dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 19 Ноября 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внешняя политика Сума, тюрма і корсари з “Чорного” континенту

Сума, тюрма і корсари з “Чорного” континенту

Сума, тюрма і корсари з Чорного континенту

Споконвіку людей лякала раптова необхідність піти з торбами по світу або така ж неочікувана втрата свободи. Ці дві біди виглядали страшнішими, аніж війни, неврожаї чи спалахи хвороб, бо несли в собі невідомість, невпевненість у завтрашньому дні, зневіру. Розвиток цивілізації не зміг додати  нової настільки ж жахаючої загрози до цього списку, але людство 21 сторіччя вже не раз доводило свою здатність змінювати світ...

1991 р. засвідчив розпад колись могутньої держави, трохи згодом її колишні громадяни змушені були стати “човниками”, щоб мати шанс на виживання в нових умовах, в нових державах. В 1991 р. у Сомалі відбулася громадянська війна і прибережні води країни стали надто небезпечними для судноплавства, бо її громадяни стали піратами. І цей факт нічого для мене не означав би, якби жертвами піратів  найчастіше не ставали українці.

28 травня 2008 р. сомалійськими піратами було захоплено німецьке судно “Lehmann Timber” з 4 українськими моряками на борту, у вересні 2008 р. —   українська “Фаїна” — 17 українців, 2 росіян, у травні 2009 — “Marathon” (Нідерланди), 8 українців на борту; балкер “Аріана”, 24 українці. Цей перелік можна продовжувати довго, адже лише з початку цього року пірати нападали більше, аніж на 114 кораблів, близько 30 з них були для нападників успішними (за даними моніторингу піратських нападів Міжнародного морського бюро). “Розбушувались” сомалійці порівняно недавно: у 2006 р. було скоєно 239 нападів, у 2007 р. — 263, у 2008 — 111.

Як ми знаємо, пірати — морські розбійники, що нападають на кораблі та грабують їх з ІІ ст. до н.е., проте між піратами сучасними та піратами історичними дуже мало схожого.

Корсари 16-17 ст., описані в героїчних романах, нападали на будь-які кораблі: від барків ловців перлів до величезних іспанських галеонів (якщо були впевнені, що подолають опір 800 солдатів та 64 гармат). Сучасним — дивовижним чином вдається успішно оминати військові кораблі Росії, США, Китаю чи європейської місії “Аталанта” і не вступати в які-небудь сутички з ними. Звідси, ще одна відмінність: колись напад корсарів в більшості випадків передбачав активні бойові дії, оскільки жертва оборонялася, і часто успішно, натомість сучасне захоплення судна проходить блискавично і найчастіше безкровно (на щастя) — членів екіпажу судна-жертви завжди менше і захищатися їм нічим. Це вносить дисбаланс (шанси самотужки уникнути захоплення мізерні), яким повсякчас користуються деякі відчайдушні громадяни Сомалі.

Пірати завжди діяли самостійно, були поза владою (не будемо брати до уваги флібустьєрів, буканьєрів та каперів, що мали офіційне підтвердження законності своїх рейдів) і поза законом, і здобич собі шукали самостійно, перебуваючи в морі довгими місяцями, рідко вдавалися до послуг інформаторів, бо боялися потрапити в пастку...

Невідомо, наскільки відповідають дійсності повідомлення про Лондонську команду піратських “консультантів”, яка постачає їх інформацією про кораблі, що проходять через Суецький канал. Невідомо, скільки таких “агентів” по всьому світу, і де вони знаходяться, і скільки заробляють, проте, точно ясно, що  інформація до адресата надходить. За даними іспанської радіостанції Cadena у випадку із захопленням суден Titan (Греція), Karagol (Туреччина) та Felipe Ruano (Іспанія) пірати знали не лише вантаж, курс та чисельність команди судна, але й мали його технічну схему. Випадок із захопленням “Фаїни” є ще одним підтвердженням, що при виборі жертви пірати не покладаються на “випадок та удачу”, а готуються до нападу заздалегідь. Не цураються, напевне, вони і передових технічних досягнень цивілізації: без застосування технологій супутникового зв'язку було б дещо важко захопити  судно, яке рухалося досить далеко від берега, за лише йому відомим курсом? Та й курс, мабуть, був не такий засекречений.

Піратство завжди було справою прибутковою, але й ризикованою: постійні загрози з боку військових кораблів, інших піратів, несприятливих погодних умов. Тепер ці ризики, ніби, не такі страшні: від військових можна втекти; пірати не виходять далеко від берега, тому і шторм їх не лякає... Проте, найцікавіше те, що немає інформації про жодні конфлікти чи суперечності між суб'єктами цього “ринку”. Мільйони доларів потенційних прибутків повинні були б зробити цю справу дуже популярною та спричинити змагання серед самих піратів, але не спричинили. Можливі дві відповіді: або відносини між піратськими бандами розвиваються в руслі здорової конкуренції, або вони об'єднані спільним керівництвом. Більш вірогідним видається другий варіант. Це, в свою чергу означає, що пірати Сомалі — аж ніяк не аматори. І загроза іде не від бойовиків, які ідуть на абордаж судна, а від тих, хто це захоплення організовує. В умовах політичної нестабільності в країні, де фіктивний уряд нічого не вирішує, а сама територія поділена на зони впливу певними угрупуваннями, таких “координаційних” центрів напевно більше одного. Крім того, багато говориться про зв'язок сомалійських піратських банд з Аль-Каїдою. Якщо це дійсно так, то цей терористичний тандем тепер охопив усі сфери: повітря, землю і воду!

