dc-summit.info

история - политика - экономика

Среда, 13 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика П’ятниця закінчується в суботу. Результати виборів «Осінь–2010»: попередні чи попереджувальні?

П’ятниця закінчується в суботу. Результати виборів «Осінь–2010»: попередні чи попереджувальні?

Результати виборів Осінь–2010: попередні чи попереджувальні?

Дивина відбувається з українськими виборами, особливо останніми. Навіть після другого туру президентських виборів 2004 року, коли напруга була набагато сильнішою, розмови про майбутні фальсифікації з боку провладного адмінресурсу сприймалися як встановлений факт, а членами ЦВК і насамперед її тодішнім головою С. Ківаловим керували не стільки розрахунки й підрахунки, а якийсь містичний жах – на кшталт того, яким керувалися члени ГКЧП у серпні 1991 року, – остаточного оголошення результатів виборів на користь В. Януковича довелося чекати всього-на-всього три доби, та й то неповні.

Тепер же зовсім нічого не зрозуміло. Якщо вибори були проведені чесно і прозоро, то тижня начебто більш ніж достатньо для того, щоб підбити остаточні підсумки й довести професійність соціологічних служб та агентств, що з високою мірою точності передрекли в попередніх опитуваннях та екзит-полах електоральні досягнення одних і втрати інших з гірким присмаком поразки, а то й політичної смерті. Якщо ж права опозиція й фальсифікації готувалися завчасно і на широкому фронті (не плутати з «фронтом змін»), а перемагає у виборах не той, хто набрав більше голосів, а той, хто голоси рахує, то що заважає вже другий тиждень оприлюднити бажаний і заздалегідь підготовлений результат? Що заважає поганому танцюристу, всім відомо, а от цікаво дізнатися було б, що заважає поганому фальсифікаторові?

Вже не три дні пройшло після виборів, як 2004 року, цілих ритуальних десять днів минуло, а на сайті Центрвиборчкому у розділі «Місцеві вибори 2010» і досі цілковита тиша, от тільки мертвих із косами не вистачає. Є там, правда, закони, постанови, резолюції, роз’яснення, навіть зразки плакатів, але, оскільки все це або не виконується, або порушується під час виконання, то знайти в цій інформації розраду досить важко.

При цьому непоодинокі випадки затримки з подачею протоколів на дільницях, що не перевищують тисячі осіб; при цьому владна чехарда у Харкові, де претенденти, здається, граються у те, хто більше проголосить себе справедливо обраним мером; при цьому Е. Гурвіц, якого за допомогою міліції викинули з мерії на Думській площі в Одесі, щоб укинути туди О. Костусєва й уже в суботу на першій сесії новообраної міської ради проголосити його мером, що приступив до виконання своїх обов’язків, і досі не може отримати дані про результати виборів у Південній Пальмірі, аби подати оскарження цих самих результатів і довести, що саме його екзит-поли, дзеркально протилежні екзит-полам Костусєва, більше відповідають дійсності.

При цьому прем’єр-міністр М. Азаров вже не раз встиг висловити своє глибоке задоволення з приводу того, що вибори пройшли вільно й демократично, без застосування адміністративного ресурсу й порушень. «Ну, немає порушень, що ми, мали їх придумати? Ви що, хотіли, щоб шибки били, гранати підривали? Абсолютно нормально пройшли вибори». (Тут автор вимушений наводити цитати українською мовою, оскільки розмовляти й писати азаровською мовою, та ще й у День української писемності і мови, не може.) Тобто, на думку прем’єр-міністра, вибори абсолютно нормальні, якщо вціліли шибки на дільницях і нікого не порвало гранатою.

А вибори, між іншим, поки що не можна вважати завершеними за відсутністю офіційних результатів. Коли ж їх можна очікувати, з’ясувати дуже важко. Ще на початку минулого тижня голова Центральної Виборчої Комісії Володимир Шаповал поділився з пресою своїми переживаннями: «Хотілося б, аби всі результати були до кінця НАСТУПНОЇ П’ЯТНИЦІ, ТОБТО СУБОТИ». Складається враження, що голова ЦВК намагається водночас врахувати інтереси щонайменше мусульманської та юдейської частин населення України. А ще виникають певні асоціації зі славетною повістю А. і Б. Стругацьких «Понеділок починається в суботу», тим паче що вже четвер. А ще виникають асоціації з однією народною українською піснею: «Ти казала: у суботу / Підем разом на роботу. / Я прийшов – тебе нема, – / Підманула, підвела». А також, як відомо, у неділю, понеділок, вівторок, середу, четвер, п’ятницю… чи сім п’ятниць на тиждень… Між тим норма закону передбачає обнародування результатів виборів не пізніше ніж на п’ятий день після голосування.

Найдивніше ж те, що навіть на десятий день громадськість не має офіційної інформації бодай про явку виборців, про що не забарилася сказати головна опозиціонерка Юлія Тимошенко на прес-конференції, організованій 9 листопада 2010 р.

