dc-summit.info

история - политика - экономика

Пятница, 17 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Низовенство права

Низовенство права

Низовенство права

Стаття «Ялинка без подарунків» вже вказувала на безпрецедентну довготривалість перебування М. Азарова на посаді прем’єр-міністра, що варто пояснювати не інакше, як вражаючою ефективністю роботи його Кабінету Міністрів. Цілком вірогідний і дзеркальний ефект – коренем ефективності є досвідченість перебування при владі – з’ясувати істину можна виключно у лабораторних умовах із застосуванням наноспектрометра під керівництвом просунутих генетиків. Так чи інакше, а рейтинг Світового Банку стосовно індикаторів врядування (Worldwide Governance Indicators) показує, що Україна вже років три стрімко та рішуче скочується у прірву корупції, тотальної закритості влади та іншого нетривіального покращення.

Наприкінці 2013 року сталося кілька подій, котрі вкотре актуалізували слова першого Президента про маємо те, що маємо. Спочатку смачні і барвисті європерспективи України, намальовані в уяві непримиренних євроромантиків українською владою, лопнули, як бульбашка, незадовго до Вільнюського саміту. Потім фахівці із художнього беркутингу роздали всім бажаючим і просто сплячим живильних радощів за допомогою ПР різних модифікацій – «палка резиновая», а не чільна партія влади як дехто міг подумати, хоча все по Фрейду. Така дефібриляція народної свідомості спричинила до подальшого перетворення столичної новорічної ялинки в революційну Йолку, нинішнього коптіння Хрещатика і зведення різних архітектурних форм з підручного матеріалу на радість молодим беркутам із заповідника МВС. Почалося сидіння на яйцях стояння на своєму: мирні повстанці вимагають відставки усякої влади, а усяка влада ніяк не хоче відставлятися. Як у анекдоті чукча просив у телефонного апарату «чого-небудь поїсти», опозиційне до влади і здорового глузду керівництво Майдану наполягало на звільненнях та імпічментах, нічого, окрім цього наполягання та скликання народних віч, не роблячи. Тим часом буйна молода душа Майдану шукала виходу із замкненого кола: то в гості на чиновницькі дачі їздила, до особистий пам’ятник Леніну знищила – розважалася як могла, доки не прийшла поміч звідки не чекали.

На головному манежі циркової країни знову збірна кнопкодавів, 235 з яких 16 січня довели, що здатні на вимогу партії і лисому дідьку зачіску влаштувати – було прийнято закони, котрі викликали хвилю обурення в Україні та світі. Вже 21 січня під гармидер та «новорічні вогники» біля стадіону ім. В. Лобановського закони було опубліковано у фахових депутатських виданнях «Голос України» та «Урядовий кур’єр», а 22 січня вони вступили в дію. Разом з тим, як заявив співавтор узаконення цензури та диктатури В. Олійник досі не зібрано підписи народних дупетатів на підтвердження їх голосування через надлегітимну процедуру підняття рук, кількість яких ніхто не рахував.

Отже, Верховна Рада України, голосуючи морганням, чавканням, плямканням, підніманням руць та іншими законними методами, поповнила скарбницю вітчизняного законодавства перлинами змін до Кримінального кодексу, кодексу про адміністративні правопорушення та окремих законів. Прикметно, що нововведення цікаві як за формою прийняття, так і за своїм змістом. Наприклад, закони, котрі панове Колесніченко та Олійник виношував у своїх премудрих головах цілих три роки, попутно вивчаючи та скрупульозно аналізуючи досвід передових країн Європи та США, просто пістрять нетлінним матеріалом. Результатом таких титанічних зусиль стало народження шедеврів законотворчості, достойних зайняти чільне місце в Палаті мір та ваг як еталон професійності у думанні головою та писанні руками. Не треба мати багато п’ядей «во лбу», щоб при першому ж біглому погляді на текст законопроектів номер такий-то, побачити їхню кострубатість і повноту думки. За три роки витрачені на підготовку можна було б написати дисертацію на тему автоматичного доїння сумчастих териконів в умовах підвищеної сейсмоактивності, але автори спромоглися на більше – обґрунтували та втілили принципи диктатури.

