dc-summit.info

история - политика - экономика

Суббота, 23 Февраля 2019

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика «Я не читав, але скажу...»

«Я не читав, але скажу...»

Я не читав, але скажу...

Ці слова одразу спадають на думку, коли знайомишся з реакцією з-за кордону на низку законів, ухвалених Верховною Радою України 16 січня. Ідеться перш за все про закони, якими передбачено відповідальність за участь у масових подіях, за наклеп  та збирання інформації про правоохоронців, суддів та членів їхніх родин. А цитата, наведена у заголовку, повертає нас у нині вже далеке радянське минуле, коли так само миттєво і за відповідними вказівками прості трудівники реагували на твори Олександра Солженіцина.

Існує така наукова дефініція - ультракрепідаріан (Ultracrepidarian) – що визначає людину, яка дає відповіді та поради, на питання які знаходяться за межами її знань. Так от саме про них нижче.

Звісно, важко було засуджувати звичайних громадян, які стовідсотково довіряли партійним «рецензентам» і таврували те, чого на власні очі не бачили. Інша річ – високоповажні посадовці різного європейського рангу, які миттєво наввипередки почали коментувати нові українські законодавчі акти.

Безперечно, не може не викликати подиву та атмосфера і той перебіг подій, які панували в  сесійній залі українського парламенту того четверга, який аж ніяк не назвеш чистим. Штовханина аж до бійок, розбита депутатська голова, порушення елементарних людських норм взаємоповаги, замкнення спікера в його кабінеті, ведення засідання не зі стола президії і до того ж майже унікальний порядок голосування підняттям рук (кажемо «майже» для тих, хто має коротку пам’ять: адже саме у такий спосіб колись у тій-таки залі голосували за посаду глави уряду). Втім, хто заважав опозиційним депутатам припинити безглуздий спротив нормальному розглядові законопроектів −  хай, на їхню думку, і хибним, −  але дати змогу всім (до речі, завдяки прямій трансляції на телеканалі «Рада») переконатися у згаданій хибності?! З парламентської трибуни статтю за статтею піддати нищівній критиці законодавчі акти, аби король опинився голим!           

Натомість, збуривши безлад, депутати-опозиціонери підставили своїх зарубіжних піклувальників, які наввипередки, ще фізично не ознайомившись з текстами отих горезвісних законів, розпочали їх таврувати, керуючись згаданим принципом: не читав, але скажу.

Депутат Європарламенту Ребекка Гармс: «З боку  ЄС мають бути запроваджені жорстокі санкції проти українських чиновників…ЄС не може закривати очі на цей путч, для якого  парламент був лише лаштунками».

Міністр закордонних справ  Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр: «Курс, обраний  вчора президентом Януковичем, веде в глухий кут. Обмеження громадянських прав ще більше віддаляють Україну  від Європи».

Представник ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації Дуня Міятович зреагувала взагалі миттєво. Ще не встигли опустити руки наших парламентарів, які ухвалювали законопроекти, а вона вже пророкує: «Прийняті  сьогодні (зважте на цю обставину!В. Г.) закониставлять під загрозу свободу слова. Вони можуть бути інтерпретовані довільно і призвести до непропорційних обмежень свободи ЗМІ й придушити критичні голоси».

Ще не вистигли відповідні інформаційні служби Верховної Ради поширити тексти щойно ухвалених законів, а вже подібних висловлювань назбиралося чимало. І це змусило міністра закордонних справ України Леоніда Кожару заявити, що коментарі офіційних осіб іноземних держав є втручанням у внутрішні справи України. Міністр закликав  цих осіб  до об’єктивності і виваженості у своїх оцінках.

Крапку в цій історії ставити ще зарано, і, певно, має рацію народний депутат-регіонал Дмитро Святаш, коли висловив наступні сподівання: «Коли Верховна Рада запрацює згідно з регламентом, ми зможемо повернутися до цих законів і допрацювати їх. Якби 16 січня засідання проходило належним чином, нормальним парламентським, то, безумовно, були б ухвалені  в першому читанні. А представники опозиції підняли би руки і сказали: «Маємо зауваження до цих законопроектів…».

Зазначимо також, що прийняті закони дійсно потребують, якщо не відміни, то ретельного опрацювання. Хотілося би вірити, що так станеться невдовзі, тобто після 4 лютого, коли, маємо надію, робота парламенту поновиться. Хоча для цього багатьом опозиціонерам бракує мінімального – здорового глузду.