dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 20 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Нафталін VS діоксин

Нафталін VS діоксин

Нафталін VS діоксин

Спочатку - про приємне, якого останнім часом так бракує. У нас раптом з’явилося одразу кілька приводів радіти. "Динамо" врятувалося в Кубку УЄФА. Лютневої революції в країні не відбулося. Дефолт не настав. До того ж, і Третя світова війна не почалася. На календарі, Слава Богу, вже березень, а танки стоять, де стояли (крім, ясна річ, тих, що припливли на героїчній "Фаїні" у дар "братній" Кенії), і наші начальники сидять, де сиділи.

Тепер - про те, що для більшості з українців може бути не просто приємне, а надприємне. "Шахтар" і "Металіст" у тому ж Кубку теж пішли далі, а Президент закликав до припинення "битви гігантів" у вищих ешелонах влади. Ніби прокинувшись після тривалого напівлетаргійного сну, глава держави зробив крок, який від нього ніхто не очікував і який, дійсно, міг би бути вкрай потрібний охопленій кризою країні та зневіреним людям.

Напередодні сенсаційного виступу В.Ющенка громадянська війна інститутів української влади набрала додаткових обертів, збагатившись новим виміром. До участі в ній підключилися політичні ветерани в особі першого президента України Л.Кравчука. Той публічно виставив чинному президентові незадовільну оцінку, закликавши того скласти повноваження.

Наші "штатні" коментатори у змісті звернення Л.Кравчука розбиратися не захотіли. Головну увагу було одразу зосереджено на тому, за кого він "грає", чи не стирчать тут "вуха" Ю.Тимошенко й В.Медведчука, й кому вигідний його вихід (погодьмося - ефектний) на сцену. Визнати, що більшість із сказаного ним - правда, розпочавши обговорення по суті, ніхто навіть не спробував. А дарма. Бо поміркувати, гадаю, було б над чим.

У своєму зверненні Л.Кравчук заявив позицію. Чи вона правильна, чи хибна, - можна сперечатися. Крапки над "і" мав би розставити час. Але поза всяким сумнівом висловлена точка зору має право на існування і заслуговує на увагу. Заява ветерана української політики це - відчайдушна спроба запропонувати владі діалог, якого бракує нині всім, включаючи саму владу.

Знаковою та показовою є й постать, яка звернулася до глави держави, свідомо викликавши "вогонь на себе". Із зверненням виступив перший президент України. Якщо влада не почує його, то до кого тоді вона взагалі може прислухатися? Кого здатна почути і зрозуміти, крім самої себе?

Реакцію В.Ющенка на виступ його попередника, оприлюднену вже наступного дня в інтерв’ю одному із зарубіжних видань, брати до уваги не варто. Вона ще раз підтверджує, що тактика шельмування опонента як інструмент уникнення діалогу з ним по суті справи залишається для нього і для його оточення улюбленою. Її використовують ще з часів боротьби проти Л.Кучми і здавати до архіву, схоже, не збираються.

Особисто я намагаюся (як це не важко буває!) попри все залишатися лояльним громадянином і, зокрема, з пошаною ставитися як до інституту президента, так і до конкретної особи, яка виконує президентські функції, маючи на це мандат більшості виборців (щоправда, здобутий у невідомому чинному законодавству "третьому" турі). Через це я, хоч і належу до меншості, бо не голосував за В.Ющенка, вважаю себе позбавленим можливості коментувати його слова про "нафталін", "танки", "політиків, які віджили свій історичний час" тощо. "Меншість, - як каже Б.Обама, - повинна бути конструктивною".

Цікаво, які б коментарі надійшли від президентського Секретаріату й від нього самого, якби його останню ініціативу щодо мораторію на міжусобні чвари не взялися розглядати по суті, почавши натомість з’ясовувати, звідки ж вона взялася й чим, власне, зумовлена. Чи не вирішив, бува, президент просто потягнути час? Чи не стирчать тут вуха американського посла, який напередодні мав зустріч з В.Ющенком під "конспіративним" прикриттям послів "сімки", нагримав на нього, вимовивши загадкове: "all together"?

Л.Кравчукові закидали, що текст його звернення в окремих місцях майже дослівно повторює те, що колись казала Ю.Тимошенко. Але ж і В.Ющенко своїм закликом до замирення до 1 липня фактично повторив пропозицію прем’єр-міністра оголосити, як у казці про Мауглі, "водяне перемир’я". Хіба не так? Чому ж тоді, нам пропонують не звертати уваги на те, що каже перший президент, і серйозно сприймати те, що озвучує третій?

Ю.Тимошенко має рацію, говорячи, що їй хотілося б вірити у щирість В.Ющенка-миротворця й організатора єдиного антикризового фронту. І мені б хотілося. Проте підстав для цього не залишилося практично жодних. Ідеї, висловлені президентом під час "вікопомної" наради 27 лютого, абстрактні. Запропоновані ним шляхи пошуку оптимального алгоритму протистояння кризовим явищам декларативні й спрямовані виключно на зняття із себе відповідальності за дальший розвиток подій.

Головною рушійною силою президента є не турбота про долю України та українців, яким він за Конституцією має служити й щось там гарантувати, а страхом за власну долю протягом наступних кількох місяців.

Коли після "оранжевої революції" країна остаточно встала на шлях, який веде в нікуди, В.Ющенко для виправлення ситуації, яка ставала дедалі неконтрольованішою і загрозливішою, запропонував - Універсал національної єдності. Доля тієї президентської ініціативи відома. Цього разу зміст його "рятівної" ініціативи аналогічний. Він де-факто пропонує черговий "універсал єдності", тільки не "національної", а - "політичної". Пропонує, наперед знаючи, що і з цього проекту нічого путнього не буде.

...Як би там не було, вплив "нафталінового" політика на "діоксинового" президента виявився напрочуд швидкий і результативний. Не минуло й двох днів після "соло" Л.Кравчука, як В.Ющенко кинувся до своїх заклятих ворогів з пропозиціями миру. "Усі ви будете президентами...", - задумливо звернувся він до В.Стельмаха та М.Азарова, вдивляючись у заготовлений апаратом текст. Ті щиро здивувалися й, так само щиро, - не повірили.

У нашому специфічному й колоритному хіміко-політичному середовищі суміш нафталіна з діоксином дала ефект. Щоб це мало значити?