dc-summit.info

история - политика - экономика

Воскресенье, 18 Ноября 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Хто за конституційні зміни?

Хто за конституційні зміни?

Хто за конституційні зміни?

Влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно... Фразі майже двісті років, а вона все актуальна. Її автор, британський історик та політичний діяч межі 18-19 ст. лорд Актон, мав на увазі перш за все абсолютну монархію. Якщо класичний абсолютизм відійшов в минуле разом з останніми королями династії Бурбонів, то така форма правління в дещо адаптованому вигляді існує в Бутані, ОАЕ, Саудівській Аравії, Брунеї, Катарі та ін.


Але зараз не про поширення, а про суть. Незалежно від своєї форми влада приваблює майже всіх, тому і боротьба за неї існуватиме завжди. При чому переможець цього змагання рідко задовольняється здобутим. Актон вивів універсальний закон, який однаково спрацьовує в різних умовах і різних країнах.

Не знаю, як там у Великій Британії, але в Україні, якщо хтось потрапляє у владне середовище, то це вже надовго, в українському політичному театрі актори не міняються, змінюються лише їхні ролі. Проте, далеко не кожен з наших політиків має хист до своєї діяльності. Як говорив М. Амосов лише 5% людей здатні успішно займатися політикою. В Україні мабуть і того менше, адже період оновлення кадрів у нас вимірюється не роками і не каденціями: про свіжу кров усі говорять, але реально для неї більшість “капілярів” — закрита.

Українська політична система унікальна: це просто наочний матеріал для студентів-політологів з усього світу. У нас знаходять своє місце окремі елементи  всіх політичних режимів і форм правління, усіх передвиборчих і післявиборчих технологій; непотизм (кум-брат-сват сидять у сусідніх кабінетах), корупція і “ерозія” влади; свідомістю українця маніпулюють як лялькою тощо. Загалом в українській війні всіх проти всіх за владу засобами не гребують.

Будь-яка організація наділяє своїх лідерів владою та певними привілеями.  Професійний прошарок, що концентрує у своїх руках владу та управління має можливість не піддаватися контролю та не нести відповідальності перед іншими членами організації/суспільства. Це називається “залізним законом олігархії”. Так от, можливість уникати відповідальності українські владні олігархи, що іменують себе елітою, а інколи і національною елітою, використовують сповна.

Якщо раніше всі маніпуляції із владними повноваженнями в Україні робилися за мовчазної згоди народу, то тепер навіть таке “погодження” втратило свою актуальність. Мало того, що Основний Закон держави намагаються перекроїти, як халат, виключно силами “великих умів”, зібраних у Верховній Раді, (а точніше, двома фракціями цих обранців) без участі жодних Конституційних Асамблей. Так цей народ хочуть позбавити ще й основного  інструмента впливу на формування владних інститутів. Мається на увазі непереборне бажання деяких діячів обирати Президента в парламенті. Крім того, повноваження нинішнього складу Верховної Ради раніше планувалося продовжити до 2014 р. Мабуть, як бонус за страждання: все ж таки з кризою боротися мали.

Спостерігається дивна закономірність: всі вади чинної Конституції помічаються лише напередодні виборів, а до виборів і після них всі ми живемо “за найкращою Конституцією в світі”. Так і в цьому році — прозріння настало, коли вибори з'явилися на горизонті.

Влада є основною віссю політики. Тому і зміни до Основного закону стосуються перш за все владних питань: розподілу повноважень та відповідальності, визначення хто ж головний, а хто ще головніший. Тобто питань, які в принципі не цікавлять виборців — їм байдуже хто саме наведе порядок: Президент чи Прем'єр-міністр. Проте останнім далеко не байдуже, хто ж отримає повний пакет владних можливостей.

І то не має принципового значення, що чергова серія “коаліціяди” завершилась не зовсім успішно для її учасників. Адже процес пішов — проект змін до конституції “прямує” до Верховної Ради (звичайно він може туди не дійти). Спадає на думку, що це був хитрий політичний маневр: задурити всім голови переговорами про створення Коаліції єдності і примирення, чи Коаліції Схід-і-Захід-разом, чи якоїсь іншої, і провести в парламент такі жадані зміни до Головної Інструкції політичного життя. Проте, все не так просто. Припустимо, що проект зі змінами зареєструють у ВРУ. Навіть якщо знайдеться 300 голосів, то від “галасування” нічого не залежить, тому що пропоновані інновації до Основного закону уже викликають дуже багато запитань.

За умови переходу до “чистої” парламентської моделі посада Президента швидше всього перестане цікавити Ю. Тимошенко. Представництво держави на міжнародній арені, Верховне Головнокомандування Збройними Силами — далеко не межа владних амбіцій прем'єрки. В такому разі на президентські перегони “стайня” Тимошенко делегує якогось представника Блоку свого імені, або поступиться на користь іншого кандидата. Проте, пані прем'єр не була б найбільш впливовим політиком в Україні, якби не мала запасного варіанту. В даному разі — планована авантюра з проведенням референдуму. Якщо народ висловиться за президентську модель — то Юлія Володимирівна піде в Президенти, якщо за парламентську — то не піде. Проте, Україна — не Швейцарія, не можна очікувати, що згенерована масами відповідь принесе державі реальну користь. Та й приклад проведення вітчизняних референдумів показує, що їхні результати  втілюються в життя, як мокре горить.

Зв'язок між Конституцією та передбаченими нею виборами Президента міцніє з кожним днем. Якщо зміни до неї будуть внесені до виборів, то виборів всенародних не буде. Главу держави обиратимуть в парламенті. А в сухому політичному підсумку перший політичний інститут стане маріонеткою в руках другого.

От все таки, які у нас талановиті політики. Нам, простим смертним якось невтямки, що всі біди в державі від того, що Основний закон — поганий. А мужі державні відразу ж корінь зла вирахували і не забарилися із панацеєю: треба конституцію міняти і народу заживеться як в казці, принаймні якійсь його частині. “Я чому такий злий був — у мене ж велосипеда не було. Тепер я добрий”. От тільки листоноша Пєчкін був анімаційним персонажем, а наші “конституціоналісти” — цілком реальні, і не такі добродушні.

Проект закону про внесення змін до Конституції України В. Ющенка отримав схвальну оцінку Венеціанської комісії. Проте, деякі його положення навіть у Комісії викликали запитання. В першу чергу ідея запровадження двопалатного парламенту в Україні. Сама думка не нова, але пропозиція робити почесними сенаторами усіх колишніх Президентів кумедна. Виходить нинішній Гарант розуміє, що лише в такий спосіб зможе залишитися у владі.

Вже пройшло досить часу відтоді, коли завершилася нічим чергова спроба подолати кризу в державі через створення широкої коаліції. А скільки було розмов! Дійові особи активно заперечували сам факт переговорів. Може, боялися наврочити? Але ясно одне, як завжди під виглядом бажання досягти блага для народу приховуються егоцентричні мотиви українських політиків, і це вже наша державницька традиція.