dc-summit.info

история - политика - экономика

Воскресенье, 19 Августа 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Цілі розвитку Тисячоліття: українці наступають!

Цілі розвитку Тисячоліття: українці наступають!

Цілі розвитку Тисячоліття: українці наступають!

Голос України як завжди звучить впевнено на знакових глобальних форумах. Ще з радянських часів школа місцевих “спічрайтерів” славилася своєю майстерністю, адже перед ними стояло вкрай складне завдання — згуртувати навколо справи партії мільйони людей, звиклих жити у повсякденній цинічній брехні або ж, якщо мова йшла про міжнародні події, створити більш менш людяну картинку радянської дійсності для глядачів по той бік залізної завіси.

Тому не дивно, що з вуст українського лідера Віктора Януковича на високій трибуні ООН ми, наприклад, змогли довідатися, що “за 10 років в Україні було прийнято низку програм галузевого та міжгалузевого характеру, спрямованих на реалізацію Цілей розвитку Тисячоліття. А самі Цілі стали однією з основ стратегії соціального розвитку країни та концептуальними рамками співпраці України з міжнародними донорами”. А також те, що “Україна в цілому успішно вирішує завдання у рамках досягнення Цілей”.

В принципі, учасникам щорічного засідання Генеральної Асамблеї навряд чи було цікаво почути про реальні досягнення нашої держави у наближенні до згаданих “цілей” - успіхи у боротьбі з бідністю, підвищенням якості освіти і охорони здоров'я та інші, як висловився наш президент “всеосяжні реформи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності економіки і поєднані з виваженою соціальною політикою”.

Адже відомо, що українська влада з гідністю виконає будь-яке найскладніше завдання, якщо умовним терміном його виконання визначено ціле тисячоліття. Тут є значно більший простір для звітування, ніж у випадку, коли йдеться про конкретні короткотермінові проекти — окремі мости, дороги та інші будови в нашій державі будуються темпами, явно розрахованими на кінець тисячоліття. При чому не факт, що нинішнього.

Таким чином, коли ми переходимо від глобальних, всеосяжних і амбіційних речей до трошки простіших прикладних завдань, на трибуні ООН про них не варто згадувати. Як то, приміром, про податковий кодекс, у готовності проекту якого перед президентськими виборами присягалися усі кандидати. І якщо продивитися на кінцевий результат цих клятв, тішить лише те, що в недалекому майбутньому більшості з них вже не світитиме можливість ведення передвиборної агітації.

Епохальний документ, про роботу над яким голосно говорити усі урядові “ньюзмейкери” впродовж перших місяців роботи нової влади, ніяк не може народитися.  

І хоча з одного боку президент наполягає на тому, щоб закон про бюджет на наступний рік приймався на основі вже нового кодексу, глава його Адміністрації Сергій Льовочкін стверджує, що  досі не було враховано близько п'ятисот з-понад тисячі (!) президентських поправок до цього проекту, спрямованих, головним чином, на полегшення умов праці малого та середнього бізнесу. Робиться моторошно!. Якби не чинники АП, в житті малих та середніх підприємців після прийняття нового податкового кодексу у первозданному варіанті виникла б майже тисяча нових проблем! Оце був би для них виклик на ціле нове тисячоліття!

Та, на щастя, влада наша публічно демонструє завчений десятиріччями фокус, кола ліва рука оперативно виправляє помилки правої, проявляючи неабияку мудрість. І не повір після цього у її, влади, ефективність.

Фахівці, звичайно, знаходять очевидні позитивні нововведення кодексу, такі як надання податкових канікул для новостворених підприємств, запровадження сплати податку за місцем знаходження відокремлених структурних підрозділів або скасування сплати авансових внесків при виплаті дивідендів для окремих суб’єктів. Передбачені суттєві пільги на оподаткування видатків в сфері енергозбереження.   Довгоочікуваним кроком стало запровадження методології розрахунку прибутку, визначену стандартами бухгалтерського обліку, що може істотно обмежити поле для зловживань в цій сфері як з боку платників податків, так і з боку податківців.

