dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 20 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Камо грядеши, Україно?

Камо грядеши, Україно?

Камо грядеши, Україно?

Кожна держава повинна розвиватися за власним, ретельно розробленим та скрупульозно дотримуваним стратегічним курсом. Ні, не так: кожна держава повинна принаймні мати такий курс. Принаймні його нарис, тінь чи неясний, але здалеку помітний, силует. Україна нині воює. В таких умовах єдиним напрямком роботи держави є перемога та/або досягнення миру (це справді не завжди тотожні речі), але такий пріоритет короткостроковий. В тому значенні, що він не може вважатися орієнтиром. Відповідно, потрібна така програма дій, котра б передбачала не тільки збереження життя солдат та цивільних громадян, але й забезпечувала їхній добробут та проживання у найширшому смислі цього слова.

Такий ракурс ставить перед нинішнім президентом унікальне в своїй складності завдання: треба і країну не втратити, і владу втримати, і народ переконати у перспективності завтрашнього дня. Його попередники зосереджувались виключно на другому та третьому при повному ігноруванні першого – не було нагоди і необхідності. До слова, так уже склалося, що незважаючи на Конституцію, котра каже, що визначає «засади внутрішньої та зовнішньої політики» парламент, саме Президент програмує курс розвитку держави та суспільства на найближчі горизонти.

Першим Президентам пощастило – в 90-х ніхто не заморочувався такими дрібницями, але цивілізаційний поступ вселенського українства сформував перед їхніми наступниками абсолютно нову задачу: мислити ширше, копати глибше і бачити далі. Екзамен з такого стратегування вони почали складати іще перед вступом на свою посаду. Таким чином їхні передвиборчі програми стали, відповідно, Програмою Президента України Ющенка «10 кроків назустріч людям» на 2005-2009 рр., Програмою економічних реформ «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на 2010-2014 рр. Президента Януковича і Стратегією-2020 Президента Порошенка. Спробуємо порівняти останній з двома попередніми документами – дивись і викристалізується справжній образ завтрашнього дня.

Окрім акцептів, трипільського гончарства та меду третій Президент любив число «10»: стільки у нього пальців на руках, стільки Антикорупційних ініціатив і стільки ж цілей у Програмі «10 кроків назустріч людям». Якщо їх згрупувати за спорідненістю, то вийде приблизно так: захист сімейних цінностей та сприяння духовності; зовнішня політика в інтересах народу України; пріоритет соціальних програм, створення робочих місць та боротьба з корупцією; підвищення боєздатності армії та створення безпечних умов для життя людей. Якусь частину програми було виконано (особливо в гуманітарній царині), але громадяни залишились незадоволеними через вкрай незадовільну реалізацію ідеї, котра не потрапила до переліку програмних завдань: бандитам тюрми. Значною мірою внаслідок саме цього прорахунку маємо те, що маємо зараз.

Наступникові Ющенка, незважаючи на звання професора та видатні письменницькі таланти, вроджена скромність не дозволила приписати собі авторство «Заможного суспільства…». Програму розвитку країни замість Януковича, але на «виконання поставленого Президентом України завдання з відновлення економічного зростання й модернізації економіки країни» розробив Комітет з економічних реформ при ньому ж. Як наслідок, документ іще більше за Ющенківський зациклений саме на економіці: сталий економічний розвиток, підвищення стандартів життя, поліпшення бізнес-клімату й залучення інвестицій, модернізація. Оцінити її важко: з відомих причин ініціатор не встиг її виконати. Судячи з усього і не зміг би.

Стратегія-2020 не з’явилася одразу після президентських виборів і не перед ними – тоді і так було ясно, що чинний гарант вкладе на лопатки всіх своїх конкурентів разом взятих і без особливого напруження. Креатив було вирішено приберегти до більш вдалого моменту. І він настав – на носі парламентські вибори. «Заточку» документу саме під ці перегони видно і неозброєним оком – ось вона стирчить з кишені піджака Петра Олексійовича. У травні він ішов до влади без своєї команди, не має її і тепер, але хоч якийсь людський ресурс консолідовано в блоці власного імені, котрий і представлятиме інтереси Президента – ой, пробачте, народу – в парламенті.

Даючи «чітку відповідь, що значить для нас «жити по-новому» кандидат Порошенко каже: жити безбідно, безпечно, чесно та вільно. Президент Порошенко трансформує такі орієнтири у основні вектори державної політики: розвиток, безпека, відповідальність, гордість. Метою реформ під гаслом «гідність, свобода, майбутнє» на найближчі 6 років проголошується досягнення європейських стандартів життя і гідного місця України в світі. Гасло реформ.

