dc-summit.info

история - политика - экономика

Среда, 18 Июля 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Запасні гравці опозиції: електоральні шанси В.Наливайченка (2012-2015)

Запасні гравці опозиції: електоральні шанси В.Наливайченка (2012-2015)

Запасні гравці опозиції: електоральні шанси В.Наливайченка (2012-2015)

Ситуація у таборі опозиційних сил склалася нині в такий спосіб, що на перших ролях виявилися не так ті, хто цього, дійсно, заслуговує, як ті, кому вдалося відтоптати собі місце на авансцені з допомогою апаратно-кулуарних маневрів та залаштункових інтриг. Серед тих, у кого є підстави вважати себе незаслужено обділеним примхливою опозиційною долею, перебуває і В.Наливайченко – колишній Голова СБУ, один із стовпів режиму В.Ющенка.

На думку декого з вітчизняних спостерігачів, яку за деякими даними поділяють у Посольстві США в Україні, В.Наливайченко належить до вузького кола політиків середнього покоління, які мають неабиякий потенціал, реальні можливості для істотного нарощування особистого рейтингу, перспективу наступного входження до групи з трьох-чотирьох топ-зірок вітчизняної державно-політичної еліти. Дехто з експертів називає його ім'я в одному ряду з А.Яценюком, В.Кличком, Н.Королевською, маючи на увазі, що за сприятливих обставин йому до снаги включитися в конкуренцію за позицію одного з лідерів нинішньої опозиції, а згодом – і держави загалом.

Незважаючи на те, що його прізвище нечасто фігурує у рейтингах претендентів на президентську посаду, за коефіцієнтом перспективності В.Наливайченко мало кому поступається. Важливо, що цей показник у нього складається не лише з гарного рівня особистої популярності, а й з досить високого ступеню довіри частини виборців до можливого відродження під його проводом політичного проекту "Наша Україна". Це дає йому підстави у майбутньому розраховувати на входження до групи лідерів опозиції, а за сприятливого збігу обставин навіть претендувати на участь у другому турі наступних виборів президента, якщо вони відбудуться за графіком.

Для перетворення обставин на сприятливі з огляду на інтереси колишнього голови СБУ потрібне поєднання, щонайменше, трьох передумов. Перше – це зростання інтересу до його персони з боку зовнішнього фактору. Друге – "втрата темпу" у політичній кар'єрі А.Яценюка та/або В.Кличка. Нарешті, третє – переведення відносин влада-опозиція у режим діалогу, супроводжуване посиленням в опозиційному таборі, дійсно, конструктивного крила, налаштованого, з одного боку, на співпрацю з владою, з іншого, на нав'язування їй конкуренції стратегічних ідей та національних проектів.

Коли йдеться про перспективи, треба мати на увазі, що їхнє втілення в життя в "автоматичному" режимі неможливе. Для переведення наявного потенціалу в площину практичних дій потрібні цілеспрямовані й системні зусилля, а також сприятливий розвиток зовнішніх обставин.

На етапі попереднього позиціювання політичних сил напередодні початку виборчої кампанії багато хто з експертів називав В.Наливайченка серед політичних лідерів, здатних розраховувати на статус "третьої сили" ("не влада – не опозиція"), а відтак на вигідну стартову позицію. Вважалося, що у цій ролі він міг би скласти гідну конкуренцію В.Кличку й іншим.

Є підстави констатувати, що повз цю можливість В.Наливайченко пройшов, не одержавши у своє розпорядження бренд "Нашої України", не зумівши вчасно позбутися опіки В.Ющенка й електорального негативу, з ним пов'язаного. На виборах-2012 використати нішу "третьої сили" йому не вдасться. Її зайняли "УДАР" В.Кличка й "Україно – вперед!" Н.Королевської.

Відтак, надії на подолання п'ятивідсоткового бар'єру й проведення до ВР партійного списку слід оцінити як мінімальні. За умови зниження бар'єру, проте, шанси можуть з'явитися, хоча їх реалізація ні за яких обставин не буде автоматичною. За успіх списку "НУ" доведеться добряче поборотися.

Присутність у складі депутатського корпусу нового скликання має для В.Наливайченка принципове значення. Витримувати конкуренцію за лідерство в опозиції, перебуваючи поза парламентом, буде вкрай складно, якщо й узагалі можливо. Втім, забезпечення потрапляння політика у ВР – це, швидше, питання тактики, ніж стратегії. У тому, що йому до снаги виграти вибори в одному з мажоритарних округів, не сумнівається практично ніхто.

