dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 23 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Незмінний омбудсман?

Незмінний омбудсман?

Незмінний омбудсман?

Не так давно, 7 лютого 2012 р., Україна, а точніше – українська демократія, відсвяткувала надзвичайний ювілей – закінчення третього терміну перебування на своєму вельми відповідальному посту Ніни Карпачової, тобто вітчизняного омбудсмана (він же - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини). Згаданий ювілей пройшов якось аж надто тихо. Якщо не враховувати, звичайно, гучний тупіт в парламентських кулуарах від мишачої метушні представників різних партій, блоків, фракцій та груп впливу навколо шкурного питання: кого б увіпхнути наступного у майже вакантне крісло головного офіційного правозахисника країни (а чи, навіть, чим чорт не жартує, зберегти у ньому його нинішній вміст).

Пересічний читач, звісно, має право поцікавитися: а, чого ото, власне Ви, шановна пані Елеоноро, здіймаєте якусь бучу навколо такої не надто привабливої для китів парламентської більшості посади, у той час, коли захиталися й почали врешті-решт змінювати власників міністерські крісла? Та, що там казати, коли - таке вже й вголос лячно вимовити - поповзла чергова хвиля (за допущення, ясна річ, існування хвиль у багнюці) чуток про можливість відставки самого... Прем'єра!

Однак, любі друзі (нехай пробаче мене Віктор Андрійович за такий безсоромний плагіат його унікального акцепту) секрет адміністративного довголіття пані Карпачової все ж таки вартий більшої уваги. Тому, що якраз за цим показником вона цілком може крутити дулі якомусь Лукашенку, або навіть Муамару Каддафі (земля йому пухом!). Адже, одна справа, коли строк (один, другий, третій і т.д.) «мотає» якийсь відвертий диктатор, і зовсім інша, коли – його повний, принаймні за теорією, функціональний антипод. Як відомо, сама суть повноважень омбудсмана полягає саме у тому, щоб захищати права і свободи пересічного українця від всіх надмірних зазіхань владного Лефіафану, або ж його окремих, надто прудких гвинтиків.

Однак, спочатку повернімося до теорії, хоча б для того, щоб переконатися, шо великий Й.В. Ґете зовсім не випадково обізвав її у своєму найвідомішому творі «сірою». Так от, за теорією, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (Омбудсман) має відігравати специфічну і надзвичайно важливу роль у системі забезпечення законності та гарантій прав громадян. Цей, відносно новий для нашої держави, інститут фактично діє в Україні з 1998 р. Ст.101 чинної Конституції надає йому повноваження парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. У свою чергу, Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. суттєво доповнив його компетенцію захистом «прав кожного на території України в межах її юрисдикції на постійній основі».

Вказаний закон чітко визначає функції Уповноваженого: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; 2) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; 3) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав та свобод; 4) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Особливість статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у тому, що по суті він виступає посередником між людиною та державою. Звернення до нього сприяють приверненню уваги суспільства і держави до прав конкретної людини. Тому, відповідно, даному інституту має належати і особливе місце у взаємодії між громадянським суспільством та державною владою. Проте, на практиці, як констатують експерти, інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ще стикається з серйозними проблемами (а подекуди – і з прямою протидією) у реалізації своїх функцій.

Інша справа, а наскільки наполегливо та щиро сам, вибачте, у даному разі – сама, омбудсман виконує свої безпосередні обов'язки? Тим більше, що, знову таки ж теоретично, ефективність даного інституту має гарантуватися його максимальною незалежністю від влади та рівновіддаленістю від усіх центрів суспільного впливу. Як таке можливо у принципі, якщо пані Карпачова є членом правлячої політичної партії – питання досить риторичне.

Утім, було би не об'єктивно, змальовувати діяльність чинного Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини виключно чорною фарбою, або ж стверджувати, що вона взагалі нічого не робить. Скажімо, останній за часом вагомий доказ її активності – це представлена на останній сесії ВР «Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні», підготовка та оприлюднення якої, власне, є однією з основних функцій обіймача даної посади. У доповіді, як і повинно бути за її жанром, представлені результати системного моніторингу стану дотримання громадянських, політичних, економічних, соціальних та культурних прав людини в Україні у 2011 р. Структура досить стандартна. Вона включає такі традиційні розділи, як «Конституційне право на звернення до Уповноваженого з прав людини», «Економічні, соціальні та культурні права», «Громадянські та особисті права», «Забезпечення політичних прав і свобод», «Захист прав дитини», «Стан дотримання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», «Захист прав окремих груп населення» тощо. Разом з тим, не обійшлося цього року і без деяких структурних новацій. Уперше зявилися в ній розділ «Співпраця з органами державної влади та місцевого самоврядування щодо додержання конституційних прав і свобод людини» (чи не є це додатковим свідченням саме надмірної близькості омбудсмана до цих самих органів державної влади, а не інтересів захисту прав громадян?) та підрозділ «Право на вільний доступ до Інтернету».

У вступі до доповіді Н. Карпачова побідкалася, що виявляється «протягом минулого року посилилась увага міжнародної спільноти, передусім ПАРЄ та Європарламенту, до стану дотримання прав і свобод людини в Україні, взятих нашою країною міжнародних зобов'язань». Чого б то, цікаво? Чому їх увага не посилилася, скажімо, до якоїсь Швейцарії або Естонії, з цього пасажу залишається абсолютно незрозумілим. Не оминула вона й спокуси перекласти левову частку відповідальності за існуючий стан речей на так звані об'єктивні чинники: «Наслідки глобальної фінансово-економічної кризи продовжували також негативно впливати на забезпечення прав людини в світі та Україні. У людей загострилося почуття несправедливості щодо намагань перекласти тягар кризи на плечі найбідніших верств населення: найманих працівників, пенсіонерів, соціально-незахищених». Із цитованого незрозуміло також особистої позиції уповноваженого: чи це лише «у людей загострилося почуття несправедливості щодо намагань перекласти тягар кризи на плечі найбідніших верств населення», чи такі намагання дійсно мали місце і саме вони стали основною причиною масових соціальних протестів? І в цьому – вся Н. Карпачова, постійні недоговірки та невизначеність акцентів є типовою рисою її стилю викладу.

