dc-summit.info

история - политика - экономика

Пятница, 17 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Ну купи слона! (Частина 2)

Ну купи слона! (Частина 2)

Ну купи слона! (Частина 2)

Ми живемо в країні, де реклама ніколи на стане двигуном торгівлі, бо кожен українець і так добре знає, що йому потрібно, де його знайти і як принести до хати. Реклама заважає подивитись фільм, рекламний щит закриває вид з вікна, а Містер Пропер геть не здатен допомогти в прибиранні. Політична ж реклама взагалі підпадає під категорію «підла, нудна брехня і провокація». Проте так буває не завжди. Це я про «нудну» частину...

Стало традицією, що наближення виборів створює прекрасні умови для зростання врожаю антиреклами, але не завжди вона пашить суцільним негативом та пригнічує настрій – бувають і винятки. Наприкінці серпня у Дніпродзержинську з'являється білборд, котрий заслуговує на премію журналу «Перець» (якби така була) у номінації «Краща антиагітаційна реклама». На білборді зображено бабусю з котом та написом «Взнала, що внук голосував за «Регіони» – переписала хату на кота». Сам по собі щит нічого особливого не представляє: звичайний гумористичний прояв народної творчості з подальшим його оприлюдненням, і йому подібних було вже чимало. Проте саме цього разу вдалося досягти просто розкішного ефекту. Сюжет розтиражувався по інших містах і областях, став популярною темою для обговорення у соціальних мережах та різноманітних форумах, зацікавив навіть ВВС. Кіт-опозиціонер швидко став народним улюбленцем: у сувенірних крамницях Львова чи Тернополя кількість котів значно зросла. Додав жару і губернатор Дніпропетровської області, котрий вимагав прибрати «неподобство», тим самим конкретизувавши, про які саме «регіони» на ньому йдеться. Так би мовити, на ловця і звір біжить чи на злодію і шапка згоріла.

Дніпропетровська влада дала маху і на інших ділянках агітаційного фронту. Рекламний плакат з написом «Ми крадемо і брешемо, а ви оберіть нас ще!» став об'єктом сміливої та відчайдушної атаки з боку місцевих представників Партії регіонів. Білборд було встановлено законно, він не принижував гідності конкретних осіб, тому залишається один варіант – текст було сприйнято регіоналами на свою адресу. Як кажуть у сучасному інтернет-просторі – EPIC FAIL!

Сакраментальний адміністративний ресурс вже не викликає такого обурення та здивування – він став передвиборчою буденністю. Кожен, хто має хоч крихту державної влади, намагається використати її на повну потужність. Директор сільської школи створить (або його примусить це зробити горішнє начальство – всемогутнє «районо», якого бояться всі сільські педагоги) режим найбільшого сприяння для передвиборчого зомбування населення, якщо в якості кандидата виступатиме представник нині правлячої політичної сили чи її сателітарної зони. І уроки будуть скорочені, і анонсування відбудеться по всьому населеному пункту та його околицях, і шкільну актову залу (або спортзал) буде виділено для нужденного, щоб почути абсолютно нову інформацію про «покращення життя» чи «експропріацію експропрійованого». Проте варто завітати в аграрно-педагогічні сільські маси «явному чи латентному» опозиціонеру, буде йому важче розгорнути тимчасовий агітпункт, бо: світла нема, в дітей – навчання, у вчителів завтра педрада, а з села ніхто не прийде, бо посівна, і взагалі – необхідно зібрати купу дозволів, а сьогодні вже п'ятниця, тому приїжджайте в понеділок. Виходить, у передвиборчому плані реклама рекламі – не рівня, хоча ніхто не сумнівається, що «науково-практичної новизни» не зможе досягти ні влада, ні опозиція. Проте, виникає закономірне запитання: а чи не стане вітчизняний політичний маркетинг на такі рейки, щоб зробити неможливе – зацікавити народ? Пропоную розібратися.

Наша влада – така влада. Зовсім не соромлячись бере участь в усій повноті агітаційної діяльності, наче боїться програти. Промокампанія партії влади записує їй в актив усе позитивне, що відбувалося в країні протягом останніх років (навіть, якщо позитив дуже дискусійний). От і бачить народ у перерві між фільмами, як швидкісний корейський потяг мчить до горизонту, щасливі вболівальники переживають ейфорію від Євро, а голос за кадром розповідає про титанічні зусилля, які все таки увінчалися успіхом. Перебуваючи в особливих умовах – адміністративний ресурс та все таке – регіонали не гребують засобами для досягнення необхідного високого рівня наочності.

В середині вересня комунальні служби сумського міста Шостка вийшли на ремонт тротуарів на одній з центральних вулиць міста одягнені в спецодяг із символікою Партії Регіонів. Представниками Сумського обласного моніторингового центру Місії міжнародного спостереження CIS-EMO зафіксували подію на фото та відео, але жодних наслідків це не спричинило.

Якось так склалося, що саме Сумська область з обласним центром на чолі стала територією найактивнішої провладної агітації: курсування маршрутних таксі з гаслами «До квітучості міста», «До відродження економіки» чи «До злагоди та взаєморозуміння» з логотипом Партії Регіонів; фальшиві світлофори з партійними кольорами; листи від губернатора, що «відкривають шлях до злагоди та взаєморозуміння».