Основні напрямки реформ: оновлення влади та антикорупційна реформа; судова реформа, реформа правоохоронних органів; реформа системи національної безпеки і оборони; податкова реформа; реформа системи охорони здоров'я; децентралізація влади; дерегуляція та розвиток підприємництва. Також президент пропонує дві державні програми - енергонезалежності та популяризації України в світі.

З основними положеннями документу і текстом 30-хвилинного виступу Гаранта під час його презентації можна ознайомитися на сайті президентської канцелярії. Хотілося б лише акцентувати увагу на такому моменті. Одразу, як тільки фото та відео із заходу з’явилися у мережі, пішли цілі клавіатурні баталії на тему естетики. Дивимося на картинку вгорі. Біло-сині ромби, загальний блакитний фон і маємо стійку асоціацію з «покращенням уже сьогодні» та Партію Регіонів взагалі. Далі пішли пропозиції звільнити дизайнерів та гіркі нарікання в стилі «ось кого ми насправді вибрали». Вищезгадане партійне утворення, звичайно, є побічним дітищем чинного Глави держави, але від подібних зауважень вже з’являється печія та ломить кості.

Блакитний чи синій кольори визнаються такими, що сприяють активізації інтелектуальної діяльності та мозкової роботи взагалі, покращують психічний стан, заспокоюють нервову систему та чинять інші не менш корисні для людського організму дії. Зрештою, суто технічно вони є чудовим фоном для презентацій, виступів, прес-конференцій та інших заходів. В українських реаліях біло-синя гама таки дійсно міцно закріпилася за однією політичною силою, котра була переконана, що вхопила бога за бороду. Проте, якщо всюди шукати «регіональський» слід, то доволі важко доведеться жити на світі білому під блакитним небом.

Повернімося до теми. Привабливість змальованого стратегічного «завтра» не може не викликати солодкий щем у серці. Так і хочеться сісти у машину часу і гайнути одразу у 2020 р., щоб одразу відчути на собі вплив 16 тис. дол. ВВП, бачити роботу 40 млрд дол. зовнішніх інвестицій, бути захищеним 300-тисячною армією професійних військових (7 спеціалістів на 1000 мирних обивателів) і знати, що проживеш на 3 роки довше. Справді гарно. Проте новаторства мало – попередні Президенти теж малювали майбутнє народу у веселкових барвах, але ніхто з них не казав, що у 2014 р. треба буде воювати і бачити гарячу воду тільки на фотографії (привіт киянам).

Спробуємо на короткий час увімкнути критичне мислення. Наприклад, далеко не основний пункт про 75 % випускників шкіл у 2020 р., котрі володіють двома іноземними мовами. Це означає, що теперішніх 5- чи 6-класників чекає явно посилена система освіти. «Володіють» означає вміють не тільки розмовляти, але й читати, писати, перекладати, наприклад, німецькою та англійською. Маємо модель випускника школи 2020 р.: україно-, російсько- чи двомовний громадянин, котрий володіє німецькою та англійською. Подібними вміннями навіть не кожен студент може похвалитися. Важко уявити 200 тис. школярів, котрі знають і правильно напишуть далеко не найскладніші слова «щастя», «счастье», «happiness» та «glück», враховуючи всю непопулярність та непрестижність, яку зараз переживає навчання зокрема та освіта взагалі.

Сучасний українець – фаталіст, котрий нікому не довіряє повністю. Не вірили і Порошенку у травні, коли той обіцяв завершити АТО за лічені години, але проголосували. Мотивувальна частина визначалася іншими векторами: якась стабільність, аби швидше була влада в країні і так далі. Нас так довго годували різноманітними обіцянками, що вони приїлись. Тому ідеї життя «по-новому» варто сприймати філософським чином: запас наївності вичерпується, навіть суперреалістичні кроки все одно будуть сприйматися недовірливо – народ постійно готується до гіршого. З іншого боку, хто таке бачив, щоб політики перемагали на виборах, орієнтуючись на злиденність сьогодення і не обіцяючи добробут завтра? Такого не буває. Ніде. Об’єктивно іще жоден Президент не працював у настільки складних умовах. Треба дати шанс: при успіху виграють всі, при невдачі – чи може бути набагато гірше, аніж зараз? В разі чого, всі вже знають, на що здатні шини.