dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 14 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внешняя политика Батьківські почуття до лідера «Батьківщини»

Батьківські почуття до лідера «Батьківщини»

Батьківські почуття до лідера Батьківщини

Враховуючи відому патріархальність Віктора Андрійовича, який навіть Леоніда Даниловича полюбляв називати татом, дивуватися тому, що Україну нещодавно відвідав Батько усіх білорусів, не доводиться. Лукашенко на практиці довів, що трус не грає в хокей і він готовий відвідати сусіда навіть у розпалі страшної пошесті, природу якої вдасться з’ясувати не раніше закінчення президентських виборів. Тим більше вибір у білоруського президента не широкий – рідко коли вдається заїхати далі, ніж Сочі. А тут – ціла європейська держава з 46 мільйонним населенням!

А от політолог В.Корнілов чомусь вважає, що «мета дружби Лукашенко з Ющенком інша. В Лукашенко раптом прокинулися дружні почуття до України, хоча ще 4 роки тому їх не було. По суті, ці почуття меркантильні, оскільки Лукашенко намагається використати любі відносини, як з Україною, так і ЄС, щоб отримати любі козирі у переговорах з Росією». І тут ми знову бачимо руку Москви! Невже в це можна повірити!

Чим може Лукашенко здивувати чи, тим більше, налякати Росію? Прискореною інтеграцією в ЄС? Розгортанням на території Білорусі військових баз НАТО? Дружбою з президентом Ющенком, який стрімко наближається до фінішної стрічки?

Звичайно, «якісь козирі» на переговорах завжди можна віднайти. Тільки у цьому зв’язку вартість будь-яких українсько-білоруських домовленостей є мізерною, з огляду на намір розміняти їх при першій ліпшій нагоді на нові домовленості з росіянами. В цій ситуації лукашенківські гастролі є лише «ефективним» вкладенням білоруських та українських бюджетних коштів на радість «гарантам» їх розподілу згідно конституцій обох держав. Геополітична ефективність маневрів цих лідерів виглядає сумнівною.  Навіть, якщо наш президент радісно заявляє, що відтепер Україна і Білорусь можуть бути партнерами «у розподілі резервів Євросоюзу». Ну-ну. Євросоюз, вочевидь, готовий і до такого розвитку подій, заздалегідь обмеживши завзяття партнерів планкою програми «Східне партнерство».   

Проте, досить емоцій. Давайте краще вірити фактам – результатам переговорів.

Зловіще прозвучала фраза Ющенка про те, що президенти зняли з порядку денного питання про реадмісію і обговорили його настільки ретельно, аж до «деталей використання людських ресурсів». В цій сфері Вітя і Саша є визнані майстри - як вони вміють використовувати згадані ресурси аж до «деталей» громадяни обох держав вже не за один рік мали задоволення переконатися.   

Наслухавшись розповідей про кмітливого сина Лукашенка, який покривав дрібних українських контрабандистів, сторони також домовилися про суттєве послаблення режиму функціонування спільного кордону. «Там не буде наших і білоруських митних пунктів. Там не буде наших і білоруських прикордонників. Там будуть розроблені якісні інфраструктурні проекти, які забезпечать вільне пересування людей через кордон і дуже швидке оформлення митних вантажів, передбачуючи зростання товарообігу між нашими країнами", - говорить міністр закордонних справ України Петро Порошенко. Білорусь нарешті погодилася (обіцяти, правда, можна багато чого) ратифікувати двосторонній договір про державний кордон від 1997 року.

В замін за таку нечувану поступливість українська електроенергія буде постачатися до Білорусі за пільговими тарифами з метою погасити борги українських державних підприємств ще радянських часів. Слід зауважити, що далеко не всі колишні «братні республіки» маючи подібні проблеми боргів йдуть на таку поблажливість. Навіть назвавши більш ніж 50 мільйонний доларову суму не державним боргом, а «добровільним відшкодуванням», ми тим самим створили цікавий, у першу чергу для самих себе, прецедент, про який обов’язково дізнаються наші інші партнери по СНД. Але, подейкують, що в перспективі Україна виграє більше й витіснить з білоруського ринку електроенергетики російських «чубайсових» конкурентів. Будемо вірити у наше теля, але пам’ятати, що відповідні домовленості були досягнуті з українським президентом, до кінця каденції якого залишається… Та не варто поспішати з висновками щодо будь-чиїх перспектив. Хто знає, як воно ще повернеться.

