dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 18 Сентября 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Перегравання епізодів

Перегравання епізодів

Перегравання епізодів

«Конституція – святиня народу України! ЗНАЙ І ПОВАЖАЙ», а зліва товстий фоліант під назвою КОНСТИТУЦІЯ в обрамленні із вишитого рушника. Саме такий білборд з’явився на окремих вулицях Києва (власне, автор бачив його лише на одній, а чи зустрічався він на інших – хтозна) на початку 2011 р. Здавалося б, нічого надзвичайного: матеріал політично нейтральний, нікого не закликає до «виберіть мене кудись», але, все ж таки, з душком.

По-перше, під вишитим рушником в українців на покутті стояли лише ікони, з якими господарі хати вінчались, та «Кобзар» Тараса Шевченка, котрий літературно вказав українцям, що вони саме українці. Тому приміряти такий образ для збірника принципів, правил, прав та обов’язків, хай навіть і Основного в державі, якось не того… І звідси по-друге – заклик до звичайних, «простоволосих», громадян поважати Конституцію прямо на вулиці видається дивним. Його справжнє місце – у коридорах влади, по яких і ходять ті, хто цю конституцію не знає і не поважає, або знає, але все одно не поважає. Необтяжений солодким тягарем влади українець відчуває до своєї Конституції не лише повагу, але й жаль; певною мірою співпереживає їй, бо вона останніми роками така ж багатостраждальна, як доля всього народу. Такою ж «святинею» може вважатися і перлина вітчизняного автопрому ЗАЗ «Таврія» – багато українців користуються нею, але це не означає, що вони були б проти пересісти за Мерседес.

У 2008 році більше ніж для 40% громадян День Конституції України був звичайним вихідним днем, але не великим святом. Звичайно, це речення швидше апелює до низького рівня громадянської свідомості, але не робить українців свідомими реальними чи потенційними порушниками Конституції…

В ідеалі, конституція держави визначає у ній все найголовніше: хто править «балом», хто головує на «застіллях», хто завідує піротехнікою, а кого кличуть лише у найурочистіші, але не долезначні моменти. Загалом, вітчизняний «табель про ранги» вже так часто змінювався, що сценарій політичного дійства в країні розігрувався то в стилі авторитарного трилера, то наче демократичної комедії, то взагалі якогось незрозумілого заміксованого жанру. І завершальної крапки в цій історії досі не поставлено.

Політична (конституційна) реформа в Україні триває. Про її необхідність неодноразово стверджували політики різного рангу і політичного «кольору». В той час, еволюція української політичної системи, а з нею і конституції, відбувалась стрибками.

З часу прийняття Основного закону до кінця 2005 року Україна була яскраво вираженою президентсько-парламентською республікою: Президент призначав та звільняв Прем’єра, формував за його поданням уряд, призначив керівників силових відомств і виконував інші функції. Парламент видавав закони і порушувати їх міг тільки з дозволу Президента.

З початку 2006 Україна до жовтня 2010 року українська Конституція закріплювала основи політичної системи на засадах парламентсько-президентської республіки (Закон № 2222). Ключовим органом державної влади була Верховна Рада, адже саме вона призначала і звільняла уряд. Президент лишався безумовно важливою, але не найважливішою фігурою: порушувати закони парламент міг уже і без його дозволу.

1 жовтня 2010 року Конституційний суд України визнав прийняття Закону № 2222 таким, що не відповідає затвердженій процедурі. Відповідно, країна знову стала на рейки президентсько-парламентської моделі. В принципі, можна було б вважати ситуацію цілком правильною, а історію завершеною – сильний Президент отримав сильну владу. Таким же сильним Главою держави був його політичний «тренер» Леонід Кучма і хотів бути попередник Віктор Ющенко, якби видав собі відповідний акцепт. Проте мова йде про «книжку», а не про людей, котрі її читають.