Тож так чи інакше доведеться визнати, що всі висновки щодо електоральних підсумків матимуть і надалі попередній характер, оскільки ніхто не має іншої можливості судити-рядити про вибори, окрім як на основі екзит-полів, проведених 31 жовтня. До речі, можливо, слід внести чергові поправки у виборче законодавство й записати в ньому, що переможці виборчих змагань виявляються на основі екзит-полів, причому проведених конкретними соціологічними фірмами. І це вже буде дійсно «абсолютно нормально».

Отже, до результатів, тобто до екзит-полів. Ми не ставимо за мету докладно обговорювати всі цифрові показники. Зазначимо лише, що попередні результати водночас є й попереджальними, причому одразу для багатьох сторін: для української влади, для української опозиції й для Росії з Європою. Вони попереджають про тенденції, що в будь-якому разі виглядають як загрозливі для всіх гравців, дотичних до цієї справи.

1. Загрози для опозиції вже були системно артикульовані Ю. Тимошенко на згаданій конференції. Зводяться вони до того, що нинішня влада поставила перед собою і, схоже, успішно виконала три завдання: «не вибрати, а призначити владу на всіх рівнях місцевого самоврядування… і завершити таким чином концентрацію влади в одних руках… здійснити спробу ліквідувати справжню опозицію й створити натомість [опозицію] керовану, нездатну скласти конкуренцію владі на наступних парламентських і президентських виборах… перевірити в дії технологію проведення виборів і використати цей досвід для ухвалення нового закону про організацію парламентських виборів», що дозволить гранично вдосконалити «українську вертикаль» влади.

2. Для української влади попередження полягає в тому, що, попри стабільні 36 відсотків підтримки Партії Регіонів, політична географія стає для неї досить невтішною, оскільки традиційно «регіональні» регіони поступово цю свою підтримку зменшують, а отже – може виникнути потреба здійснити «електоральний дрейф» у західному напрямку, як це зробив Л. Кучма на президентських виборах 1999 року. Чи вдасться це зробити при очевидному падінні рейтингів на Сході та Півдні – велике питання. Коли такий мастодонт-важковаговик, як Партія Регіонів, здіймається вгору, водночас втрачаючи ґрунт  під ногами, приземлення може обернутися болісним падінням. А головна проблема полягає в тому, що не одна лише Ю. Тимошенко та інші лідери опозицій стверджують, буцімто нинішня кампанія – найбільш нечесна й брудна за всю історію незалежної України. Чимало є скептиків з-поміж півтисячі офіційних спостерігачів від іноземних держав і міжнародних організацій, котрі з прикрістю відзначали, що їм доводилося пояснювати членам виборчих комісій основи українського виборчого законодавства. 16 листопада (цікаво, чи будуть тоді оголошені офіційні результати?) в Парижі заплановано засідання моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, де на порядку денному серед інших питань стоїть обговорення розвитку подій під час місцевих виборів в Україні, і деякі експерти пророкують щонайменше холодний душ з боку західних демократій. У будь-якому разі ця історія не сприятиме поліпшенню міжнародного іміджу України, що почав псуватися ще під час безликого правління В. Ющенка.

3. Для Росії це радше не загроза, а виклик, але досить амбітний для того, щоб його просто проігнорувати, оскільки наміри вибудувати паралельну російській «вертикаль» навряд чи вдовольнять північно-східних «вертикалістів», що розраховують на подальше розширення російських впливів в Україні. Трьохсотлітній російський досвід стосунків з Україною свідчить про те, що цього розширення легше домогтися, коли на Україні на двох українців три гетьмани, а не на п’ятдесят мільйонів (якщо згадати обіцянку В. Януковича щодо демографічного вибуху) один «сильний президент» (і при цьому зовсім не С. Тигіпко). Російській вертикалі українська вертикаль буде аж ніяк не паралельною (тобто по барабану), а цілком перпендикулярною (тобто поперек горла), і з цим потрібно буде щось робити.

4. Для Заходу (як європейського, так і американського) це також радше не загроза, а прикрий урок, що дозволяє остаточно упевнитися, з ким він має справу і до якої міри можна спотворити уявлення про демократичні процеси в політиці. Звісно, Захід не програє, він просто переграє своє ставлення до України, відіграє назад свої обіцянки щодо євроатлантичної інтеграції й забуде про ту стратегічну роль України в міжнародній політиці, що і їй (Україні), і йому (Заходу) намалював Збігнев Бжезінський у своїй «Великій шахівниці».

Залишається, щоправда, ще один фігурант справи – власне український народ, «носій суверенітету», про якого всі завжди забувають, як про Фірса у п’єсі Чехова «Вишневий сад». Однак він теж красномовно висловився на цих виборах, хоча й переважно мовчанням, тобто п’ятдесятивідсотковою неявкою й семивідсотковим голосуванням проти всіх. Це свідчить про глуху готовність народу до поки що пасивного спротиву й викликає асоціації з останнім, лише зрідка виконуваним куплетом цитованої вище славнозвісної й начебто веселої пісеньки, особливо якщо під «Я» вбачати український народ, а під «Ти» – владу:

Ти казала: я умру,

Я зробив тобі труну.

Я прийшов, а ти жива, –

Підманула, підвела…