dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 14 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Про те, як проходив ІV Форум Громадської асамблеї України

Про те, як проходив ІV Форум Громадської асамблеї України

Про те, як проходив ІV Форум Громадської асамблеї України

Одним з напрямів реформування державної політики, який активно анонсувався представниками владних інституцій у 2011-2012 рр., став розвиток громадянського суспільства. Останні законодавчі зміни, а саме ухвалення Законів України «Про доступ до публічної інформації», «Про громадські об'єднання», Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергових заходів щодо її реалізації, створення координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства є переконливим доказом визнання державою факту існування громадянського суспільства взагалі та як важливого суб'єкту політичного процесу зокрема. З іншого боку, змінюється і характер взаємовідносин представників державного апарату і громадських інституцій у процесі прийняття стратегічних для розвитку громадянського суспільства рішень. Якщо ухвалення Закону України «Про громадські об'єднання» можна без сумніву назвати героїчною перемогою активних громадських організацій у майже десятилітній війні із ігноруванням їх інтересів, то робота над Стратегією державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні відбувалася вже у більш відкритому форматі із залученням громадських інституцій. Заради справедливості варто зауважити, що коло громадських організацій, котрі взяли участь в розробці тексту Стратегії, обмежилось громадськими членами координаційної ради (20 із 51). Отже, громадський сектор регіонального рівня практично залишився за межами цього важливого процесу. Адже за виключенням Центру громадської адвокатури м. Львова, усі інші громадські члени координаційної ради мають всеукраїнський або міжнародний статус. Найбільш послідовним рішенням проблеми представництва мало б стати поширення членами координаційної ради інформації про розробку даного документу серед регіональних громадських організацій. Натомість процес творення узгодженого тексту Стратегії не було винесено на широку аудиторію. Якщо уникнення з боку органів державної влади процедур громадського обговорення результатів їх діяльності сприймається у нашому суспільстві як традиція, то існування подібної практики у середовищі самого громадянського суспільства змушує замислитися над справжніми мотивами його лідерів. Відчуття, що у громадянському суспільстві сформувалася певна управлінська еліта за сюжетом відомого усім «Скотного двору» Дж. Оруела загострилося після відвідування ІV Форуму Громадської асамблеї України, який відбувся 22 березня 2012 року під й мав назву «Криза демократії в Україні. Позиції громадянського суспільства».

На затвердження було винесено три заяви Форуму: з питань конституційної реформи та створення Конституційної асамблеї, щодо виборів народних депутатів у 2012 році та загальна заява Форуму.

Не вдаючись до детального опису критичної оцінки інститутами громадянського суспільства практично кожної сфери політичної діяльності держави та емоційних закликів, акцентуємо увагу безпосередньо на вимогах та планах.

Зокрема, у заяві щодо конституційних змін було запропоновано Президенту України ініціювати внесення змін до ст. 154, 155, 156 Конституції України, які, передбачатимуть скликання установчих зборів – Конституційної Асамблеї для підготовки та схвалення нової Конституції України, делегати якої не будуть мати права обиратись до будь-яких органів державної влади протягом 10 років і тому ухвалять основний закон не для себе чи своїх партій, а для громадян.

Також, Громадянська асамблея України, підтримуючи позицію демократичних країн, міжнародних організацій, висловила свою позицію щодо сумнівної легітимності майбутніх парламентських виборів у випадку, якщо українські політв'язні – Юлія Тимошенко та Юрій Луценко – не візьмуть в них участь.

Головним меседжем Заяви Форуму щодо виборів народних депутатів у 2012 році став заклик представників громадських організацій та рухів до активної участі у виборах як з метою забезпечення їх законності, чесності та справедливості, так і з метою формування реальної альтернативи старим політичним силам. Так, Громадянська асамблея України підтримала діяльність руху «Чесно», Громадянської мережі ОПОРА, Комітету виборців України, інших громадських організацій, ініціатив та започаткувала роботу спільного центру координації між громадянськими ініціативами щодо забезпечення чесних, прозорих та вільних виборів.

Менш конкретними та практично безадресатними виглядають вимоги, викладені у загальній заяві Форуму ГАУ. Перелік невирішених завдань, який наче сформульований для органів публічної влади, є неосяжним: від спрощення процедур та скорочення термінів реєстрації громадських та благодійних організацій, ОСН, ОСББ до проведення комплексу реформ, спрямованих на системне подолання корупції в Україні та завершення підписання і ратифікації Угоди про Асоціацію між Україною і Європейським Союзом та впровадження європейських стандартів демократії і права. Разом з тим, такі завдання як ефективне забезпечення реального впливу громадських рад та інших консультативно-дорадчих органів при органах державної влади та місцевого самоврядування, проведення громадських експертиз діяльності органів виконавчої влади або впровадження системи громадянської освіти населення не може залежати виключно від політичної волі представників органів державної влади та місцевого самоврядування.