Головне питання не пройде чи не пройде, а що робитиме, коли пройде. Тобто, що саме пропонуватиме як депутат, як позиціонуватиме себе у ВР, з ким блокуватиметься у ВР, чи залишиться депутатом-"одинаком", чи зможе сформувати власну фракцію або, принаймні, депутатську групу.

Подальші політичні перспективи В.Наливайченка залежатимуть від низки обставин і факторів, найважливішими серед яких слід вважати такі.

"Фактор Ющенка". Одним з найбільш актуальних і гострих завдань залишається для В.Наливайченка дистанціювання від В.Ющенка. Без розв'язання "проблеми Ющенка" йому годі думати про виведення політичної кар'єри на траєкторію стійкого зростання з наступним виходом на найвищий рівень, супроводжуваним висуненням обґрунтованих претензій на президентство. Тавро вірного "ющенківця" стримує перспективного політика, не даючи йому змоги реалізувати свій потенціал в повному обсязі.

"Фактор нового іміджу". Після здобуття депутатського мандату в середньостроковій перспективі В.Наливайченку варто було б подумати про певне коригування власного політичного іміджу, про його остаточне оформлення відповідно до змінених умов і нових завдань. В якій оновленій іпостасі йому було б краще за все постати з огляду на можливість виходу на загальноукраїнський рівень і включення в конкуренцію за президентство у 2015 р.: "Український Путін" (консерватор, "сильна рука"), "Ющенко наших днів" (націонал-патріот, демагог), "Європеєць не на словах, а на ділі" (ліберал, прагматик)? У кожного із цих варіантів є свої сильні й слабкі сторони, про які варто говорити окремо.

"Фактор оновлення внутрішньополітичного дискурсу". Внесення корективів до переліку основних тем політичної дискусії є одним з головних завдань, що їх буде остаточно сформульовано в ході передвиборчої кампанії й винесено на порядок дня після початку роботи ВР нового скликання. Для В.Наливайченка як одного з небагатьох представників послідовної націонал-демократії, до того ж, політиків позитивних, привабливих для суспільства, яким є що запропонувати у цьому сенсі, ця потреба мала б стати об'єктивним стимулом для виходу на провідні ролі в дискусії з цього приводу.

"Зовнішній фактор". На користь політика працює факт його нормального сприйняття на Заході. Важливо й те, що він сам не відчуває жодних проблем у спілкуванні з представниками різних американських та європейських кіл. Не слід виключати того, що увага до В.Наливайченка зростатиме як до альтернативи А.Яценюкові й В.Кличку. За певних обставин, зокрема, у випадку, якщо або перший, або другий з них з тих чи інших причин втратить довіру іноземних спонсорів, "під Наливайченка" у короткостроковій перспективі могли б бути виділені серйозні ресурси.

Щоправда нині вести мову про це зарано через відсутність достатнього обсягу узгоджених сторонами передумов, потрібних для активізації можливої співпраці. "Нормальне сприйняття" не означає "підтримка". Для розширення діапазону спілкування із Заходом і для виведення цього спілкування на якісно вищий рівень знадобляться нові канали й нові комунікатори.

"Фактор протидії з боку конкурентів". Вірогідно, що окрузі, за яким В.Наливайченко балотуватиметься, проти нього активніше діятиме опозиція, ніж влада. Серед політтехнологів побутує точка зору, що владі немає сенсу за будь-яку ціну протидіяти В.Наливайченкові у його боротьбі за перемогу в окрузі. Як депутата його, як вважається, можна буде в тій чи іншій формі залучити до співпраці з провладною більшістю у новому складі ВР. Особливо в тому випадку, якщо у ході передвиборчої кампанії справа дійде до його відкритого зіткнення з блоком БЮТ-"Фронт змін" та/або "Свободою". До співпраці з владою у ВР В.Наливайченка спонукатиме й "спадок" В.Ющенка у формі послідовного несприйняття Ю.Тимошенко, її партії та союзників.

Дехто з експертів стверджує, що за нинішніх обставин В.Наливайченку простіше знайти спільну мову з владою, ніж з об'єднаною опозицією, вважаючи, що у владі є люди, внутрішньо готові до такого розвитку подій.