dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 25 Июня 2019

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Шокова терапія: «по-маленькому» на трансформатор

Шокова терапія: «по-маленькому» на трансформатор

Шокова терапія: по-маленькому на трансформатор

Творцеві польської «шокової терапії» 90-х років, тодішньому міністру фінансів країни Лєшеку Бальцеровичу належать доволі цікаві слова: «У демократичній системі існує дві моделі політики. Перша – це звичайне віддзеркалення настроїв, що переважають у суспільстві. Друга – це такий спосіб керівництва, з допомогою якого залучаються люди і формуються настрої таким чином, аби це служило справі реформ... Вибір моделі залежить від класу політиків».

З огляду на нинішню ситуацію в Україні можна сказати, що в державі переважає клас політиків-ретрансляторів, переважає кардинально і гнітюче. Лідерів, котрі здатні творити політику не вдаючись до банального «заколихування» народу через підняття зарплат і пенсій, майже немає. Якщо дитина постійно проситиме сірники, бо це їй цікаво і конче необхідно, то недолугий батько таки дасть коробок, аби відчепилася і не відволікала від футболу, і тоді згорить хата. Як ви думаєте, на кому лежатиме справжня вина: на ось такому малолітньому злочинцю, котрий сам не знає, чого просить, чи на батькові, котрий обрав разюче неправильний шлях виховання?

Раніше в Україні були політики двох типів: одні забували про свої передвиборчі обіцянки зразу після виборів, інші ж подекуди створювали ілюзію їх виконання на фоні інфляції, безробіття та інших неприємних речей. Тепер складається враження, що два типи мутували в третій: цьому диву політичної інженерії вже непотрібно виконувати жодні обіцянки – все одно його (тобто їх) влада залишатиметься безальтернативною ще довго. Як наслідок можна проводити будь-які маневри: закривати школи, піднімати тарифи, не заважати монополіям в непрозорому ціноутворенні тощо. Можливо, це і є український варіант «шокової терапії»? Ризикований експеримент в суті якого лежить пошук відповідей на філософські запитання «Які навантаження на економіку стануть критичними?», «На яку глибину можна зануритись в гаманці населення, щоб воно не вибухнуло гнівом?» та інші.

У 2011 р. ми «святкуватимемо» 25 річницю подібного досліду. Тоді, у 1986 р., втрата контролю за ходом експерименту обернулася техногенною катастрофою з далекосяжними наслідками. Будемо сподіватися, що тепер влада тримає руку на пульсі того, що вона називає «виходом з кризи» та «покращенням життя», і тримає не для констатації «лєтального ісхода»…

Вже знаковим елементом української політики є постійна реакційність дій влади: якщо вдалося чогось досягти, то це відбулось всупереч недосконалій політиці попереднього уряду, якщо не вдалося – то внаслідок впливу помилок того ж попереднього уряду. Проте, коли минає понад рік від моменту зміни влади, такі «коники» вже не здатні допомогти. Тоді політики намагаються викрутитися іншими методами.

Згідно з Конституцією України Президент щорічно виступає із Посланнями до Верховної Ради «Про внутрішнє та зовнішнє становище України», в якому викладені основні економічні, соціальні та політичні підсумки попереднього року. Послання Президента, присвячене 2010 р., було представлене в парламенті 7 квітня 2011 р.

Глава держави розпочав з екскурсу в минуле: з того, як рік тому він «звернувся з посланням до народу України, де виклав основні контури майбутньої програми дій – в економіці, гуманітарній сфері, у внутрішній та зовнішній політиці». Далі йшлося про зміни, концентрацію зусиль, довіру і терпіння.

Наступний текст дає всі підстави вважати, що роль нашого гаранта виконує справжній Капітан Очевидність. Констатація прописних істин про «незворотність модернізації України», «глобальну світову нестабільність», «ризики економічного відновлення» не додає виступу елементів практичності та новизни. Такий шаблон можна використовувати для кожного наступного послання і воно завжди буде актуальним, адже немає нічого такого, що не піддається модернізації, у світі завжди будуть відбуватися якісь дестабілізуючі події і час від часу його труситимуть кризи різного ґатунку та сили.

Відкрию страшний секрет: громадянам України в основному байдуже, хто буде тим Президентом, який виступатиме із Посланням. Там само не важливо, про що йтиметься в тексті останнього. Не дуже вони перейматимуться і глобальними проблемами. Їм життєво необхідно знати, як всі слова втіляться на практиці і як з цим усім боротиметься саме Україна.