Про опозицію можна говорити довше. Хоч би через те, що її більше. Окремо варто згадати про своєрідну проторекламу, ф'ючерсне оголошення того, чому стати не судилося. 22 січня цього року лідери трьох головних (головних – бо мають реальні шанси на дислокацію в парламенті) опозиційних партій – «Батьківщина», УДАР та «Свобода» проголосили на Софійській площі в Києві угоду про спільні дії. Проте реальна «злагодженість» та ефективність об'єднаної діяльності переконувала, що ця Антанта українського розливу повторить шлях відомої «канівської четвірки». Адже гусак кабанові не побратим, тим більше, якщо в якості каменя спотикання виступають мажоритарні округи, які однаково цікавили кожного із потенційного тріумвірату. В результаті всі вони зареєстрували своїх кандидатів окремо. Як це часто буває, велика хмара породила малий дощ.

За таких умов, доволі реалістичним видається сценарій 2002 року, коли владі, яка здобула на виборах 16% голосів партійними списками «За єдину Україну» та СДПУ(о), вдалося сформувати парламентську більшість за рахунок депутатів-мажоритарників. В нашій державі, де мало хто здатен вчитися на помилках, можливо абсолютно все. Тим більше, що опозиціонери таки понависували в округах людей, котрі за умови успішних виборів, здатні поповнити ряди «тушок» у новообраному парламенті.

Ще в червні об'єднані сили опозиції кидали в маси лозунги «справедливість, чесність, гідність», «ми змінимо країну» та «перемога в наших руках». Потім новий закон про вибори заборонив висуватись блокам політичних партій, чим поставив хрест на всіх уніатських потугах опозиції, хоча не сказати, що хтось затаїв зло від такого законодавчого втручання.

БЮТ відверто спекулює на порівнянні незрівнюваних величин, як-то мінімальна зарплата і утримання Президента. Немає в світі держави, в котрій ці суми відрізнялися б менше, як на кілька порядків. Крім того, можна скільки завгодно висміювати нездатність Миколи Яновича спілкуватися чистою українською мовою, але зосереджувати на цьому свою увагу в агітаційному ролику – повний провал. Задача опозиції – пропонувати альтернативну політику, а не критикувати її виконавців, котрі вимовляють слово «попередники» як «папєрєднікі». Тим більше, що в самому БЮТ теж вистачає персонажів, котрі не відрізняють суфікси і плутають літери.

Згадався плакат Радикальної партії Олега Ляжка, де він тримає вила і готовий захищати народ від мафії. Ідея настільки свіжа, що прямо не вистачає слів. Як і «Наша Україна» з її захистом солов'їної мови. Добряче цинічно: тупо зливши голосування за регіональні мови, махати кулаками після бою і вимагати другого шансу. Добре хоч акцептів немає.

Окремо хочеться згадати про кандидата по Київському виборчому округу № 223 І. Луценка, котрий проявив творчість: агітпункти, звідки переконують, що він заслуговує на депутатство, виконані у вигляді котів зі столичної Пейзажної алеї, а не звичайних базарних наметів. Може бути і виграшно – принаймні коти людям подобаються більше за політиків.

Ну і тріумфатори нашого хіт-параду, котрі заслуговують особливої уваги – політтехнологи Наталії Королевської. Варто почати хоч би з того, що сама назва партії ну дуже далека від оригінальності. Створена у 1998, вона до 2012 року іменувалася як Українська соціал-демократична партія, а потім змінила «паспорт» на пафосну «Партію Наталії Королевської «Україна — Вперед!» Воно то б нічого, якби не заснована 6 лютого 1999 року партія В. Мусіяки «Вперед, Україно!», яка у 2007 році прийняли у свої ряди членів громадянського руху «Народна самооборона» Ю. Луценка. Незначні синтаксично-пунктуаційні зміни – і смисловий потенціал назви вже використовується Королевською.

Вдалий досвід копіпастингу надихнув реалізаторів агіткампанії означеної партії на його використання і в подальшій діяльності. Білборди, з яких Остап Ступка велемудро розповідає про важливість культури для національного розвитку, дуже нагадають цитати відомих людей на моніторах метрополітену, котрі читають кияни, користуючись підземним транспортом. Проморолик про партійний з'їзд повторює аналогічний у «Сильної України» Сергія Тігіпка (ще в той час, коли ця політична сила була самостійної величиною): той же самий стиль виходу до виборців, подібні гасла, кольори і «режисура».

«Посадка» Тимошенко дозволила Королевській вийти з образу тіні Леді Ю, котрий закріпився за нею в «БЮТ». Разом з тим, в умовах недавньої «відсутності» Юлії Тимошенко і давньої – Наталії Вітренко, Наталія Юріївна вирішила зайняти вакантну позицію жінки-лідера в українському політикумі. Звідси і сформувався збірний образ політика, котрий наділений чоловічою твердістю і жіночою м'якістю, в надії на те, що такий політичний кіборг знайде свою нішу в електораті розчарованих у Тігіпку та Тимошенко. Ефективність обраної стратегії тотальної мімікрії покаже голосування 28 жовтня, проте зараз більшість соціологічних служб вважають шанси «Україна — Вперед!» на подолання 5 %-го бар'єру далекими від реальності...

Українці не люблять рекламу, просто на дух не переносять. Реклама – продукт капіталізму, сказали б колись комуністи. Вона прийшла до нас із Заходу, будемо вважати, що з США. Там довгий час було звичним способом користуватися нею в пропагандистських цілей перед виборами. Пізніше хтось розумний допетрав, що найкращим способом є пряме спілкування і рекламу лишили комерції. В Україні, схоже на те, подібного ніколи не станеться, бо нашим політикам напрочуд легко вдається відмежуватися від народу екранами та шаблонними фразами. Маємо шаблонних політиків, шаблонні рішення, шаблонну державу. Лишається чекати, коли лекала будуть замінені на якісніші. Або замінити їх самим. Можливо, якраз для цього і придумали вибори?