Найцікавіші індикатори перетворення України на поліцейську державу з усіма її мінусами без плюсів відомі вже тиждень. Коротко пробіжимося основними з них.

Наклеп (свідоме поширення завідомо недостовірних відомостей) стає кримінальним правопорушенням. Враховуючи, що свідомість/несвідомість та достовірність/недостовірність інформації в України визначається пальцем в небо за допомогою «да-здравствует-самым-справедливым» судом у світі, всі українці поголовно мають чудові шанси стати свідомими наклепниками та іншими терористами.

Каски, маски, палатки в місті, мирні зібрання оголошено забороненими аксесуарами демократії, а рух автоколони із більше 5 транспортних засобів можливий тільки після погодження зі старшими прапорщиками міліції. 6 та більше велосипедистів у повному спорядженні, які мирні зібралися «позводити наклепи» в палатці можна автоматично вважати філіалом Аль-Каїди у Києві.

Підозрюваного чи звинуваченого тепер можна судити заочно і метод ухиляння від участі у судових засіданнях імені Тимошенко не пройде.

Кримінальний кодекс збагатився нормами стосовно екстремістської діяльності, під надзвичайно широке визначення якої за бажання можна підвести і опозиційну, і громадську, і журналістську.

«Падіння Леніна» надихнуло головного дуче українських комуністів на ініціацію змін до КК щодо відповідальності за заперечення чи виправдання злочинів фашизму і пропаганду нацистської ідеології.

Надзвичайно популярна в останні дні міліція (бо оплот для влади і бажаний, але далекий, союзник для народу) разом із суддями офіційно опинилася над усіма іншими – тепер не можна ні збирати, ні оприлюднювати конфіденційну інформацію про них. А яка інформація вважається конфіденційною? А вся.

Рівність усіх перед законом підтверджена законодавчим усуненням «негативних наслідків» та недопущенням «переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань»: держава пробачила і побитих громадян, і виконавців побиття 30 листопада на Майдані та 1 грудня на Банковій.

Загалом творчими знахідками наших законодавців стали і посилення відповідальності за порушення громадського порядку, і оголошення громадських організацій іноземними агентами, і заборона роботи мережевих ЗМІ та інтернет-провайдерів, і масова «контрактизація» користувачів мобільного зв’язку. «Неймовірна десятка» запроваджує на всій території України якийсь штам цілодобової комендантської години.

В Ризі завалився супермаркет – прем’єр-міністр країни (не столичний градоначальник, не директор магазину, не прибиральниця) подав у відставку. Український Уряд готував Угоду про асоціацію з ЄС, потім заявив, що вона нікуди не годиться, сам собі пробачив і залишився в кріслах та з портфелями. Конкретний Міністр внутрішніх справ відкидає звинувачення у перевищенні службових повноважень своїми підлеглими і вважає, що мітингувальники у столиці самі себе б’ють і розстрілюють – зі своєї посади геть не поспішає.

Декларування верховенства права в теорії, на практиці перетворюється у відстоювання протилежного. У В. Гюго чи Е. Канта можна знайти близькі за змістом фрази про те, що свобода одного закінчується там, де починається свобода іншого. Звуження багатьох конституційних прав громадян законами від 16 січня тим самим розширює права представників влади. Вихваляючись першим в історії незалежності обмеженням депутатської недоторканності, як дворовий хлопчак новими кедами, автори найскандальніших у тій же історії законів намагаються переконати громадськість, що скривдили себе найбільше. Якщо зважити ризики, то в реаліях народ перетворюється на рабів на галері, котрі вільні тільки в одному виборі: гребти мовчки або активно при цьому хекати. Історія вчить, що навіть раби здатні на емоції і вияв непокори. Проте історія вчить тільки тих, хто готовий вчитися – решта думає  виключно про майбутнє, переважно про своє. Особливо якщо не належить до касти узаконених рабів і використовує 3 роки для роботи над маячнею, котру потім видає за благо мало не всегалактичного масштабу.