dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 19 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внешняя политика Дехто втік, корупція лишилась: чи допоможе ЄС подолати гідру?

Дехто втік, корупція лишилась: чи допоможе ЄС подолати гідру?

Дехто втік, корупція лишилась: чи допоможе ЄС подолати гідру?

21 листопада – річниця доленосного кульбіту Януковича, коли угоду про асоціацію підписувати відмовились, але євроінтеграцію залишили в якості основного курсу держави. Ланцюгова реакція, яка розпочалася із заяви тодішнього прем’єр-міністра Азарова про недоцільність та невигідність для України асоціації з Європейським Союзом, добряче похитала молоду вітчизняну державність. Тут повний набір: і демонстрація здобутих навичок поліцейської держави, і наростання протиріч між владою та суспільством, і загроза розколу самого суспільства, і масові розстріли, і втеча керівників держави, і порушення територіальної цілісності із загрозою розпаду унітарності держави, і збройне протистояння, і долар по 15 гривень і ще багато чого знаково-цікавого.

В країні тепер новий Президент, скоро буде і новий парламент, і, кажуть, вся вона живе «по-новому». Так чи інакше, асоціації, як камінь спотикання, на папері таки досягнуто. Політичну частину угоди було підписано 21 березня 2014 року, економічну – 27 червня 2014. Процедура її ратифікації синхронно (по Скайпу – звучить доволі кумедно) відбувалася у Києві та Брюсселі 16 вересня. Для вступу в дію Угоди про асоціацію повністю потрібна її ратифікація, крім України, всіма країнами-членами ЄС (28), Європейською спільнотою з атомної енергії та Європарламентом – всього 31 суб’єкт. Вітчизняні євро-скептики, як і євро-оптимісти, повинні врахувати один важливий момент – ратифікація Угоди про асоціацію між окремою країною та міждержавним об’єднанням є процедурою без верхньої хронологічної межі. Вона може тривати як завгодно довго і все одно умовна 28-ма країна може заблокувати набуття чинності, а без її згоди весь процес не вийде на очікуваний фініш. Враховуючи можливість розвитку такого сценарію, Євросоюз пішов на безпрецедентний крок – тимчасове застосування окремих положень Угоди тільки за рішенням ЄС і без ратифікації з кожною країною-членом ЄС.

З 1-го листопада 2014 р. почали застосовуватися окремі положення Угоди про безпеку, юстицію, боротьбу проти шахрайства, гармонізацію стандартів, низки протоколів та ін. Таким чином, запрацювали всі розділи крім найважливішого – Зони вільної торгівлі, запровадження якої відклали до 1 січня 2016 р. В якості «компенсації» ЄС продовжив режим автономних преференцій (відміна мита на українські товари в країнах ЄС при збереженні для Євросоюзу старих митних правил України), які мали закінчитись 1 листопада, до 31 грудня 2015 р.

З 23 квітня 2014 року ЄС скасував майже 95% усіх митних тарифів на промислові товари з України та знизив низку тарифів на продукцію хімічної галузі, а також 83% тарифів на сільськогосподарську продукцію. Крім того, 16% с/г продукції підпадає під нульові тарифні квоти з річним терміном дії без зменшення їх розміру.

Як наслідок протягом першого півріччя 2014 року обсяги експорту до країн ЄС зросли на 25% (на суму 587 млн. доларів, хоча прогнозованим ефектом була сума на 100 млн. менша), а в окремих регіонах України – до 1000 %.

Плавний перехід режиму автономних торговельних преференцій у тимчасове застосування положень Угоди щодо зони вільної торгівлі є позитивним кроком (якщо не буде якихось форс-мажорних обставин планетарного масштабу). Завдяки йому Україна зберігає умови пільгового доступу до ринків ЄС, а вітчизняні товаровиробники отримують додатковий час для підготовки до повноцінного запуску ЗВТ в частині переходу на європейські стандарти якості та безпечності промислової та сільгосппродукції.

Тарифи і квоти, котрі створюють перевагу для українського бізнесу в Європі, це добре, але є проблема, без вирішення якої ніякі преференції не створять Україні плацдарму для ривка в Європу. Для продовження невеличкої інтриги варто додати, що ця проблема стала ідеєю-фікс Революції Гідності, а її подолання – концептуальною «марсельєзою» всіх Майданів по країні. Відповідь у наступному абзаці.

