dc-summit.info

история - политика - экономика

Пятница, 17 Августа 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Чи отримають українські НУО вітчизняні гроші замість західних?

Чи отримають українські НУО вітчизняні гроші замість західних?

Чи отримають українські НУО вітчизняні гроші замість західних?

Ставлення до громадських організацій, вони ж – неурядові організації (НУО), в Україні різне. Якщо одні вважають їх наріжним стовпом демократії, то інші – ледь не погано замаскованою філією ЦРУ. Але істина, як відомо, не любить крайнощів та найчастіше тяжіє до, як казали у Стародавньому Римі «aurea mediocritas» - золотої середини.

Якщо зважено й об'єктивно підійти до аналізу особливостей становлення громадянського суспільства в Україні, то нашим очам відкриється картина досить складна, неоднозначна й суперечлива.

З одного боку, майже переможні реляції офіційної статистики нагадують радянські звіти про виконання п'ятирічних планів. У них постійно щось зростає, покращується та поліпшується. Так за даними Єдиного державного реєстру установ та організацій України, оприлюдненими Державною службою статистики України, станом на початок 2012 р. було зареєстровано (включно з міжнародними, всеукраїнськими, місцевими організаціями, їх осередками, філіями та відокремленими структурними підрозділами) 71767 громадських організацій (на початок 2011 р. їх було 67696), 27834 профспілок та їх об'єднань (у 2011 р. - 26340), 13475 благодійних організацій (у 2011 р. - 12860), 13872 об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (у 2011 р. - 11956) та 1306 органів самоорганізації населення (у 2011 р. - 1210). Причому, тенденція зростання з року в рік кількості офіційно зареєстрованих об'єднань громадян фіксується як на рівні громадських організацій з всеукраїнським та міжнародним статусом, так і на місцевому рівні, до того ж - по всіх без винятку регіонів України.

Однак, голі цифри самі по собі ще не дають підстав для певних висновків: багато це, чи мало; достатньо, чи ні? Інша справа, коли порівняти вказані дані зі статистикою різних країн. Тоді й з'ясовується, що не так це вже й багато. Так, як стверджують незалежні вітчизняні експерти, на 10 тис. постійних мешканців України у 2010 р. припадало 32,1 легалізованих громадських об'єднань, з них громадських організацій та благодійних фондів – 17,6. Водночас, у Македонії було створено близько 50 асоціацій громадян та фондів на 10 тис. населення, тобто майже у 3 рази більше, ніж в Україні. В Естонії (має один із найвищих показників розвитку громадянського суспільства серед країн-нових членів ЄС), цей показник становить близько 250 НУО, в Угорщині (має найнижчий показник сталості НУО серед країн Вишеградської групи) - близько 65 НУО.

Але й це ще не все. Картина позірного благополуччя стає ще менш переконливою, якщо взяти до уваги також, що далеко не всі зареєстровані в Україні НУО є активними і постійно діючими, або ж взагалі реально існуючими. Так, за даними Державного комітету статистики України, про результати своєї діяльності за 2010 р. органам статистики прозвітувало 21677 центральних органів громадських організацій, що складає лише 39,2% від їх загальної кількості. Згідно ж оцінки «Творчого центру «Каунтерпарт», частка активних і постійно діючих НУО (тобто таких, що працюють не менше 2-х років, мають досвід виконання двох і більше проектів та є відомими в своєму регіоні) становить лише 8-9% від їх загальної кількості.

Знову ж таки, навіть така приваблива характеристика як «активні і постійно діючі НУО» ще не дає відповіді на найголовніше питання: у чиїх інтересах? Адже, ні для кого не секрет, що багато НУО, які репрезентують себе як захисники суспільних інтересів, насправді ними не є.

Британський дослідник Алан Фаулер з Міжнародного тренувального та дослідницького центру НУО (Alan Fowler, International NGO Training and Research Centre) опублікував книгу «Утримуючи рівновагу» («Striking a Balance»), присвячену проблемам розвитку неурядових неприбуткових організацій. Він дослідив діяльність приблизно 700 НУО в усьому світі і дійшов невтішних висновків, що не більше 15–20% з них можуть вважатися такими, що контролюють дії влади та захищають інші суспільні інтереси. Решта 80–85% створюються для інших цілей. Особливо такі НУО розвинуті в країнах Східної та Центральної Європи, колишнього СРСР, Латинській Америці та Африці. А. Фаулер класифікував ці НУО таким чином.

1. BRINGO (Briefcase NGO) – «кишенькова НУО» – створюється політиками, комерційними або мафіозними структурами виключно для написання певних пропозицій органам влади. Нічого іншого ці НУО не роблять.

2. CONGO (Commercial NGO) – «комерційна НУО» – створюється підприємцями для зменшення податків, отримання обладнання, допомоги для пошуку і підписання контрактів та лобіювання інтересів фірми в органах влади.

3. GRINGO (Government NGO) – «провладна» НУО – створюється державними органами для імітації та управління громадською діяльністю. За даними Фаулера, таких НУО в країнах Африки – левова більшість.