З кола платників ПДВ планується вилучити компанії, товарні групи виробництва яких (металобрухт, ліс, зернові) найчастіше фігурують у фіктивних схемах з відшкодування згаданого податку. Натомість, автори проекту збираються повернути діючу до 2005 року пеню за несвоєчасне відшкодування цього податку, яка, за оцінками підприємців, була свого часу досить ефективною у боротьбі із необґрунтованими затримками з поверненням ПДВ (дай то Бог, якщо врахувати, що, за словами беззмінного професіонала-економіста усіх часів та народів Анатолія Кінаха, загальна сума заявленого до відшкодування ПДВ вже після погашення минулих боргів облігаціями, з травня місяця вже досягла 21 млрд. доларів).

Проте, залишається багато “атавізмів” старих часів, зокрема, в частині збереження великої кількості репресивних функцій податкової адміністрації. Явно жорсткішими стануть умови існування платників за спрощеною системою, коло яких, на додаток до цього, значно звузиться.

Широко анонсований податок на доходи з депозитів може призвести до таких небажаних наслідків, як подорожчання кредитів або перехід населення від депозитів до готівкових заощаджень, що негативно вплине на ринок товарів і спричинить тиск на інфляцію.

Ну а той, хто вигадав прогресивне оподаткування (17% замість 15%) доходів фізичних осіб, що перевищують 10 мінімальних зарплат на місяць, або не отримує зарплати взагалі, будучи рантьє, або свято вірить, що саме його власна зарплата і є мінімальною для України.

Проте, питання в іншому. Чому довгоочікувана податкова реформа проходить з таким скрипом і шумом, навіть ще до оприлюднення? Незрозумілі інсинуації навколо авторства проекту, визнані самим головним законодавцем країни Володимиром Литвином, численні чутки щодо розбіжностей поглядів на його долю серед вищих посадовців країни — на Банковій, за словами вже згаданого Льовочкіна, до останнього часу не відкидали можливості застосування президентського вето до відповідного закону, у разі його прийняття ВРУ.

Дивно, але влада не проходить тест на консолідованість і злагодженість роботи, передусім, у внутрішніх питаннях. Можливо тому, що внутрішні реформи (у разі їх реального здійснення, звичайно) більше торкаються  приватних інтересів еліти? Зовнішньополітичні рішення, у діалозі з тією ж Росією, приймалися значно жвавіше і безболісно.

Але ж, якщо сьогодні очевидними є спроби влади скопіювати те краще (гірше в наших умовах і так проявиться, без спеціальних старань), чого досягли у наведенні порядку в країні російські партнери, досвід розробки податкового кодексу має наштовхнути її на невеселі роздуми.  Робота над одним з базових макроекономічних законів виявила суттєві розбіжності не лише з відносно “інородними” тілами, такими як Сергій Тігіпко, але й між іншими провідними членами апріорі єдиної команди. З таким багажем далеко не заїдеш навіть російським шляхом. Що ж вже казати про досвід китайських партійних товаришів, з якими нещодавно було укладено відповідну угоду про співпрацю?

І такі тенденції громадян вже не можуть не турбувати. Помаранчевий керований (правда, головним чином зовні) хаос весь час залишав, нехай і примарну, надію на позитивні зміни в майбутньому. Які, з рештою, якщо керуватися передвиборною мотивацією біло-блакитної команди, таки відбулися з приходом її до влади.

Якщо ж нове керівництво здійснить свою рожеву мрію щодо остаточного “врегулювання” політичної ситуації на свою користь, тоді в Україні в середньостроковій перспективі запанує показовий професіоналізм. Який, за відсутності політичної конкуренції, зможе проявлятися у найбільш неочікуваних формах.

До речі, влада вже анонсує, що наступним кроком стане серйозна реформа системи пенсійного забезпечення...