З 2005 р. можна простежити одну парадоксальну закономірність, навіть, прямо пропорційну залежність: зі зростанням шансів на зближення України з ЄС, зростає і рівень та масштаби корупції в державі. Паралель суто фактологічна і не зумовлена жодними причинно-наслідковими зв’язками. Так склалося, що у 2014 Україна «зайшла» в ЄС безпрецедентно глибоко, але й корупція сягнула значних висот. Не варто вчергове наводити дані рейтингів та результати досліджень – планка корупції в Україні поставлена достатньо високо і поки що немає особливих передумов для просторікувань про її зниження. Проте є необхідність і є практична можливість.

Вже ст. 3 Угоди про асоціацію називає боротьбу з корупцією, а також верховенство права, належне врядування, боротьбу з різними формами транснаціональної організованої злочинності й тероризмом, сприяння сталому розвитку і ефективній багатосторонності, «головними принципами для посилення відносин між Сторонами». В царині, яка нас натепер цікавить, такі відносини будуть спрямовані на, з-поміж іншого, економічні злочини і злочини у сфері оподаткування, а також на корупцію як у приватному, так і в державному секторі (ст. 22).

Загалом антикорупційні статті Угоди короткі й позбавлені деталізації. В цьому «фішка»: ЄС лише проголошує наріжні принципи, а от їх монтування в загальну конструкцію антикорупційної політики залежить від самої держави, а також від того, як відбуватиметься процес імплементації додаткових угод, протоколів, регламентів та відповідних рекомендацій Ради Європи, висловлених через фахову роботу GRECO (Групи держав Ради Європи проти корупції). З цим Україна має явну проблему: в останньому звіті Групи (березень 2014 р.) з 25 рекомендацій лише 16 ми виконали задовільно чи вирішили у задовільний спосіб, але «більшість сфер усе ще страждають через відсутність істотного прогресу протягом багатьох років». Таким чином можна зробити загальний не зовсім втішний висновок: положення про боротьбу з корупцією в Угоді про асоціацію лише фіксують антикорупційні зобов’язання України, котрі і так висять на ній без особливого просування вперед.

Все ж, асоціація з ЄС дозволить Україні осушити ті корупційні болота, в котрих тепер в’язнуть українські реформи. По-перше, перехід на європейські стандарти здійснення державних закупівель спростить доступ до них вітчизняних та іноземних компаній, скасує практику штучних обмежень у проведенні торгів, заборонить торги без проведення конкурсу, запровадить оцінку переможця за параметром «ціна-якість» і зобов’яже державні підприємства проводити відкриті і прозорі аукціони з повним оприлюднення їх результатів. По-друге, заходи практичної дерегуляції спросять процедуру ліцензування для надання багатьох послуг, скасують обов’язкову сертифікацію низки промислових товарів, зобов’яжуть виробника слідкувати за якістю його продукції з повною відповідальністю за недотримання стандартів. По-третє, мінімізація ролі державних службовців знизить загальні корупційні ризики.

Водночас, ситуація загалом склалася цікава. Особливі перспективи євроінтеграційного поступу України пов’язувалися з Президентом Ющенком, але далі дорожніх карт і акцептів амбітний віз української нації не доїхав. Сарказм долі в подальшому призвів до того, що набагато ближчим до Брюсселя виявився наступний керівник держави, але той самий віз під вправним керуванням та за велінням Януковича пішов юзом ледве-ледве не досягнувши мети. Натомість перемоги чинного Президента в цій царині далися йому без надмірних зусиль. Історія не знає умовного способу, але важко дати чітку відповідь на запитання, чи був би ЄС настільки ж поступливий в питанні преференцій рік тому, якби президент-узурпатор не зайнявся геополітичною акробатикою. Значною мірою нинішня лояльність ЄС диктується подіями, котрі відбуваються в Україні. В умовах відсутності якоїсь іншої дієвої допомоги країні, котра по суті веде бойові дії, але відверто намагається стати повноправним членом об’єднаної спільноти, Європа хоче показати, що не санкціями єдиними…

Один Президент мав усі шанси викорінити корупцію настільки, щоб вона перестала бути загрозою процвітання держави, але не зміг чи не захотів – це вже як поглянути. Його спочатку конкурент, а потім наступник цю ж корупцію взагалі вирішив не долати, а пішов шляхом найменшого опору та очолив її. Тепер перед чинним Президентом постає таке ж світоглядне завдання. Тим більше, що він має уявлення про те, чим може для нього завершитись неправильна позиція у стосунках корупцією.