dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 23 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Монолог у діалозі

Монолог у діалозі

Монолог у діалозі

25 лютого виповнилося три роки з часу інавгурації нинішнього Президента України. Три роки на чолі держави – це все-таки ювілей і прекрасна нагода для здійснення якогось «інформаційного прориву». Адже останнім часом Глава держави катається та спілкується по закордонах, але вдома переважно мовчки спостерігає – попередній (не враховуючи новорічні привітання) настільки масштабний контакт з народом відбувся у грудні 2011 р. Тим більше, як це вже часто трапляється, українська влада намагається витиснути максимум із мінімуму, в даному випадку і з народом зблизитись, і своє існування виправдати та розрекламувати.

Скочивши уперед, зазначу, що на відміну від засобів масової інформації, сайт президентської канцелярії не називає проведений захід прес-конференцією, в чому є безсумнівна логіка. Як каже Вікіпедія, прес-конференція – захід для ЗМІ, який проводиться у випадках наявності суспільно значущої новини або події, і організація або окрема відома особа бажають дати свої коментарі «з приводу». Тренери спортивних команд влаштовують прес-конференції перед поєдинками та після них; президенти держав вдаються до такого маневру в умовах надзвичайності події або наприкінці року для наведення підсумків. У нас же рік давно почався (навіть, за китайським стилем) і чогось аж настільки важливого також не відбулося. Звичайно, опозиційні фракції припинили тритижневе блокування президіуму Верховної Ради України, чому неймовірно зрадів винуватець торжества, але тут важко відшукати причинно-наслідковий зв'язок. Так от, щоб подібних аналогій не виникало, Адміністрація Президента наголошує на тому, що 22 лютого 2013 р. Президент України Віктор Янукович взяв участь у «телевізійному проекті «Діалог з країною», в рамках якого у прямому ефірі відповідав на запитання присутніх журналістів та громадян під час включень з різних куточків України. Телепроект транслювався у прямому ефірі телеканалів Перший Національний, «Інтер», ICTV, 1+1, 5-й, УТР.

Іншим аргументом на користь того, що це була ніяка не прес-конференція, є вагомий елемент невідомого – повідомляючи про приблизно 20 майданчиків по всій державі, звідки громадяни зможуть задати запитання Президентові, організатори не уточнили їх координати. Партизанську непохитність було порушено тільки стосовно столичного Майдану Незалежності у Києві, решта «локацій» залишились в царині суворої секретності до самого їх виходу в ефір.

Альтернативу прямій мові склала можливість поставити запитання Президентові України, користуючись номером «гарячої лінії». Контакт-центр прозвітував про 21162 дзвінки. В регіональному розрізі найбільше дзвінків надійшло від киян та жителів сходу України (Донецька, Дніпропетровська і Харківська області), з-поміж західних  регіонів особливо відзначився тільки Львів. Статистика свідчить, що більше 70% з тих, хто додзвонився, склали пенсіонери, і приблизно по 10% безробітні та представники робітничих професій. Нічого показового або символічного в такому статистичному масиві немає, так само немає нічого дивного: п’ятниця, робочий тиждень, хоч і закінчується, але триває, більшість «виборців» або працюють, або вчаться. Вільний доступ як до телебачення, так і до телефонів мають ті, хто вже своє відпрацював, хто роботи не має або чекає виходу на зміну чи вахту.

Загалом, протягом 4-годинного ефіру Віктор Янукович відповів на 25 запитань громадян України під час 17 включень із регіонів. Тематичними лідерами стали «бездіяльність чиновників», «діяльність суддів» та «поширення корупції».

Президент говорив про необхідність диверсифікації енергоносіїв, недостатність уваги до України з боку Європи, експорт-імпорт, стан доріг, антикорупційну політику, будівельну галузь, медицину, футбол, Тимошенко та Луценка, вуглевидобування (тема, яка обговорення якої приносила Президенту особливе задоволення, судячи з його обізнаності у вугіллі різних категорій та його вмісту), але ми дещо детальніше зупинимося тільки на окремих.

