порівняємо досягнення нашої дівчини з її іншими ровесницями на просторі СНД і ми побачимо, що більшість з них вже добре закінчили школу і навчаються в престижних ВУЗах. От, наприклад, Узбекистан, не зважаючи на кризу, обійшов за показниками зростання ВВП у першому півріччі 2009 року (8,2%) навіть Китай. Непогану почуваються і Азербайджан, Білорусь, Таджикистан. Акселерати? Чи справа в іншому?       

 «Тут я хочу офіційно оголосити, що я йду на вибори Президента України у січні 2010 року. І, що не менш важливо, - ми з вами переможемо», - проголошує Ющенко. Звичайно, будь-який кандидат не буде говорити про свій ймовірний програш, тим більше, на самому старті кампанії. Але своїми словами діючий президент акумулює віру певної кількості громадян, голоси яких, напевно, будуть змарновані. Якійсь відсоток недоотримають інші претенденти та претендентки. Отже, президентський страт, окрім ідеологічних мотивів, має свою прагматичну ціну. А чи поділятиме Віктор Андрійович політичну відповідальність щодо після виборчої ситуації в країні? Навряд чи. Швидше за все, він спілкуватиметься з народом посередництвом чергових філософських роздумів десь біля Говерли або в інших мальовничих місцях.  

«Слава кожному із вас! І слава нашій любій Україні!», - традиційно завершив своє послання президент. Золоті слова! Як любить промовляти Віктор Андрійович, «достойні». От лише як нам, «ославленним», далі розбудовувати нашу славну державу – жодним чином не зрозуміло.

Велична Говерла, безперечно, усіх нас переживе. А от чи довго ще протягне Україна? Хоча… Нас багато і нас не подолати!