dc-summit.info

история - политика - экономика

Среда, 13 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Ми об'єдналися заради... Саші і Сені

Ми об'єдналися заради... Саші і Сені

Ми об'єдналися заради... Саші і Сені

Осінь вступила у свої права, а обіцяне ще у січні об'єднання опозиції так і залишилося тією сакраментальною обіцянкою-цяцянкою, яка, якщо вірити народній мудрості, декому в радість. Всупереч фактам, "тимошенківці" продовжують переконувати себе і виборців у тому, що їм вдалося домогтися єдності, узгодивши плани й дії з іншими опозиційними силами й їхніми лідерами. Дарма! Неозброєним оком видно, що консолідації опозиційних лав для участі у виборчій кампанії-2012, про яку багато говорилося й на яку дехто робив серйозну ставку, не відбулося.

Усе, що проголошується від імені нібито "об'єднаної" опозиції – це переважно гра словами або, висловлюючись по-простому, брехня. Це добре видно на прикладі одного зі слоганів з рекламно-агітаційного банера БЮТ-"Батьківщини" і "Фронту": "Ми об'єдналися заради Батьківщини". Звучить ефектно, але містить у собі абсолютно неправдиву інформацію. По-перше, не об'єдналися. По-друге, не заради Батьківщини. Мотиви утворення тимчасового альянсу Турчинов-Яценюк були зовсім інші. Цілком вірогідно, що розуміння цього й передчуття такого розвитку подій завадило піднести гасло об'єднання противників режиму до рівня національного проекту.

Потреба об'єднання всіх опозиційних сил напередодні парламентських виборів 2012 року логічно випливала з природи тих внутрішньополітичних розкладів, які склалися в Україні після консолідації влади в руках "донецьких" і арешту Ю.Тимошенко. Об'єднання вважали доцільним і вкрай бажаним не лише вітчизняні "світлі голови", а й зарубіжні. На Заході, зокрема, у США не приховували того, що бачать майбутнє опозиційного руху в Україні, саме в єднанні всіх, хто до нього належить. Той факт, що цього не відбулося, було сприйнято там з неприхованим розчаруванням. Тон коментарів, проте, виявився стриманий з тактичних міркувань, зумовлених небажанням нашкодити опонентам режиму у непростій для них ситуації.

Втім, зовнішній фактор, маючи достатній потенціал для того, щоб примусити українських опозиційних лідерів утворити спільний "фронт", до рішучих дій у цьому напрямку так і не вдався. Справа обмежилася порадами й натяками, а їх для "зірок" і "зірочок" нашої політики виявилося вже замало.

Що ж стало на заваді об'єднавчим процесам усередині опозиційного табору? Висловлю припущення, що проти концепції об'єднання зіграли, насамперед, наполегливі спроби провідних лідерів опозиції експлуатувати "помаранчеве" минуле, не пропонуючи нічого нового і свідомо не виходячи за рамки алгоритму політичної поведінки, сформованого в ході Майдану. Після масового розчарування у гаслах і героях "помаранчевої революції" "постпомаранчевий" формат виявився безперспективний.

Свій негативний вплив здійснили особисті амбіції кожного з тих, хто чи то дійсно, чи у власній уяві одержав доступ до розподілу політичного "спадку Тимошенко", що добре видно на прикладі таких, приміром, діячів, як О.Турчинов з його нестримним прагненням до монопольного контролю "золота партії" та А.Яценюк з його рейтингом, який ніяк не хоче підніматися.

Головну ж причину слід, гадаю, за традицією шукати у сфері інтересів, не публічно декларованих, а реальних. Парадоксально, але факт: у ситуації, що склалася на внутрішньополітичному "фронті", фундаментальні інтереси влади й частини опозиції, включаючи ту, що прагнула позиціонувати себе як радикальна, співпали одне з одним більше, ніж інтереси окремих сегментів опозиції. Звідси й випливає очевидна роз'єднаність опозиційного табору, яка виглядає ще більш дивною й дикою на фоні стійкої тенденції до подальшого зближення позицій і платформ між чинною владою й опозицією.

Якщо подивитися на проблему під дещо іншим кутом зору, можна буде говорити, що утворення єдиного, консолідованого опозиційного "кулака" мало стати ключовою передумовою перемоги опозиції на парламентських виборах 2012 р. Справа до цього, проте, так і не дійшла через те, що нікому з нинішніх лідерів провідних опозиційних сил перемога не потрібна!

Боротьба про людське око за перемогу, якої ти сам не прагнеш, має свою специфіку порівняно зі справжньою боротьбою без компромісів і оглядки назад. Її виявлення ми й спостерігаємо у діях О.Турчинова, А.Яценюка, В.Кличка, Н.Королевської й їхніх опозиційних колег. У кожного зі згаданих і незгаданих персонажів свої власні мотиви до такої поведінки, єднає ж усіх їх бажання попри все зберегти нормальні стосунки з владою, забезпечивши тим самим собі шляхи до відступу.

Усі основні опозиційні політичні сили, які мають підстави для претензій на проходження до парламенту, об'єктивно об'єднує спільний інтерес подолання п'ятивідсоткового бар'єру. Проте роз'єднує практика залучення задля забезпечення успіху на виборах грошових коштів, які кожна партія й її лідери природно воліють рахувати виключно власними силами, а також адміністративного й деяких інших ресурсів, використання яких неможливе без відповідної санкції з боку влади.

В основних, як сказав би, мабуть, О.Бендер, "пайщиків-концесіонерів" проекту "Батьківщина-Фронт" спільними є лише короткострокові інтереси, які вичерпуються 28 жовтня. Тільки-но виборчі дільниці буде зачинено, у кожного з опозиційних "гравців" з'являться власні міркування щодо того, як поводитися у новому складі Верховної Ради. Кожен з них сам для себе шукатиме оптимальний алгоритм поведінки загалом і, зокрема, відповідь на ключове питання політичного моменту: чи погоджуватися на співпрацю з режимом у тих чи інших формах, чи робити ставку на перебування в опозиції протягом усього "донецького" періоду історії української державності.

У той же час нинішніх лідерів "об'єднаної" опозиції та владу зближує й об'єднує інтерес довгостроковий, який полягає у недопущенні повернення у "велику" політику Ю.Тимошенко. Через це "творчі" контакти по лінії О.Турчинов-А.Яценюк-А.Клюєв, які не переривалися ані на мить ні за яких обставин, після виборів активізуються ще більшою мірою.

Об'єднання опозиції передбачало ще й очищення її лав (на цей момент постійно й наполегливо звертали уваги ті політики, яких можна віднести до вузького кола представників "совісті" політичних партій). Про це як про втрачену можливість ще раз згадав О.Доній в одному з його інтерв'ю УНІАН. З очищенням сталося те ж саме, що й з об'єднанням: на словах воно мало місце, на ділі ж перетворилося на ще більше забруднення опозиційних лав особами, про яких украй важко думати як про "джентльменів" та "леді", в яких, дійсно, "нема зерна неправди за собою...".