Звичайно, українцям не байдуже до назрівання світової продовольчої кризи, більше того – у лютому 2011 р. майже 50% громадян висловились, що вона загрожує Україні. Про це свідчать результати опитування, проведеного компанією Research & Branding Group. Парадоксально, але факт – країна з колосальним агротехнічним потенціалом, родючими ґрунтами, сприятливим розташуванням і т.д. може підпасти під вплив продовольчої кризи.

Основними причинами виникнення кризи продовольства українці вважають наслідки глобального потепління (37%), цінову політику великих світових корпорацій (32%), зростаюче нехарчове використання сільгосппродукції як сировини для виробництва біопалива (23%), зростання цін на добрива і паливо (22%).

У більшості наших співвітчизників це асоціюється зі зростанням цін на основні продукти харчування (73%), а також з дефіцитом (25%), ажіотажним попитом на основні продукти (18%), перебоями з продовольчим постачанням (13%). І ці побоювання важко назвати надуманими: громадяни бачили, як зникала з магазинних полиць гречка, щоб з’явитися втричі дорожчою, тепер подібний сценарій розвивається і для інших продуктів харчування.

Проте, це далеко не основна проблема України, і Послання-2011 це підтверджує. Є ще та ж корупція, екологічна криза, енергетична та чимала купа інших.

Питання енергетики взагалі набули нової актуальності після 1 квітня 2011 р., коли були підняті тарифи на електроенергію для населення. Що ж, це доволі дієвий спосіб боротися з енерговитратністю виробництва, енергії ж бо в країні вистачає.

Четвертий енергоблок Рівненської АЕС був прийнятий до експлуатації у квітні 2006 р., подія значна, оскільки давала можливість виробляти додатково понад півмільйона кВт. Проте, навіть сьогодні ми отримуємо далеко не всі ці кіловати. Погано працює реактор? Ні, енергія виробляється справно – її немає куди дівати.

Електрогенеруючі потужності в Україні характеризуються високим потенціалом розвитку, але понад чверть їх не використовується. Застарілість магістральних електромереж призводить до зростання диспропорцій між обсягами виробництва електроенергії та можливостями доведення її до споживачів. Це стримує промисловий розвиток України та збільшує її залежність від імпортних вуглеводневих енергоносіїв.

Передача електроенергії споживачам давно вважається «вузьким» місцем електроенергетичної галузі. Енергетична стратегія України в частині будівництва магістральних ліній електропередачі не реалізовується. Урядовим планом заходів на 2006-2010 рр. затверджено введення 5710 км ліній електропередач, проте введено в експлуатацію близько 220 км ЛЕП, тобто лише 4%. Це перешкоджає широкому використанню електроенергії як альтернативи імпортному природному газу, ціни на який невпинно зростають. За висновками Рахункової палати щодо аудиту ефективності використання бюджетних коштів, передбачених Міністерству палива та енергетики України на будівництво ЛЕП, зрив встановлених термінів будівництва призвів до збільшення вартості ЛЕП удвічі. У свою чергу, це вилилось у підвищення тарифів на електричну енергію та додаткового навантаження на споживачів.

І все це напряму пов’язано із соціальною політикою України. У 2003 р. законодавчо було введено додатковий збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію для добудови атомних енергоблоків (на той час будувалися два блоки на ХАЕС та РАЕС) та спорудження ліній електропередачі. Однак кошти використовувалися не за цільовим призначенням – впродовж 7 років вони «проїдалися». А тепер бумерангом проблема вдарила по тих же громадянах, котрі цю надбавку сплачували, але не знали навіщо. З 1 квітня 2011 р. у черговий раз витрати перекладено на населення, бюджетну сферу та промислові підприємства.

А в Посланні Президент закликав співвітчизників перестати «жалітись і принижуватись», бо «зміни гартують сильних». Взагалі дивно, кому ці слова адресовано. Звичайні українці жаліються переважно на свою владу, але справедливе бажання змін на краще, котрих поки не видно, язик не повертається назвати приниженням. Якщо ж мова йшла про українців, владою наділених, то вони жаліються на все: від вибіркового впливу кризи саме на Україну до невдячного народу, котрий відмовляється сприймати своє поступове зубожіння як даність. Такі скарги щороку лунають на адресу міжнародних фінансових інституцій з проханням дати черговий «транж», щоб потім виявилось, що його використали не за цільовим призначенням. А це вже дійсно принижує, при чому всю державу, а не тих, хто просив кредит і його собі забрав. Тому подібні звернення з парламентської трибуни «до кожного українця» віддають душком.

Президент вважає, що із задумів та планів 2010 року вдалося реалізувати щонайбільше третину. Серед причин низької ефективності: і корупція, і вичікувальна позиція бізнесу, і неготовність влади і суспільства до запропонованих змін. Щиро дякуємо, Кеп! Нарешті ми переконалися, що самі винуваті у всіх своїх бідах.