dc-summit.info

история - политика - экономика

Среда, 21 Ноября 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внешняя политика Бізнесові складові української багатовекторності

Бізнесові складові української багатовекторності

Бізнесові складові української багатовекторності

Послідовний рух на Схід в обійми Москви, перші кроки якого прискорюються передусім завдяки газовим інтересам вітчизняного бізнесу, не завадив відбутися дещо несподіваній гучній перемозі нової влади на Західному напрямі. Окремі американські ЗМІ охрестили результати перебування Президента Януковича у Вашингтоні, як одну з найвагоміших зовнішньополітичних перемог Президента Обами.

Тут ми знов нікого не здивували. Вірніше, Україна не вигадала нічого нового у своєму дипломатичному репертуарі — вона пішла на поступки світовому “співтовариству”. Принципово, при всій яскравій піар-обгортці, віддача сильним світу цього запасів збагаченого урану ні чим не відрізняється від відміни оплати за видачу віз або укладення угоди з ЄС про реадмісію за умови відкритості усім вітрам більшої ділянки власного державного кордону.

Навряд чи, такі дії були ключовою умовою для допуску новообраного українського президента у вашингтонські салони. Швидше за все, вони стали поступкою для  можливості саме такого, кавалерійського стрибка на килим до Барака Обами для того, щоб довести усьому світові і, насамперед, самому собі власну спроможність не загубитися на полі світової політики. А підбадьорювати різноманітними аргументами виконавців у нас вміють і наш МЗС завжди славився здатністю будь-якою ціною догодити керівникам держави, навіть розриваючи на грудях сорочку національних інтересів.

Виявилося, що Україна вже добрих 18 років практично очолює процес нерозповсюдження. Таких щедрих внесків у згаданий процес світова спільнота не дочекалася більше ні від кого. А як же інші його учасники? Та не як. Коло країн — носіїв ядерної зброї постійно зростає і наслідувати наш приклад ніхто не поспішає. А для заробляння грошей, якщо навіть мова йде про декілька мільярдів американських доларів, знаходяться інші схеми (чим, у свою чергу, керувалися Чилі і Мексика в аналогійній ситуації віддамо на відкуп їх власним політикам).

Інша справа з нами. Київ не вміє, тай не хоче грати у довгу гру. Навіть в ті часи, коли не був так ускладнений доступ до довгих грошей. Не вдалося заманити до себе в гості американського та російського президентів для підписання угоди про скорочення СНО, терміново виступили з “рішучою” ініціативою на Вашингтонському саміті, аби тільки фото Януковича з Обамою обійшло провідні стрічки світових новин.  Як то кажуть, головне вступити у бій, а там вже як вийде.

В США така позиція знаходить розуміння. «Якщо подальший розвиток реформ в Україні буде продовжуватися в такій тональності, це буде сприяти позитивному іміджу України в США та Європі», підкреслює американський посол в Україні пан Теффт. Поки що населення України, можна сміливо припустити, не відчуло ані жодної «тональності» цих реформ, ані жодних практичних наслідків. Окрім, звичайно, заспокійливих заяв в медіа.  А от американського дипломата така «реформаторська» ситуація цілком влаштовує. Він напевно знає більше за наших співвітчизників.

Можливо, відмова від наявного збагаченого урану і не зашкодить подальшому здійсненню в нашій державі фундаментальних наукових досліджень і слугуватиме надходженню в Україну додаткової технічної допомоги. Можливо, такий жест з боку України відриє шлях до нечуваного потепління в українсько-америкасньких відносинах і наші президенти зустрічатимуться щокварталу. Але, швидше за усе, наша поступливість (а питання відмови від згаданого урану обговорювалося із США вже не один рік) диктувалася, передусім, необхідністю створення резонансного інформаційного приводу у зовнішньополітичній діяльності нового президента будь- якою ціною.

