dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 21 Мая 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Тонкощі вітчизняної легітимності

Тонкощі вітчизняної легітимності

Тонкощі вітчизняної легітимності

Відмова влади підписати Угоду про асоціацію з ЄС не внесла нічого нового в українську буденність – всі давно звикли до нестабільності вітчизняних політиків та їх схильності реагувати на вітер змін. Проте саме вона стала першим поштовхом до сходження держави з рейок Покращення, оскільки показала, що комунікація між населенням та владою однобічна, як ніпель: туди повітря надходить, звідти – ні. І помітно це було як на рівні «чиновник – громадянин», так і «центр – регіон».

Водомет на фотографії, котрий внаслідок маневрів мало не заїхав у відділення ВТБ-банку на вулиці Круглоуніверситетській, символічно характеризує ту ситуацію, в якій опинилася Україна. Можна звернути увагу виключно на незначне руйнування будівлі і сказати «ось до чого призвела ваша революція» чи на побиту кабіну – «диктаторський режим було повалено залізним кулаком народу». Точка зору залежить від ракурсу: пошкоджено кілька квадратних метрів, але далеко не весь фасад, і машина також залишилася цілою – стоїть тепер на Майдані Незалежності в якості трофея. Символізм якраз і полягає в тому, що українці занадто тривалий час намагалися аналізувати власні проблеми виключно за наслідками, не звертаючи належної уваги на причини та передумови. Спецавтомобіль в банку як ілюстрація того, що в нашій державі багато речей та осіб перебували чи перебувають не на своїх місцях.

Втеча Віктора Януковича спочатку від реальності та здорового глузду, а потім – від відповідальності зокрема та з України взагалі, заслуговує почесного місця в теорії політології, як приклад безпрецедентного вирішення політичної кризи. Її ще можна назвати «вузлом Януковича»: Гордій свій розрубав, а Віктор Федорович так розплутував, що злякався результату. Почалася гра в піжмурки. Жодна конституція у світі не прописує алгоритм дій влади у випадку зникнення Глави держави з її території, його манівців у небесах, приземлення невідь-де, манівців сухопутних та прес-конференцій у Ростові-на-Дону з ламанням ручок та розривом шаблонів.

Дострокове припинення повноважень Глави держави в Україні при всіх її нових-старих конституціях можливе у 4-х випадках: відставці, смерті, поганому стану здоров’я та імпічменті. Перелік вичерпний, прошу звернути на це особливу увагу.

Останніми трьома місяцями в Україні було все: сваволя, бунти, кров, смерть, але відверто бракувало спокою, виваженості та об’єктивності. Якщо спробувати виправити дефіцит в останньому, то виникає об’єктивне запитання: яким чином мала діяти Верховна Рада України в умовах стислості і чіткості тих 4-х умов, на яких автор просив зосередити увагу вище, коли жодну з них не можна застосувати? В умовах відсутності Президента та уряду, саме парламент став єдиним легітимним центром прийняття рішень в державі: обраний всенародно, його розпуск не був серед першочергових вимог Майдану, народні депутати досить оперативно зібралися на сесію, але обійшлося без «автоматних стволів бандерівців», хоча дехто на Сході переконаний у протилежному. Консолідовані голосування кваліфікованою більшістю народних депутатів від усіх фракцій просто позбавили сенсу усі суперечки стосовно їх легітимності. Нелегітимні рішення може видавати тільки парламент, створений в обхід та без дотримання необхідних демократичних процедур, що прямо суперечить об’єктивній реальності. Депутатів ніхто не відкликав, вони продовжували виконувати свої представницькі та нормотворчі функції повною мірою з єдиним обмеженням, в якості котрого виступало їхнє власне бажання.

В принципі вирішити проблему легітимності чинної влади здатен Конституційний Суд як єдиний орган конституційного контролю. І вирішив би, якби був польським чи французьким. Проте він український, що, на жаль, останніми роками означає – упереджений, непринциповий, залежний, ситуативно справедливий. Що можна очікувати, якщо міністр юстиції до недавнього часу був, точніше була, представником Президента України в КСУ. Технічна скутість Суду (він не може зініціювати конституційне провадження самостійно і потребує відповідного конституційного звернення чи подання) вперше виправдовує його бездіяльність, але не виправдовує пасивність тих, хто згідно закону має право на відповідну ініціативу.

Звичайно, можна дискутувати, але щось підказує, що будь-яке рішення КСУ було б сприйняте за східними рубежами аналогічно всім іншим – як неконституційне, нелегітимне, антиросійське, бандерівське та злочинне. Навіть процедура імпічменту не додала б легітимності українській владі в очах російської: все одно ключовим її виконавцем є Верховна Рада, яка не фактично не визнається Росією.