А книжку знову переписали 3 лютого 2011 року, коли Президент України Віктор Янукович підписав зміни до Конституції, які, коротко кажучи, давали і Президенту, і парламенту по 5 років влади. Законом № 2952-17 було встановлено, що чергові вибори Президента проводитимуться в останню неділю березня п'ятого року повноважень Глави держави, а вибори до Верховної Ради та місцевих рад – в останню неділю жовтня п'ятого року їх повноважень. Перехідні положення конкретизували ці дати: наступні вибори Верховної Ради пройдуть у жовтні 2012 року, а Президента – у березні 2015 року. Таким чином текст Основного закону знову мутував. Адже у варіанті від 28 червня 1996 року вибори парламенту мали відбутися 27 березня 2011 року (остання неділя березня четвертого року повноважень, а останні вибори відбулися 30 вересня 2007 р.). Крім того, зміни стосувалися іще однієї проблеми Конституції 2004 року: різних термінів обрання органів місцевого самоврядування (5 років) та голів рад (4) – орган діє, а керівника треба переобирати. Закон № 2952-17 уніфікував терміни до 5 років. Начебто, всі неоковирності Основного закону-2004 подолано.

Не будемо оцінювати внесення змін ні з позицій політичної доцільності/справедливості, ні з точки зору їх легітимності, бо тут важко дійти чіткої думки. Так само складно сказати однозначно чи конституційна реформа закінчиться на цьому. За словами директора політико-правових програм Центру Разумкова Юрія Якименка, Конституція 1996 року змінена в цілому в тому напрямку, який передбачався конституційною реформою 2004 року.

На його думку, Конституція 1996 року, до якої повернулась Україна, потребує певного розвитку й еволюції, при чому не тільки в питаннях організації влади. Зокрема, зміни необхідні у питаннях децентралізації влади, перерозподілу повноважень центру і регіонів, щодо розділу про права і обов’язки громадян.

Яким би не було ставлення політиків та експертів до питання доцільності проведення нового витка конституційної реформи, а перша особа держави вже обрала орієнтир та зробила перший крок на шляху.

«Ураховуючи необхідність підготовки пропозицій щодо вдосконалення конституційного регулювання відносин, з метою забезпечення максимальної транспарентності, загальнодоступності, демократичності та деполітизації цього процесу, невтручання у нього суб'єктів владних повноважень, а також започаткування широкого обговорення конституційних ініціатив, залучення до нього громадськості, вчених, міжнародного експертного середовища» Президент України 21 лютого 2011 року видав Указ № 224, яким постановив підтримати ініціативу першого Президента України Кравчука Л.М. щодо створення Конституційної Асамблеї для підготовки змін до Конституції України.

Відразу ж з екранів телевізорів та сторінках газет заговорили про небезпеку для демократії в країні. На думку Арсенія Яценюка, змінами до Конституції президент намагається остаточно закріпити за собою всю владу. Колишній соратник нинішнього Президента Тарас Чорновіл вважає, що змінивши Конституцію, нинішній склад парламенту зможе продовжити свою каденцію до 2015-го року – як хабар за ревізію Конституції. Загалом противники ініціативи президентів бояться, що Конституційна Асамблея створюватиме лише імітацією демократичного процесу, тим часом, як відбудеться справжня узурпація влади.

Натомість позиція прихильників створення та роботи Асамблеї зводиться до одного – без нової Конституції не вдасться втілити в життя всі реформи. Як зазначив відповідальний за підготовки проекту нової редакції Основного Закону Леонід Кравчук, нова Конституція буде ідеальною, оскільки відповідатиме українським реаліям та разом з тим враховуватиме світовий досвід.

В принципі, слово «асамблея» буквально означає «збори», а учасники зборів переважно обираються, а не призначаються. Створивши Конституційну Асамблею та відразу ж призначивши її членів, Президент відверто «привласнив» собі весь процес і вдарив по «забезпеченню максимальної транспарентності, загальнодоступності, демократичності та деполітизації цього процесу».

Цивілізована конституційна реформа передбачає пошук відповіді на запитання «що краще: постійно змінювати Конституцію до досягнення якогось ідеального образу чи просто почати її виконувати в актуальному вигляді?» В Україні ця дихотомія звучить дещо по-іншому: змінювати ситуацію під Конституцію чи Конституцію під ситуацію? Поки що домінує друга альтернатива. Побачимо, які вона дасть результати, в якому напрямку буде рухатися Україна: до авторитаризму більшості пострадянських республік чи до європейського дуалізму законодавчої та виконавчої влади.