4. MANGO (Mafia NGO) – «мафіозна НУО» – створюється криміналітетом для відмивання грошей, покращання іміджу «авторитетів», тиску на владу і прикриття злочинної діяльності. Як стверджує Фаулер, такі НУО процвітають в Східній та Центральній Європі та колишньому СРСР.

5. MONGO (My own NGO) – «моя власна НУО» – створюється виключно для самовираження певної особи.

6. PANGO (Party NGO) – «партійна НУО». Ця форма особливо популярна в Центральній Азії та Індокитаї. Вона дозволяє політичним партіям проводити пропаганду і лобіювати свої інтереси на різних рівнях влади.

7. QUANGO (Quasi NGO) – «квазі-НУО» – створюються державою для імітації опозиційної діяльності та демонстрації її міжнародному співтовариству.

Кожен зможе навести відповідні приклади подібних українських організацій. Навіть не проводячи спеціальних досліджень, можна стверджувати, що класифікація та оцінки А. Фаулера є змістовними і для українських НУО.

Разом з тим, можна стверджувати, що приведена класифікація не повна. Тому, для порівняння приведемо ще одну аналогічну класифікацію, яку дає Юрій Опалько у статті, яка раніше була опублікована на цьому сайті – «Протез для влади, чи інструмент для суспільства?» http://dc-summit.info/temy/vnutrennjaja-politika/207-207.html :

1) ГО, що обслуговують інтереси олігархічних кланів та фінансово-промислових груп, забезпечують їм PR супровід і використовуються (це стосується, у першу чергу, благодійних фондів) для відмивання «брудних» грошей.

2) ГО, що створюються чи використовуються політичними партіями та блоками (особливо інтенсивно під час виборчих кампаній) для досягнення своїх конкретних стратегічних та тактичних цілей у боротьбі за голоси виборців. До «класичного набору» кожної впливової політичної сили входять відповідні профспілкові, молодіжні, жіночі організації, осередки підприємців тощо.

3) «Кишенькові» ГО, які утворюються при центральних та місцевих органах виконавчої влади для імітації їх суспільної підтримки, громадських обговорень та полегшення прийняття «потрібних» рішень.

4) «Всеїдні гранітоїди». Їх основна мета — будь-якою ціною отримати грант. Для її досягнення вони готові бути абсолютно нерозбірливими у виборі грантодавців, теми проекту та засобів його виконання. Грантовий проект розглядається ними виключно як засіб задоволення власних матеріальних інтересів.

5) Агенти зовнішнього впливу — організації, які створені і діють при активній організаційній та фінансовій підтримці із-за кордону; реалізують геополітичні стратегії інших держав, або ж лобіюють інтереси впливових міжнародних організацій та транснаціональних корпорацій. Їх діяльність часто суперечить інтересам Української держави та становить безпосередню загрозу національній безпеці.

Частково, як бачимо, обидві класифікації співпадають. Але варто звернути при цьому увагу на четверту та п'яту категорії другої класифікації - «Всеїдні гранітоїди» та «Агенти зовнішнього впливу», тим більше, що у реальному житті вони здебільшого співпадають і подібний зовнішній вплив, якраз і реалізується через надання грантів.

Його можливість закладена саме через недосконалість структури фінансування вітчизняних НУО. Низька фінансова життєздатність НУО України пояснюється їх значною залежність від зовнішнього фінансування. У структурі доходів НУО України найбільшим джерелом є благодійні внески нерезидентів, тобто іноземних донорів (21,5% з урахуванням м. Києва та 30,5% загалом). Благодійні внески підприємств України до громадських організацій у 2010 р. склали лише 15,1%, хоча у 2009 р. такі внески становили з 20,7% їх доходів.

Частка фінансової підтримки з державного чи місцевого бюджетів (у вигляді як грантів, так і відшкодувань за надані послуги) у бюджеті середньої НУО України становить 2-3%, а пересічної НУО країн ЄС - 40-60%. Частка фінансової підтримки за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів у загальних доходах НУО України становить лише близько 8% (для порівняння у Чехії - 39%, в Угорщині – 27%, а у Польщі – 24%). Частка доходів від продажу послуг у загальних доходах НУО України становить 18,7%, тоді як у Чехії цей показник становить 47%, в Угорщині – 55%, а у Польщі – 60%. У цілому, структура доходів НУО України суттєво відрізняється від структури доходів НУО країн ЄС. У більшості країн ЄС основним джерелом доходів НУО є продаж власних послуг та фінансова підтримка з боку держави (загалом до 85%), а благодійні внески складають у середньому не більше 20%. Натомість, в Україні доходи від продажу послуг та фінансова підтримка за рахунок бюджетних коштів складають менше 30% загальних доходів НУО. Частка НУО у ВВП України становить 0,73%. У Чехії цей показник становить 1,3%, Франції – 4,2%, Бельгії - 5%, Канаді - 7,9%. Наведені дані свідчать, що Україна відстає не лише загалом від країн ЄС, але й зокрема від інших посткомуністичних країн за усіма економічними показниками розвитку громадянського суспільства.

