dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 14 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внутренняя политика Вибір місцевого значення

Вибір місцевого значення

Вибір місцевого значення

Президент України зробив крок на зустріч своїм опонентам. Він задекларував готовність обмежити апетити провладних сил, змінивши правила проведення (ліквідація норми про 365 днів для нових політичних сил) і розширивши таким чином коло учасників виборів до місцевих рад.

«Можна сказати лише одне: Президент виявився адекватнішим за його соратників в Партії регіонів і підтримав ідею опозиції. Не дивлячись на те, що запропоновано внести аж 55 поправок, ціла низка пропозицій від експертів, фахівців та опозиції не врахована, але, навіть за таких обставин, варто оцінювати проведення позачергової сесії з даного питання як невеличку, але значиму перемогу опозиції», -  заявив з цього приводу віце-спікер М. Томенко.

Ця заява відомого політика не мала б трактуватися буквально. В ній більше політики, коли опозиція, не виходячи з пляжного стану, намагається представити незалежні від неї події як власну перемогу.

Безумовно, такий крок В. Януковича відображає не стільки готовність підтримувати дії опозиції, але, передусім, намагання сформувати образ прогресивного сучасного лідера в очах світової громадськості. До кінця року президент має здійснити цілий ряд масштабних закордонних візитів. І якщо, припустимо, в Китаї формат майбутніх місцевих виборів в нашій державі мало кого цікавить, то в тій же Німеччині чи Франції на цю тему завжди не проти поговорити. Тим більше, на фоні інформаційної кампанії про посилення ролі спецслужб в Україні, яка значно активізувалася після червневого затримання в аеропорту “Бориспіль” в представника німецького Фонду К. Аденауера Ніко Ланге.

А враховуючи, що окрім риторичних розмов про свободу слова і загрозу повернення авторитаризму в нашій державі, у наших західних партнерів знайдеться цілий ряд додаткових тем для обговорення дій нової влади — як то незрозумілі труднощі з експортом українського зерна чи постійні проблеми окремих інвесторів з місцевими адміністраціями  - то обличчя “підправити” не зашкодить.

Тим більше, за словами самого президента, урочисто проголошеними на Майдані Незалежності 24 серпня, завдання європейської інтеграції з порядку денного для України ніхто не знімав. А без, принаймні, формальної політичної підтримки у провідних європейських столицях це гасло виглядатиме пустим.

Але, окрім добре відомих зовнішніх чинників, набагато цікавіше придивитися до суті майбутньої політичної кампанії і питань, навколо яких вона точитиметься. Адже провідні політичні гравці, “список” яких останнім часом обмежується фактично Партією Регіонів і парою-трійкою штучних сателітів, розраховують на переконливу перемогу на виборах. При чому не в окремих регіонах, а в загальнонаціональному масштабі.

Очевидно, що дрібні і малопотужні політичні сили не встигнуть належним чином включитися в кампанію, навіть після відміни обмеження щодо “річної” реєстрації. А от поле маневру для голосного конкурента ПР — БЮТ, внаслідок залучення “Фронту змін” та “Сильної України”, знову суттєво звузиться.

Такий підхід довів свою ефективність під час останніх президентських виборів. Проте, навіть тоді перемога дісталася так би мовити “на жилах”. Як буде цього разу, коли Партія Регіонів сама стартує з владних позицій, які, окрім адміністративного ресурсу, додають у виборчій багаж велику кількість негативу, яку виборець проектує на дії керівництва, покаже найближчий час.

У загальнонаціональному вимірі, згідно з останніми даними Центру Разумкова, за Партію регіонів сьогодні проголосували б 27,6% (падіння майже на 15% у порівнянні з показниками травня місяця) виборців, які планують взяти участь у виборах, за БЮТ - 13,7%, за партію "Сильна Україна" - 12,1%, за "Фронт змін" -   5,3%, за КПУ - 3,5%, за ВО "Свобода" - 2,8%. Навіть за умови, що ці цифри не зазнають суттєвих змін протягом наступних двох місяців, зрозуміло, що окремі дії влади (достатньо лише згадати про підвищення цін на газ) не дадуть наростити підтримку в очах потенційних виборців.

