dc-summit.info

история - политика - экономика

Среда, 13 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внешняя политика Небезпечна ідеологія і корисна кооперація

Небезпечна ідеологія і корисна кооперація

Небезпечна ідеологія і корисна кооперація

Могу вас заверить, что в эффективном, равноправном, партнерском и стратегическом отношении Украины к Российской Федерации сегодня заинтересованы все без исключения ветви власти страны - Президент, премьер, парламент, оппозиция», - міністр закордонних справ України П. О. Порошенко (мовою оригіналу).

Чи може зміна української політичної конфігурації після виборів позитивно вплинути на розвиток українсько-російських відносин? Може, якщо буде остаточно подолано світову економічну кризу та введено мораторій на проведення будь-яких виборів в Україні принаймні на п’ятирічку.

Чи залишиться Україна у першому ешелоні ворогів Росії, якщо там відновиться економічне зростання? Як може досягти перемоги у виборчій кампанії в Україні, оминаючи російське питання?

Реальний шанс досягти довгоочікуваних позитивних змін в українсько-російських відносинах виник, як завжди, не в результаті осмислених дій нашої держави, а лише в силу зовнішніх обставин. Америка з Росією вирішили переглянути власні відносини. Але не у дусі Горбачовської відлиги або дружби часів Єльцина-Клінтона, а виключно на основі прагматичних підходів. І цей самий прагматизм та практичний інтерес підказує сторонам не експлуатувати занадто найбільш дратівливі питання, у тому числі й українське.

Така ситуація формує більш сприятливе, можна сказати спокійне середовище для розбудови діалогу з Росією. З рештою, гроші люблять тишу. І якщо виокремити з контексту українсько-російського співробітництва емоції та ідеологічний пафос, залишиться, власне, найтісніша форма братерства – бізнес.  

От, наприклад, один з найбільших виробників кондитерських виробів в Україні корпорація "Roshen" вже з початку року втілює в життя намір відкрити кондитерську фабрику з виробництва шоколадних виробів в Липецькій області, тим самим збільшивши і без цього достойну свою частку на російському ринку. Не залишилося вже мешканців Росії, котрі б не смоктали бодай одного разу українську карамельку! Сміливо припустимо, що навіть Володимир Володимирович, усвідомивши усю помилковість відмови від українських солодощів восени 2004 року, не гаяв часу і зробив правильний вибір до чаю.

А в осінньому Києві радують око городян теплі зелені вивіски відділень «Сбербанку Росії». Це вам, звичайно, не «Банк оф Америка», але криза довела, що луснути може будь-яка фінансова установа в світі. А от саме назва «Сбербанк» будить в українцях приховані почуття ностальгії за радянською стабільністю.

Скоро, скоро, якщо вірити міжвідомчим меморандумам, замахає крилами потужний АН-70 для того, щоб скласти достойну українсько-російську конкуренцію європейському А400М. Головна запорука успіху – швидкість злагоджених дій на фоні необхідного фінансування проекту.

Десь по світу вже бродять чутки про українсько-російський «зерновий ОПЕК». І це не жарти! У зв’язку з різкими кліматичними змінами, складною демографічною ситуацією на Землі і масовим зубожінням цілих її регіонів такий картель серйозно дав би прикурити конкурентам на глобальному ринку.

Згадані справи мали б розвиватися і приносити результат поза рамками ідеологічних нашарувань і конфліктної риторики. Проте, чи можна собі уявити, що хтось з політиків по обидва боки від Хутору Михайлівського наважиться вголос визнати відсутність перешкод для розвитку предметної співпраці між Україною і Росією? Невже хижий російський ведмідь полишить наміри задрати хитрого українського цапа? А як же ж флот, мова, російський культурний простів, визнання ОУН-УПА врешті решт?

От тут і починається найвеселіше. Зняти ці болючі питання з порядку денного, тим більше, в односторонньому порядку, виглядає неможливим. Та й не зацікавлені наші політики у цьому. Для Росії Україна в досяжній перспективі залишатиметься важливим плацдармом повернення впливу на пострадянському просторі, на якому вкрай важливо здобувати гучні політичні перемоги, а не терпляче вести конструктивний діалог. Вірніше, діалог – для кулуарів. Для широкої громадськості – досягнення від українців однобічних поступок у принципових питаннях. А чим питання складніше та більш неоднозначне, тим воно для нас принциповіше.

З Україною ще складніше. Власними силами наші політики, як це не дивно звучить, розмістили нашу державу в координатах російсько-центричного світу. Практично всі більш-менш значущі події в Україні розглядаються крізь призму російського впливу і ставлення, «тестуються» на відповідність інтересам Москви (замість відповідного тесту на відповідність інтересам українсько-російського партнерства). І це при тому, що формально Україна у зовнішньополітичній діяльності розгорнута обличчям на Захід - вже майже 10 років на папері закріплені пріоритети європейської та євроатлантичної інтеграції. А на ділі українці виглядають доволі смішно, кожного разу озираючись у бік Росії, від чого складається враження, що наша головна мета зробити якусь прикрість сусіду.

Окремим розділом українсько-російської повісті залишається газ – блакитна кров більшості українських олігархів. Так чи інакше, якою б просунутою не виглядала сьогоднішня структура активів вітчизняних багатіїв, без доступу до дешевого газу на старті не обійшлося. І головне – завжди знаходили спільну мову і інтерес з партнерами на Сході. Все минає, минули і ті золоті часи. Але які б політичні прокладки не лягали б в основу активності Газпрому, відносини в енергетичній сфері, за умови відповідної політичної волі, можна завжди загнати в рамки простої схеми: товар – гроші – товар. Але ж спокуса отримати навар пересилює!

А якою благодатною темою для політиків і компанії є тема оцінок спільної історії. Хто кого переміг і хто кого зрадив декілька століть тому – тема невичерпна і, без перебільшення, вічна. В країні буксують будь-які системні реформи - освіта, медицина, наука, сільське господарство скочуються на рівень натурального виробництва. Але! Достатньо розбудити в людях пару-трійку первинних інстинктів і мінімальний результат на виборах різного рівня буде забезпечений. Старий рецепт – призначити ворога і перенаправити на нього негативні емоції суспільства. Тим самим, а може ще й більше, грішать і російські партнери.

Свобода слова в Україні обернулася справжньою в’язницею для думки. Розбившись, мов барани, на політичні табори, політики та їх асистенти оперують набором кліше, за якими все важче розгледіти раціональне зерно. З одного боку закликають перейти до тверезої розмови з Росією без зайвих емоцій. З іншого, продовжують підживлювати тезу про неможливість досягнення  «цивілізаційного» консенсусу в Україні навколо ключових ідей, у тому числі, щодо моделі співжиття з сусідами. Одні і ті ж вуста клянуться в поконвічній дружбі з росіянами та одночасно обговорюють на різноманітних конференціях схеми стримування експансії РФ на європейському просторі.

Загалом, на щастя, шанси на нормалізацію ситуації існують. В їх основі, не с останню чергу, лежатимуть приватні інтереси підприємців по обидва боки кордону. З політиками буде важче, але й вони не вічні. Принаймні адептів агресивної риторики в Україні і Росії залишається все менше.     

Проте, увага! "Вибори потрібні 48 мільйонам українців, 35 млн. виборців, кожному місту і селу. А Ющенку вони потрібні тим більше. В Україні діючий президент не може не балотуватися. Стосовно результату, будемо працювати на перемогу, але готові до будь-якого результату ", - говорить бойовий побратим президента Роман Безсмертний.

Отже – далі буде. У тому числі, а може й в першу чергу, на російському напрямі. Начувайтесь, вороги України!