Складається враження, що лідери ОГС, відчуваючи наближення невідворотного лиха, вирішили використати єдиний шанс, поки він є, та одним махом висловити усі свої претензії до влади, навіть не сподіваючись на подальшу співпрацю.

Початок Форуму був доволі теплим за своєю атмосферою та здавався схожим на зустріч однокласників. Учасники Форуму настільки захопились обіймами, компліментами та інформаційним обміном, що координаторам насилу вдалося зібрати всіх до купи, вивести делегатів з радісної ейфорії та нарешті повернути до похмурої кризи демократії.

У процесі пленарного засідання виступи лідерів авторитетних громадських об'єднань дещо дисонували між собою, демонструючи результативність діяльності певних організацій і міру наближеності до інтересів та проблем громадян України. Особливо такий дисонанс був відчутним після виступу О. Матвійчук, яка остаточно зіпсувала весняний настрій присутніх, висловивши позицію правозахисних організацій щодо стану української демократії. Чисельні дані, які наводила тендітна дівчина, методично вбивали останню надію на майбутнє країни:

«Понад чверті населення – за межею бідності, а саме сім'ї з дітьми, яких більше 80% відсотків;

У 2011 році кількість жертв незаконного насильства у правоохоронних органах склала 980. тис.;

Зросла смертність у заходах пенітенціарної служби на 45 % лише у першому півріччі 2011 року;

Найбільший термін утримання під вартою та чекання на рішення суду складає 12 років.»

З іншого боку, доповідачка відзначила небезпечні тенденції у внутрішній політиці держави, спрямовані на боротьбу із власним населенням: зменшення соціальних виплат на тлі збільшення коштів на утримання державного апарату, політичне переслідування представників громадянського суспільства із порушенням кримінальних справ та застосуванням примусових засобів медичного характеру, посилення тиску на судову владу через заборону органам виконавчої влади виконувати рішення суду щодо соціальних виплат, використання прокурорами механізму загроз звільнення суддів за рішенням Вищої Ради юстиції.

Після цього доволі недолугим та відірваним від української реальності сприймався епос О.Рибачука про його мандрівку до Індії та Махатму Ганді, якому без соціальних мереж вдалося об'єднати тисячі людей. Може, звичайно, таке захоплення особистістю Махатми Ганді було зумовлено чимось іншим, але збоку це виглядало як якийсь тонкий натяк на те, що і в нашій країні є відповідні фігури. Навіть здалося, що пан Рибачук мрійливо має на увазі себе. Занадто сміливі амбіції для людини, яка на посаді віце-прем'єр міністра з європейської інтеграції не спромоглася реалізувати практично жодної із власних декларацій щодо отримання Україною статусу рівноправного партнера європейської спільноти. Але це так – безвідповідальні здогадки. Хоча може участь пана Рибачука у діяльності громадського руху «Партнерство Новий громадянин» переродило його заново і він тепер зовсім інший Рибачук, а не той, під час головування якого у Секретаріаті Президента України було підписано меморандум Ющенка з Януковичем у 2005 році.

Хоча як-то кажуть: яка країна – такі і теракти.

Спілкування представників громадських організацій на найбільш чисельній платформі Форуму «Громадянське суспільство: кращі практики самоорганізації» ще більше зміцнили враження щодо різновекторності інтересів модераторів панелі та більшості присутніх. При всій повазі до модераторів панелі - М.Лациби (УНЦПД) та О.Орловського (Програма «Громадянське суспільство та належне врядування» Міжнародного фонду «Відродження») - не можливо було не помітити певну несправедливість в їх ставленні до регіональних організацій, слово яким надавалось за залишковим принципом. Вагому частину робочого часу було витрачено навіть не на презентацію державних програмних документів, в розробці яких взяли участь лише деякі всеукраїнські ГО, а просто на інформування про таку участь. Адже більшість з присутніх організацій взагалі не бачили тексту Стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства, робота над проектом якої почалася ще восени 2011 р.

Подібну закритість результатів власного внеску у розробку Національного плану із впровадження ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд» продемонструвало і Творче об'єднання «ТОРО», яке відіграє роль практично єдиного громадського партнера держави у підготовці цього документа. Складно було повірити в щирість доброзичливих закликів голови Творчого об'єднання «ТОРО» О.Хмари щодо співпраці з іншими громадськими організаціями, адже усім зрозуміло, що надання більш менш адекватної експертної оцінки документу такого рівня та подальша обробка рекомендацій потребує реальних часових ресурсів. Враховуючи, що офіційна презентація плану у Бразилії відбудеться вже 17 квітня, спромогтися вплинути на зміст цього документу зможуть лише дуже захоплені громадські діячі.

Особливо вразила манія величі І.Когута, національного координатора по Україні Форуму громадянського суспільства Східного Партнерства, яка пронизувала його виступи: «якщо я відчую зв'язок із залом, я встану», «чи усі знають чим я займаюсь?», «ми не обмежуємо національну платформу тільки тими, хто їздить у Брюссель...». Ніхто, звичайно, не заперечує важливість розвитку партнерських відносин організацій громадянського суспільства України з іншими державами та поліпшення можливостей їх впливу на інтеграційні процеси, однак, навряд чи можна вважати це аргументом для фактичного захоплення робочого часу Форуму.