Саме за таких умов і створюються фінансові підстави для здійснення різних зловживань та реалізації зовнішніх впливів. Протидіяти останнім держава може двома шляхами. Перший – це шлях заборон і переслідувань. Другий шлях виходить з того, що якщо якесь явище не можна повністю заборонити, то його треба очолити.

Спроби йти першим шляхом розпочалися ще за часів президентства Л. Кучми у 2003 р. Тоді провладні політики заявили про тіньове втручання іноземних організацій та фондів у внутрішню політику України. А у Верховній Раді була створена слідча комісія під керівництвом представників КПУ. В її звіті підкреслювалося, що «грантова американська допомога вітчизняним громадським структурам спрямовується на організацію и проведення заходів по контролю за виборами, збору інформації, в тому числі тенденційного характеру по соціально-політичній обстановці, діяльності органів влади та управління...». Автори звіту пропонували перекрити для недержавного сектору всі фінансові потоки із зовні. Але тоді цього зробити не встигли.

І ось уже за часів президентства В. Януковича знайшлися бажаючі повторити таку спробу. Ще у минулому році стало відомо, що у надрах Партії регіонів готується новий проект закону, однією із норм якого буде заборона зовнішнього фінансування НУО. Паралельно, у той же час, влада влаштувала (у тому числі, й за допомогою СБУ) кілька гучних акцій спрямованих проти НУО, деякі з яких викликали справжні міжнародні скандали (наприклад, інцидент із затриманням Ніко Ланге).

Однак, схоже на те, що через деякий час, у президентському оточенні взяли гору прибічники другого шляху, які вирішили приручити вітчизняні НУО, зокрема, й через розширення їх доступу до бюджетної годівниці. І ось уже 25 січня 2012 р. Президент України Віктор Янукович підписав Указ № 32/2012 «Питання сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні», яким створена Координаційна рада з питань розвитку громадянського суспільства. Останній було доручено у місячний термін підготувати проект Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства та план першочергових заходів з її реалізації. Що зрештою й було зроблено. До речі, у вказаному плані пропонується майже стаханівськими темпами схвалити низку нормативно-правових актів, прийняття яких українські НУО добивалися роками. Серед них – закони «Про громадські організації», «Про благодійництво та благодійні організації» та інші. У разі їх прийняття, що на думку експертів може статися вже найближчим часом, НУО значно розширять свої можливості, як щодо самофінансування, так і щодо отримання бюджетних коштів на конкурсній основі. А це, у свою чергу, може суттєво знизити їх залежність від західних грантів.

Водночас, як серед самих активістів НУО, так і серед чиновників, які опікуються їх діяльністю посилилися розмови про необхідність «консолідації громадянського суспільства» та «координації зусиль». Власне, новостворена Координаційна рада, якраз і є інструментом для втілення в життя таких ідей. По суті, це призведе до того, що українська влада поставить НУО під свій контроль.

Відомий український правозахисник Євген Захаров, ще кілька років тому передбачав можливість реалізації такого сценарію: «Суттєвим видається таке міркування. Громадянська спільнота має себе застерегти від бажання досягнути широкої консолідації громадянських зусиль для досягнення цілої низки корисних, як здається, цілей. Багато кажуть про об'єднання зусиль і консолідацію громадських організацій, для чого необхідно створювати якісь загальнонаціональні, фактично над-громадянські, всеохоплюючі структури. Проте виникає питання, чи можуть громадські організації на засадах добровільності, злагоди й навіть консенсусу виступати єдиним фронтом на захист своїх інтересів? Чи можливий консенсус в плюралізмі громадянських дискурсів та ініціатив? Чи можна взагалі калейдоскопічну мозаїку громадянських позицій підпорядкувати єдиній меті та плану? А якщо й можна, то чи доцільно це насправді робити? ...Якщо ідею консолідації втілити на практиці, то результатом може стати такий собі всеукраїнський «громадянський комсомол», який насправді майже нічим не відрізнятиметься від політичної партії. Цілком ймовірним практичним наслідком подібного проекту може стати створення потужної національної «громадянської бюрократії» – надбудови, яка буде планувати, консолідувати, шукати й витрачати фінансові ресурси, виступати від загальнонаціонального громадянського імені та «за дорученням». Парадокс полягає в тому, що надміру організоване, консолідоване довкола навіть безсумнівно благородних цілей та ідей суспільство перестає бути громадянським. Плюралізм та мозаїчність в ньому заступають «добровільна консолідація та єдність дій». Але саме такий ефект є найбільш загрозливим для здорового й органічного громадянського стану».

Примітно, що такий курс влади вже знайшов потрібний відгук у середовищі самих НУО. Деякі їх найбільш «розкручені» активісти недвозначно натякають, що були б якраз зовсім не проти приміряти на себе мундири цієї самої «громадянської бюрократії».