На додаток до цього в регіонах чудово розуміють, що жодних підстав переламати ситуацію з географічним розподілом виборчих преференцій немає. Сподіватися, що ПР зможе розраховувати на перемогу у більшості західних регіонів не варто. Це не означає, звичайно, що альтернативні голоси цілком відійдуть БЮТ. Проте, їх отримають інші політичні сили з вираженим “націонал-демократичним” акцентом. Серед яких, до речі, вистачає сателітів ПР, яких гріх було не пустити на вибори.   

За оцінками соціологів, у наступних виборах по всій країні братимуть участь загалом близько півтора мільйона кандидатів (з урахуванням заздалегідь непрохідних прізвищ, внесених у партійні списки), серед яких майже двісті п'ятдесят тисяч вже діючих депутатів. У кожному міському та районному мажоритарному окрузі за кожне місце змагатимуться до 25 осіб, у сільських округах — по 3-4 кандидати.

Відверто кажучи, число кандидатів вражає. Виявляється, що у намаганнях дійти до владного керма, нехай і в районному масштабі, здатен практично кожен п'ятнадцятий з дієздатних українців. Але чому ж на слуху в нас постійно перебувають одній й тіж персони, чий “внесок” у справу розбудови держави важко “переоцінити”. Його навіть оцінити якось незручно. З етичних міркувань.

Політолог Д. Видрін оптимістично сподівається, що чергові вибори подарують нам нові перспективні обличчя в українській політиці. “Нові політики ... заявлять про себе на місцевих виборах. Це будуть ті, хто піде по "мажоритарці". Гадаю, що на місцевому рівні з'явиться кілька нових, свіжих, талановитих людей, які згодом стануть рухатись у бік парламентських виборів”, - говорить він.

Не дає повністю розділити оптимізм політолога те, що провідні політичні партії намагатимуться контролювати мажоритарний процес не гірше, ніж пропорційний. Внаслідок цього, більшість “незалежних” переможців матимуть виражене партійне підґрунтя і рухатимуться у  фарватері “китів” нашої політики. Відповідно, через пару років, на виході, ми можемо отримати надзвичайно свіжий результат — черговий загін бійців за щастя Віктора Федоровича або Юлії Володимирівни.

У цьому контексті розвиток місцевого самоврядування іде у розріз з інтересами зміцнення владної вертикалі. Влада на місцях звісно має бути легітимною і сильною. Але, одночасно, слухняною і стовідсотково зав'язаною на верхівку у Києві. Яким буде результат цієї комбінації побачимо вже наприкінці року.  

Водночас, можна припустити, що ознакою місцевих перегонів буде домінування прагматичної складової у передвиборній дискусії, замість гучних геополітичних гасел. Напевно в жодному місті та районі влада не може похвалитися виконанням своїх попередніх передвиборних обіцянок. Стан справ в житлово-комунальному господарстві, побудові соціальної та транспортної інфраструктури, підтримці дрібного підприємництва, подоланні бідності суттєво не вирізняється у кращий бік в різних регіонах країни. Отже, на відміну від президентської кампанії, діалог з виборцями буде предметним, без зайвого трагізму і емоцій. Місцеві теми є набагато більше спільними для різних областей держави, ніж екзистенціальні питання розвитку цілої держави.

Хоча в окремих регіонах, зокрема, Криму, слід очікувати справжньої битви із залученням традиційної риторики, спрямованої на розбрат (російська мова, статус автономії тощо). Конфлікт між “новою” і “старою” елітою півострова, кримськотатарський чинник вже зараз достатньо розігріті  напередодні старту кампанії.

Таким чином, діюча влада, передусім, в особі президента, поки що вдало зберігає обличчя напередодні першого за час його каденції “свята демократії”. Проте,  наступні три місяці покажуть, чи вдасться лідеру ПР та його команді не лише на словах зберегти репутацію, але й довести, що влада є справді ефективною і у об'єктивному виборчому процесі. Адже українці чекають від виборів перш за все покращення життя. Вже сьогодні.