Таке поблажливе ставлення закритого клубу всеукраїнських громадських організацій до своїх регіональних колег з позиції старшого брата свідчить про існування певної моделі владної ієрархії у самому громадянському суспільстві. На Форумі такі прояви врешті-решт викликали обурення деяких лідерів громадських організацій не київського регіону. Зокрема, Циганенко Ю.В., заступник голови Дніпропетровської обласної громадської організації «Дніпропетровський координаційно-експертний центр з питань регуляторної політики» зазначив, що неможливо вирішити проблеми громадянського суспільства без розуміння ситуації на місцях. Він повідомив про існування практики імітації консультативно-дорадчої участі громадських організацій у роботі органів державної влади як на рівні області так і на рівні держави. Цікавою інформацією стала відсутність правозахисних організацій у складі Координаційної ради при МВС України. Водночас, доповідач запропонував власний варіант підвищення ефективності діяльності органів державної влади та їх консультативно-дорадчих органів шляхом висвітлення в мережі – Інтернет інформації про членів координаційних рад, а також П.І.Б. та посад представників влади, причетних до сумнівних з точки зору законності дій правоохоронних органів та порушення кримінальних справ.

Незважаючи на організаторські перешкоди, деяким громадським організаціям все ж таки вдалося поділитися власними практиками самоорганізації.

Передусім, варто відзначити важливі політичні проекти громадських організацій. Самоврядна альтернативна мережа «САМ» наразі реалізує політичний проект, у рамках якого учасники мережі надають допомогу щодо правильного визначення критеріїв кандидатур на вибори, підтримують осіб у їх бажанні брати участь у виборах в якості кандидатів для формування виборчої альтернативи, створюють ресурс для підтримки кандидатів в округах.

Громадянська служба «Свідомо» проводить політичні розслідування та розкриває корупційні вчинки посадових осіб, особливо у сфері забудови території м. Києва. Громадські рухи «Чесно» та «Ми – європейці» провели акцію проти допущення корупціонування тендерів. Головною метою акції був протест проти законопроекту № 9634 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань державних закупівель", який був ухвалений у першому читанні 9 лютого 2012. Учасники акції підкреслили, що у випадку прийняття законопроекту, депутати створять комфортні умови для привласнення коштів через корупційні схеми, які потім будуть використані для купівлі голосів українців під час виборів.

Важливим напрямом діяльності організацій громадянського суспільства є охорона здоров'я нації та навколишнього середовища. До вагомих здобутків у цій сфері варто віднести подолання реклами тютюну (САМ), заборону курильних сумішей (ГО «Добра Надія» (м. Миколаїв)). Зусиллями Центру екологічної інформації м. Херсону вдалося через прокурорські запити відмінити затвердження генерального плану міста Херсону, яке відбулося із порушеннями природоохоронного законодавства.

Громадські організації зауважили, що найбільш активно люди виявляють готовність до об'єднання заради захисту людини від незаконності правосуддя. Зокрема, акція під Лук'янівським СІЗО, спрямована на допомогу незаконно ув'язненим, стала проявом людяності її учасників, які просто приходили з продуктами, ліками, давали гроші для незаконно ув'язнених. Справа О.Макар підняла людей за дві години та змусила владу арештувати злочинців.

Виключно завдяки втручанню журналістів та правозахисних організацій вдалося звільнити Вікторію Санжарівець, яку було звинувачено у вбивстві полтавського музиканта Сергія Звенигородського (творчий псевдо – Маріо) під час фестивалю «Вйо, Кобеляки!» 28 серпня 2010 тільки на підставі вимушеного зізнання неповнолітньої дівчини. Лише потужний вплив ЗМІ на судовий процес, надання дівчині кваліфікованої правової допомоги та висвітлення матеріалів цієї справи врешті-решт змусили суд переглянути сумнівні заключення судмедекспертів.

Таким чином, без перебільшення об'єднання під крилом Громадської асамблеї України понад 400 громадських організацій зі всіх регіонів України можна вважати визначною подією в житті нашого суспільства. Водночас, організаторам подальших форумів варто не забувати, що ідея створення Громадської асамблеї України передбачала, передусім, реалізацію принципу ініціативи знизу – «grassroots activity», тобто формування пріоритетів та порядку денного Асамблеї на підставі регіональних обговорень. Лише за умови позбавлення громадянського суспільства ознак кастовості можна сподіватися на зміцнення його ролі у розбудові майбутнього України. Адже потенціал багатьох громадських організацій та рухів дозволяє змінити долю нашого суспільства, якщо мотивом для об'єднання їх зусиль, у першу чергу, стануть інтереси громадян, а вже потім - політична кар'єра та отримання грантів.