А от справді критичні для нашої влади питання вирішуються зараз все таки у Москві. Без остаточного узгодження з російською стороною ціни на газ на наступні місяці цього року не вдається ані затвердити державний бюджет, ані дати чіткі орієнтири для базових галузей промисловості. Події на Східному напрямі вирізняються своєю активністю – окрім того, що Віктор Янукович регулярно зустрічається з Дмитрієм Медведєвим, регулярно контактують у різних форматах прем’єр-міністри Азаров І Путін, Президент України вже встиг відвідати з візитом Астану, відбулося засідання українсько-білоруської міжурядової комісії з питань економічного співробітництва тощо. При цьому більшість із загаданих подій наповнені конкретним змістом, хоча, можливо, й не набувають такого гучного інформаційного забарвлення, як вашингтонські перемовини Віктора Федоровича.

Застосування усіх можливих переговорних ресурсів на якомога швидке визначення прийнятної ціни на газ для української економіки є життєвою необхідністю, а не даниною політичній кон’юнктурі, у чому, задавалося б, можна було звинуватити нову владну команду. Так, розмови про майже що не союз з Росією були лейтмотивом їх виборчої кампанії. Але до інтенсифікації предметного діалогу з Московою з економічних питань президента і уряд підштовхує не лише т. зв. олігархічна верхівка. Таку потребу диктують сумні реалії.  

У діючого уряду немає грошей не лише для інтенсивної допомоги окремим галузям, але й для виплати поточних видатків. Розмови про катастрофічні розміри дефіциту пенсійного фонду не є пустими балачками. А крім цього треба регулярно покривати багато захищених бюджетних статей.

Хоча формально розмір державного зовнішнього боргу на рівні 23% ВВП не викликає критичних проблем, послаблена економіка все одно матиме великі складнощі з обслуговуванням боргових зобов’язань. Так, за даними доповіді НАНУ «Новий курс: реформи в Україні 2010-2015 років», у 2010 році уряду доведеться виплатити за борговими зобов’язаннями 55,9 млрд. гривень, з яких 18,6 млрд – за зовнішніми боргами. При цьому далі буде ще складніше, оскільки пік зовнішніх боргових виплат, з урахуванням вже взятих позик від МВФ, прийдеться на 2013 рік.

З іншого боку, експерти констатують, що без чергових зовнішніх кредитів перекрити навіть розрахований за мінімальними параметрами бюджетний дефіцит у межах близько 4,5 млрд дол. США не виявляється можливим.

Отже, на переговорах з партнерами з СНД (не будемо зараз обговорювати ефективність цієї організації як такої) українське керівництво шукає оптимальні тактичні рішення по виходу з жорсткої фінансової кризи. І успіх в цій справі загалом буде на користь усьому нашому суспільству. Звичайно, з поправкою на притаманну нам «кричущу справедливість» у розподілі економічних дивідендів між різними його верствами.

Проте, не слід забувати про інше. Поставлений в умови цейтноту уряд не має забувати про стратегічні речі розвитку держави. Ефективне керівництво має розуміти, що питання вироблення цілісної зовнішньополітичної концепції та утримання довгострокових пріоритетів національної безпеки ніякі сьогоденні проблеми з порядку денного не знімають. І прийняття надшвидких політичних рішень, яким, очевидно, було рішення про віддачу збагаченого урану, не є найбільш виваженим, а отже і корисним для держави в цій ситуації.

Опоненти постійно нав’язують новій владі імідж сили, яка дбає виключно про розвиток власного (читай - рідного) бізнесу, мотивуючи це потребою підтримки національного виробника/власника, нехтуючи при цьому питаннями безпеки, гуманітарного розвитку та подібними, другорядними, на її думку. На жаль, підстави для такої думки влада періодично продукує сама.

Аналогічна політика (можливо, попередники Януковича і Ко керувалися й іншими мотивами, але результат отримали жалюгідний) упродовж усіх років нашої незалежності призводила до послідовного послаблення позицій України на міжнародній арені. Нове керівництво декларує пріоритетність економічного зростання, за яким держава як би сама собою підтягнеться у всіх інших сферах, здобуде повагу сусідів та інших держав світу. Логіка у цьому є. Водночас, досягнення швидких економічних результатів не має відбуватися ціною будь-яких політичних компромісів. Оскільки їх справжню вартість важко оцінити з позицій сьогоднішнього дня, а через декілька років, а той десятиліть, щось змінити вже буде неможливо.