Лише у голівудській кінотрилогії “Пірати Карибського моря” губернатор Свон виявляє комсомольську запопадливість у боротьбі з піратством. Історія свідчить, що більшість керівників колоній якщо і не намагалися скористатися послугами піратів у своїх інтересах, то точно не гнали їх зі свого “моря”. Якщо колись піратів могли наймати для участі у війнах, то чому зараз їх не можна використати для завдання удару по іміджу певної держави, чи завдати збитків комерційному конкуренту? Пірати тепер стали активними геополітичними гравцями: в полоні танкер — і по всьому світу росте ціна на нафтопродукти, захоплюється вантаж класу “мілітарі” — і замовник на півроку лишається без необхідного і вже придбаного озброєння!

Проблема не є настільки простою як це може видатися на перший погляд. Піратство можна без перебільшення назвати найприбутковішою галузі діяльності у Сомалі (свідчення “рентабельності” — мільйони доларів, отриманих у вигляді викупу за захоплені судна, їх команди та вантажі). В такому разі виникає логічне запитання: чому, маючи такий дохід, пірати не дбають про свій технопарк (те, що їхні плавзасоби не є взірцем технічної досконалості, видно навіть із фотографій, взагалі дивно, як вони допливають до своєї цілі) та зовнішній вигляд? Звичайно, можна припустити, що пошарпаний одяг та благенькі човники створюють враження безжалісних корсарів минулого. Проте, спадає на думку інша відповідь: гроші, мабуть, діляться не лише між безпосередніми учасниками розбою...

Методи “роботи” піратів змінилися, а практика боротьби з ними лишилася такою самою. Це в Середні віки можна було ставити піратів “на місце” зіткнувшись в бою у відкритому морі (і то це не завжди вдавалося). Тепер видається малоймовірною ефективність стрільби ракетного крейсера по 4-метровому човні-супротивнику.

Крім того, військові кораблі середньовічних Іспанії, Англії чи Франції мали право знищувати піратів і чимало їх закінчили своє повне пригод життя на шибениці. Складається враження, що сьогодні “компетентні органи” намагаються подолати піратство як явище не загрожуючи його дійовим особам. Звичайно, настільки людиноцентричний багато до чого зобов'язує, але кількість піратських нападів чомусь не скорочується, а деякі з них навіть забирають чиєсь життя.

За ст. 19 Женевської конвенції про відкрите море від 29 квітня 1958 р. будь-яка держава може захопити піратське судно чи судно, захоплене піратами, арештувати осіб та захопити майно, що на ньому знаходиться. А якщо голландські, німецькі чи американські військові і затримають кількох корсарів, то поспішають позбутися арештованих, щоб ті не встигли зорієнтуватися і попросити політичного притулку. Сьогодні ми зв'язані гарантіями дотримання прав людини і по суті проголошуємо війну, але не воюємо.

На мою скромну сухопутну думку, вся ця ідея з патрулюванням принесла максимально можливий мінімум результатів. Ну відбили російський  “Безстрашний” чи індійський “Табар” декілька нападів і що? Інші пірати напали на інший вантажний корабель. Пірати пересуваються не на атомних підводних човнах, а це означає, що базуються вони на березі. І база в них на березі, і склади з боєприпасами, і ангари з технікою, і інформацію про маршрут та вантажі комерційних суден вони отримують на березі і з берега. Тоді для чого так багато дорогого в експлуатації (та некорисного на дії) метолобрухту дрейфує в Індійському океані? Всі прекрасно розуміють, що варто знищувати піратські бази, робити операції на суші, а не просто чекати, коли пірати захоплять черговий корабель, щоб потім омити руки. Взагалі, дешевше і ефективніше надати кожному морському “товарняку” пристойну охорону, аніж тримати бездійно купу військових кораблів.

Вся “героїчна” історія існування піратів Сомалійського узбережжя основана  на схемі: захопив — висунув вимоги — потримав в заручниках — отримав викуп — утік. Метод — простий до геніальності, але ж дієвий який! А в світлі того, що випадки штурму захопленого судна можна порахувати без застосування цифрових технологій, напрошується висновок: пірати заробляють мільйони без особливих зусиль та ризиків! Ось де знаходиться легендарне Ельдорадо!!!

Серед усіх кораблів, які потрапляють у полон до піратів небагато американських, але й вони бувають. Наприклад, контейнеровоз “Маєрск Алабама” (США) пробув під контролем піратів цілих 5 (!) днів. А його  звільнення відбувалося в кращих традиціях улюбленого Голівуду, в якому “не вступають у переговори з терористами”: три снайперських постріли — і команду корабля із 19 моряків звільнено. І хай ведеться багато розмов про сваволю та нахабство США в міжнародних питаннях, а своїх громадян вони захистили в даному разі на 5 балів. Європейським прецедентом може стати визволення корабля “Hansa Stavanger” (в полоні з початку квітня) німецькими військовими, якщо ті отримують відповідний наказ. Фахівці вважають, що штурм захопленого корабля неминуче призведе до 30-40% втрат серед заручників. Тому штурму намагаються уникнути, щоб не наражати на небезпеку  заручників. Варіант з викупом виглядає найбільш вигідним (особливо для піратів), тим більше, що необхідну суму надає фірма-власник судна. Тепер уявімо, що держава повинна була б сама звільняти з полону своїх громадян. Наприклад, Україна повинна була б виплачувати мільйони викупу за українських моряків зі свого рідного бюджету! В такому разі я не був би настільки впевненим у виборі між штурмом та викупом на користь останнього!

Роблячи висновки про певну любов сомалійських піратів до українських суден та моряків, варто дякувати далекій відстані та економічній скруті, які заважають направити до Аденської затоки український фрегат. Якось не хочеться люб'язно дарувати піратам повноцінний військовий корабель!