20 грудня минулого року Володимир Путін на прес-конференції висловив думку про те, що Україна допустила стратегічну фундаментальну помилку, коли не віддала в оренду свою газотранспортну систему Російській Федерації. Його український колега в телемості «Діалог з країною» відстоював ідею про необхідність оптимального використання власної газотранспортної системи. Під оптимальністю малася на увазі міфічна здатність приносити гроші, які а) можна отримати за умови здачі української ГТС в оренду і б) потратити на модернізацію та утримання цієї самої ГТС. З такої точки зору бідкання пана Азарова про недостатню участь Європи в модернізації українських трубопроводів під час останнього візиту до Норвегії здаються не такими вже й надуманими.

Так склалося, що базою для учасників телемосту в регіонах ставали підприємства чи установи, котрі були створені в рамках реалізації проектів чи програм, цікавість до яких виявляв Глава держави. Наприклад, Центр адміністративних послуг в Луганській області (мережа подібних центрів створюється в багатьох регіонах в рамках реалізації ідеї про спрощення ведення бізнесу і розвиток державно-приватного партнерства) або перинатальний центр у Полтавській. Подібні прийоми дають підстави запідозрити певну рекламно-презентаційну спрямованість всього телемосту.

Відповідаючи на одне із запитань, Президент заявив про 150-процентне зростання ВВП за три останні роки. Державна служба статистики натомість каже, про 4,1% у 2010 р., 5,2 – у 2011 р. і 0,2% у 2012 р. Навіть якщо їх перемножувати 150% не вийде. Після фіксування свідомості на стрімкому зростанні ВВП Глава держави наголосив на важливості підвищення соціальних стандартів, зростання заробітних плат та створення нових робочих місць. Разом з тим, Президент зауважив, що все одно не досягнуто гідного рівня соціальної допомоги і запропонував вихід із ситуації: щорічно піднімати соціальні стандарти на 15%. Філеас Фогг сказав би: «Прекрасний план!», все ж доцільно знову процитувати Главу держави: «Головне, щоб ми, як кажуть, самі себе не дурили».

Незважаючи на розблокування роботи парламенту, Президент не оминув увагою діяльність опозиції, назвавши її політику екстремістською, запеклою і деструктивною, і зауважив «що такого більше немає в жодній розвиненій країні світу». Важко не погодитись з таким твердженням, проте варто внести певну корективу: все таки відповідальність за ситуацію в країні опозиція разом з владою, при чому частка останньої явно значніше хоч би тому, що вона – при владі. Пробачте за каламбур.

Після 4-годинного телемарафону принаймні одна людина покладає особливі надії на його наслідки. Жителька с. Потіївка Білоцерківського району Київської області Людмила Стригун звернулася до Президента з проханням про допомогу в ремонті будинку. Разом з нею проживає ветеран Великої Вітчизняної війни, але вже сім років будинок не ремонтується, хоч і є відповідне рішення суду. Віктор Янукович доручив Міністру юстиції Олександру Лавриновичу та голові Київської ОДА Анатолію Присяжнюку розібратися в ситуації та доповісти про вжиті заходи до 1 березня.

Прозвучало чимало запитань і жодне з них Президент не залишив без відповіді, проте навряд чи народ залишився задоволеним. З певних причин зрозуміла нелюбов Віктора Януковича до всіляких публічних виступів, створює в суспільстві, яке досі не відійшло від патріархальних цінностей та вірить у «сильну руку», інформаційний вакуум. Тому вся таємничість регіональних включень, якою супроводжувався телеміст, зовсім не сприяла висловленню накопичуваних роками запитань. Прекрасною ілюстрацією таких настроїв стала ситуацію із включенням з Майдану, де вирували справжні пристрасті в боротьбі за доступ до журналістського мікрофону.

Замість висновку. Зрозуміло, що антипатія нашого Президента до публічних висловлювань нікуди не ділася, так само як і навички каламбуру («будьте здорові, живите багато»: дві мови в одній фразі, адресованій не кому-небудь, а одеситам). Проте, так само ясно, що «Діалог з країною» не став дискусійним майданчиком, а швидше піар-акцією, розрахованою на довгострокову перспективу. З одного боку Президент спілкувався з широкою громадськістю, котра задавала безумовно важливі, але точкові соціальні питання. Натомість журналістів цікавили більш гострі проблеми в масштабі всієї держави та її місця в світі. Проте, навіть об’єднання всіх напрямів в одному спектрі не позбавило відчуття награності сценарію «а-ля Путін».

І завершити хотілося б словами того ж Президента – хотілося б, щоб в Україні «не шльопали язиками: хто кого більше перешльопає», а все таки діяли.