dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 19 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Попереду - Порошенко. А позаду?

Попереду - Порошенко. А позаду?

Попереду - Дорошенко. А позаду?

Перший рядок цього заголовку є майже точною цитатою з популярної народної пісні «Ой, на горі та й женці жнуть». Одна відмінність: в пісні згадується знаний козацький ватажок, найславетніший гетьман часів Руїни Петро Дорошенко. Нинішня наша пора, здається, теж наближається до того складного періоду української історії. Чимало лідерів (принаймні, тих, хто бачить себе такими і прагне в тому переконати суспільство) лише зовні вболівають за долю народу, а насправді – за те, аби щось собі прихопити. Знову до української історії долучається Москва, але й інші теж осторонь не стоять.

Втім, досить історичних паралелей, повертаймося до сучасних персонажів. Отже, Петро Порошенко. На президентських виборах 25 травня є один з головних претендентів на посаду глави держави. У політиці (якщо брати до уваги високу її частину)  він досить давно − з 1998 року, коли був обраний до Верховної Ради. Безпартійним там залишався недовго: увійшов до фракції СДПУ(о), тобто Соціал-демократичної партії (об’єднаної). Невдовзі став членом її політради. А перед тим займався виключно бізнесом. Економіст-міжнародник за фахом, упродовж 1990-98 років послідовно обіймав високі посади: заступника генерального директора об’єднання «Республіка», генерального директора ЗАТ «Укрпромінвест», президента ЗАТ «Ленінська кузня», голови ради акціонерного комерційного банку «Мрія», голови наглядової ради ВАТ «Вінницька кондитерська фабрика».

В СДПУ(о) Петро Олексійович перебував десь два роки, коли збагнув, що там фактично перед ведуть не такі політичні важковаговики, як Леонід Кравчук і Євген Марчук, а перш за все Віктор Медведчук і Григорій Суркіс. Паузу наш герой не брав, а очолив партію «Солідарність» та її парламентську фракцію. Втім, тут не обійшлося без цікавої колізії. На 1-ому з’їзді “Солідарності» кілька його учасників покинули зал засідання, оскільки вважали, що Дорошенко не може обіймати посаду керівника партії, бо залишається членом Партії регіонів. Петро Олексійович тоді відповів, що буквально напередодні подав заяву про вихід з Партії регіонів, яку тоді очолював Микола Азаров.

Далі згадаємо про наступну біографію політичного «багатоверстатника» конспективно, оскільки вона має чимало складових. У Верховній Раді ІV скликання він керував бюджетним комітетом. Після виборів 2006 року очолив комітет з питань фінансової і банківської діяльності. Підтримував тісні контакти з Віктором Ющенком (до речі, був його кумом, а після «помаранчевої революції», активним учасником якої був і успіху якої суттєво посприяв створений Петром Олексійовичем 5-й канал (перший український інформаційний). Далі П. Порошенко відгукнувся на заклик Ющенка відділити бізнес від політики віртуозно: управління «Укрпромінвестом» передав батькові. Потім була низка посад: секретар Ради національної безпеки і оборони (з лютого до вересня 2005 року), голова Ради Нацбанку України. Порошенко покинув цю посаду внаслідок скандалу, пов’язаного зі звинуваченням найближчого  оточення президента в корупції та лобіювання особистих інтересів, що озвучив на прес-конференції Олександр Зінченко.

Згодом Петро Олексійович (з жовтня 2009 до березня 2010 рр.) – міністр закордонних справ (певно, на згадку про освіту міжнародника-економіста). А два роки перегодом вже за нової влади указом президента Віктора Януковича був призначений міністром економічного розвитку і торгівлі.

А з кінця 2012 року П. Порошенко знову повертається до парламенту, ставши народним депутатом Ради сьомого скликання. Майже рік тому Петро Порошенко відродив призабуту «Солідарність». Тоді, у червні 2013-го його рейтинг був приблизно на рівні з рейтингом Олега Тягнибока зі «Свободи», тобто 4-5%. Порівняйте цей показник з нинішніми 30 відсотками: зростання очевидне, і може здатися, що паралель з гетьманом – героєм згадуваної на початку пісні – очевидна: «Веде своє військо…хорошенько!» Втім, формально наш позафракційний персонаж ще рік тому свого війська не мав. Але нещодавно «Солідарність» вже вголос заявила про себе, пообіцявши виступити на наступних виборах мера Києва та Київради єдиним фронтом з «УДАРОМ» В. Кличка.

Варто згадати про капітали нашого персонажу, які аж ніяк не заважали професійній кар’єрі. Влітку 2005 року журнал «Кореспондент» оцінював активи Порошенка  у 505 мільйонів доларів (15-те місце  в списку 30 найбагатших українців), а у 2007 році журнал «Фокус» ставить його на 18-те місце серед 100 найбагатших українців. Власність кандидата у президента включає авто корпорацію «Богдан», кондитерські фабрики «Рошен», завод «Ленінська кузня» й холдинг «Автозапчастина». А згадуваний «Укрпромінвест» був ліквідований 2012 року. 

Цікаво, що нещодавно в інтерв’ю німецькій газеті «Більд» Порошенко обіцяв продати «Рошен» в разі перемоги на президентських виборах, причому пояснив це лаконічно: «Як президент України я хочу і буду піклуватися виключно про добробут країни». А далі поговорив про президентську виборчу кампанію. Певно, реагуючи на недавню заяву Юлії Тимошенко про те, що не зніматиме свою кандидатуру на користь Порошенко, Петро Олексійович зауважив, що вона «повинна була б зрозуміти, що після численних жертв на Майдані українці прокинулися в новій країні, яка заслуговує нового менталітету і нових політиків».

Коментуючи українсько-російську кризу, П. Порошенко сподівається, що Путін не наважиться на вторгнення в східні регіони України, але втім, «велика небезпека цього залишається… Якщо вони нападуть на схід України, то ми будемо захищатися всіма можливими військовими засобами». І далі: «На мою думку, було б, наприклад правильним, якби Німеччина бойкотувала імпорт російського газу до тих пір, поки Росія на припинить вторгнення до Криму».

А підсумовуючи згадане, можна очікувати, що від виборів 25 травня залежить не лише подальша доля країни, але й солоденького «Рошену»…     

Втім, за законами жанру слід повернутися до початку, де згадували давню «Ой, на горі…». Отже, попереду був Дорошенко. А позаду Сагайдачний – той, що проміняв жінку на тютюн та люльку, необачний… А хто буде позаду в нас? Скажімо, Вадим Рабинович, який за рівнем багатства, звісно, поступається Порошенкові, але теж кинувся у президентську гонитву. І ще чимало персоналій, що вирішили, коли не увійти в історію, то, у найгіршому разі, вляпатися в неї.