Але, як би там не було, факти – річ уперта. А вони свідчать, зокрема, про те що громадяни України стали частіше зверталися за захистом своїх прав до свого омбудсмана. У 2011 р. до Уповноваженого з прав людини звернулися вже 164 тис. осіб – удвічі більше, ніж у 2010 році. Хоча, кому цікаві голі факти? Адже, головне – це їх інтерпретація. Те ж саме збільшення кількості звернення громадян до омбудсмана можна подати як наслідок нечуваного збільшення тиску на них влади, а можна – як наслідок зростання серед них авторитетності та дієвості самого омбудсмана.

Як Ви вже мабуть здогадалися, мій допитливий читачу, значна частина доповіді присвячена обгрунтуванню саме другої версії. Її обґрунтування проводиться червоною лінією через усі розділи доповіді. Приводяться конкретні приклади ефективності звертання скривджених громадян до омбудсмана. Але, як правило, такі приклади виглядають поодинокими оазами торжества справедливості на тлі жахливої статистики та вражаючих свідчень беззаконня, що промовисто підтверджують масовість та системність порушень особистих та громадянських прав у сучасній Україні.

Не буду переобтяжувати читача переказом та аналізом змісту усієї доповіді. Кожен може ознайомитися з нею самостійно, так як вона опублікована у відкритому доступі на офіційному сайті омбудсмана. Проте, хочу все ж таки звернути увагу на один вельми специфічний структурний підрозділ, який знаходиться у самому кінці доповіді (як відомо з психології сприйняття, найкраще завжди запам'ятовується те, що знаходиться на початку та в кінці тексту). Називається він досить скромно: «Додаток 4. Відгуки про діяльність Уповноваженого з прав людини», чого не можна сказати про його зміст. Тому що такій кількості єлею та фіміаму, яка міститься у поданих там на адресу чинного омбудсмана листів «вдячних трудящих», могла би позаздрити будь-яка харизматична церква. У чому сенс публікації такої епістолярної колекції за гроші платників податків з точки зору захисту прав не зрозуміло, тим більше, що подібні вдячні листи густо розсипані і по всім іншим розділам доповіді. Якимись іншими мотивами, окрім самопіару з метою чергової пролонгації своїх посадових повноважень, таку публікацію пояснити важко.

Тим більше, що причин для хвилювання у Н. Карпачової більш ніж достатньо. Спочатку невдячні парламентарі говорили про можливість висунення на її посаду, як мінімум трьох кандидатів. Серед них називають прізвища екс-генпрокурора Геннадія Васильєва, керівника центру «Ла Страда- Україна» Катерини Левченко, відомого правозахисника Євгена Захарова (останній має ще радянський дисидентський стаж).

Аж ось, вже 28 лютого, з'явився новий претендент, до того ж більш ніж серйозний та фаховий - Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Валерія Лутковська. Вона заявила, що бути кандидатом на посаду Уповноваженого Верховної Ради з прав людини їй запропонували народні депутати від Партії регіонів. Разом з тим, В. Лутковська запевняє, що не проводила з жодними парламентськими фракціями жодних консультацій, оскільки не вважає, що це буде корисним, поки її кандидатура не буде внесена на розгляд ВР, а проводити консультації в індивідуальному порядку також не вважає за доцільне.

Право пропонувати кандидатуру на посаду омбудсмана є в спікера та в 130-ти народних обранців. Володимир Литвин запропонував депутатам скористатись цим правом, і в залі голосувати за найбільш рейтингових претендентів. Омбудсмана не можна призначати за квотним принципом, переконаний спікер Володимир Литвин. Опозиція пропонуватиме залучити до дискусії громадськість та правозахисні організації. Колишні представники силових структур на цю посаду претендувати не можуть, вважає віце-спікер Микола Томенко.

Всі кандидати на посаду омбудсмана відповідно до процедури повинні пройти п'ятнадцятиденну перевірку. Обов'язкові критерії – вік від 40-ка років, досвід правозахисної діяльності. Окрім того, йдеться про проживання в Україні не менше п'яти років та високі моральні якості. Час на роздуми у парламентарів ще є – омбудсман має бути обраним не пізніше ніж за 40 днів (тобто рахуючи з 7 лютого) з моменту закінчення строку повноважень попереднього. Експерти переконують, що обирати уповноваженого з прав людини потрібно не простою, а конституційною більшістю голосів. Тоді це буде справді авторитетна та компромісна людина.

Між тим, деякі парламентарії переконані, що є ще шанси вже вкотре сісти в «нагріте крісло» і у Ніни Карпачової. Тим більше, що вона й сама вже відзначилася неабиякою креативністю: запропонувала під час свого виступу у Верховній Раді обирати омбудсмана всенародним голосуванням! Зрозуміло, що у разі схвалення такої пропозиції до наступних виборів омбудсмана спливе чимало часу, протягом якого, що ж тут поробиш, виконувачем обов'язки омбудсмана знову доведеться бути людині, яка займає цю посаду зараз. Тому, ще подивимося, чия карта буде зверху!