Варто визнати, що постанова про самоусунення Президента, наділення спікера повноваженнями Глави держави, додання до них функцій Головнокомандувача Збройними Силами, призначення представників ВРУ у силових відомствах є рішеннями безперечно дивними з юридичного боку. Проте варто враховувати не тільки букву, але й дух закону: зосередження усієї повноти влади в руках парламенту є кроком вимушеним, неймовірно ризикованим, але єдино можливим для екстреної стабілізації ситуації в державі. Заворушення на більшості її території таки припинилися, проте не менш хвилюючі події почалися там, де назрівали та підігрівались небайдужими стратегічними партнерами вже давно – в Криму.

27 лютого невідомі особи зі зброєю захопили Верховну Раду Автономної Республіки Крим. Згодом було призначено референдум про розширення повноважень автономії на 25 травня (30 березня, 16 березня), звільнено А. Могильова з посади Голови Ради міністрів та призначено С. Аксьонова. 6 березня ВР АРК (виключно представницький, але не законодавчий орган!) прийняла постанову щодо проведення загальнокримського референдуму, першим пунктом якої передбачається входження до складу Російської Федерації в якості суб’єкта (судячи з тексту частиною РФ планує стати саме Верховна Рада республіки). Всі ці події відбувалися за перебування на території автономії військовослужбовців без розпізнавальних знаків, але на російській військовій техніці та з російською зброєю в руках. За словами Президента Росії – це самооборона Криму. Російська владна верхівка заперечує присутність своїх військ у Криму. Путін, Мєдвєдєв, Лавров, Чуркін постійно ставлять під сумнів легітимність та конституційність української влади. Подібне повторюють як мантру говорять «представники громадськості» в Луганську, Донецьку, Криму.

Вже 11 березня було прийнято Декларацію незалежності Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Вважаю за доцільне процитувати п. 1 даного доленосного документу: «В случае если в результате предстоящего 16 марта 2014 года прямого волеизъявления народов Крыма будет принято решение о вхождении Крыма, включая Автономную Республику Крым и город Севастополь, в состав России, Крым после референдума будет объявлен независимым и суверенным государством с республиканской формой правления». Суперечність між початком та кінцем речення не можна не помітити. Так чи інакше абсолютно незаконний референдум абсолютно нічого не вирішує: 30 тисяч якихось військовослужбовців допоможуть проголосувати «правильно». Імперські мрії щодо відновлення повного контролю над Кримською областю через 60 років дуже близькі до реалізації. Подарований Хрущовим сп’яну Крим, повертається під опіку Російської Федерації, у складі якої ніколи не перебував. Проте всі ці тонкощі нікого не хвилюють.

Легітимність перестала бути внутрішньополітичним терміном і вийшла в галузь міжнародного права, при чому у його російському трактуванні. Буцімто, невиконання угоди між опозицією та Януковичем від 21 лютого робить незаконною всю нинішню владу. Самоусунення Президента, призначення спікера в.о. глави держави та всі подальші призначення для російської сторони – фікція та результат державного перевороту націонал-екстремістів.

Якось так склалося, що США, європейські держави та ЄС загалом, НАТО, МВФ, Світовий банк визнають чинний український уряд легітимним, а Російська Федерація – не визнає. Аналогічним чином вона не визнає і міжнародні угоди стосовно України, підписані власними правителями у різний час. Проте визнає чинність Харківських угод, котрі дозволяють Чорноморському флоту РФ перебувати на кримських базах ще чимало часу. Визнає чинність газових контрактів з Україною та необхідність сплати боргів «братською» стороною. Визнає чинною угоду від 21 лютого, яку не підписав уповноважений представник Росії.

Мірилом легітимності, стабільності, дружності та миру нині є наявність ядерної зброї. При чому тривалість володіння стає індульгенцією для здійснення інтервенцій, миротворчих операцій, блокад, торговельних воєн та інших демонстрацій сили. Висновок є парадоксальним за своєю суттю, але насправді не настільки далеким від реальності. Спадає на думку древня народна мудрість: хочеш миру – готуйся до війни. І недарма кажуть, що третя світова війна стане останньою, бо атомною з неймовірними руйнуваннями від вибухових хвиль, зараженням великих територій, ядерною зимою та іншими не менш чарівними речами.

Загалом, активізацію сепаратистів в Україні можна назвати асиметричною реакцією на Майдан та його прояви у західних регіонах. Значення Майдану неймовірно важко переоцінити. Безумовно, він став уособленням активної незгоди громадян стосовно політики держави у різних сферах та корупцією, якою здійснення даної політики супроводжувалося. Водночас, створюється прецедент прямого народовладдя, котре межує з анархією. Жодним чином не применшуючи трагізм «Небесної сотні», об’єктивно можна заявити: більш чи менш чисельна група громадян може хитати метроном політичного процесу в різні боки в залежності від необхідності та кон’юнктури дня. Якщо не зробити правильних висновків, то ст. 133 Конституції України («до складу України входять…») треба буде переписувати.