От, наприклад, після візиту до України президент Лукашенко дав добро на визнання в Білорусі випадків захворювань на свинячий грип. Що ж такого він довідався від українських колег, що дозволив відкрито циркулювати цій чутливій інформації у своїй не менш чутливій державі? Такі зміни не на жарт насторожують.

Але, якщо про пандемічну частину перемовин президентів ми, напевно, ніколи не довідаємося, то про зміст іншої важливої теми можна здогадатися майже зі стовідсотковою ймовірністю. Ця тема – ставлення до Юлії Володимирівни.

Ніщо так не єднає, як сильні почуття. Любов і ненависть крокують поруч. І політикам вони властиві ніяк не менше, ніж іншим грішним. Якими епітетами Віктор Андрійович змальовував білоруському колезі діяльність своєї улюблениці легко зрозуміти по його наступним діям і висловлюванням. А вони достатньо красномовні.

Упродовж лічених днів після візиту Лукашенка скарбниця Юліїних досягнень, у версії президента, поповнилася. Вона – перетворює боротьбу з епідемією в шоу, замість того, щоб боротися з нею так системно, як це робить Віктор Андрійович. Вона – головний провідник до ВРУ злодіїв, вбивць і педофілів (де вирок суду, пане гаранте?). Вона – не забезпечила злагоджену роботу парламентської більшості, добру третину якої складають його власні прибічники. Вона – вибірково підвищувала зарплатні окремим категоріям працівників, а героїчно підписаний  гарантом (виявляється, ледь не на вимогу МВФ!!!) закон про підвищення соціальних стандартів виконувати відмовляється. Вона – не виконала 5 з 6-ти базових вимог МВФ в сфері фінансової політики (6-та, напевно, стосувалася згаданого соціального закону, про виконання якого подбав Янукович), внаслідок чого Фонд призупинив співпрацю з Україною. 

Отже, до всієї цієї картини президент у приватній розмові з білоруським Батьком міг додати хіба що декілька матюків. Так би мовити, щоб посилити враження. Що ж. На фоні вигаданого самим собою образу ЮВТ (при всіх її недоліках), Ющенко має здаватися собі генієм державної думки та ідеалом президента. От тільки хто йому повірить? 

Та Батьківські почуття до Юлії Володимирівни виявилися сильнішими. Він зробив їй комплімент, відзначивши її бійцівські якості у боротьбі з «мужиками». І це було зовсім не дивно після усього почутого від свого українського колеги. Напевно, Лукашенко сам злякався напору Вікторової «любові» до конкурентки і вислови свій щирий подив її живучості.

Надивившись на українські страхіття, Батько білорусів з легким серцем поїхав додому. Як не як, а золотовалютні резерви його країни, за оцінками того ж МВФ, збільшилися за 10 місяців поточного року збільшилися у півтори рази. І сваритися йому у власній країні особливо не має с ким. Ну хіба що з самим собою. Принаймні, поки що.

Лукашенку український досвід безумовно цікавий. У ньому він, зокрема, знаходить підтвердження власної правоти. Різні суспільні моделі можна державним керманичам запроваджувати, але, якщо порядку в країні не буде, не вдасться й досягти результату. І в його більш ніж одіозній країні ніхто швидкий дефолт не пророкує і скуповувати оксолінову мазь тонами не біжить. А займаються цим власне у демократичній та «європейській» Україні.

Нашому ж президентові буря почуттів до Тимошенко здається зовсім затьмарила очі. І за завісою своїх емоцій він вже не бачить ні інтересів держави, ні, тим більше інтересів її громадян. З рештою, вони так і не визнали його своїм Батьком. Чому ж він має їм, недолугим і нерозумним, дякувати, турбуючись за спокій і пошук компромісу в охопленій кризою країні?