dc-summit.info

история - политика - экономика

Воскресенье, 23 Сентября 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внешняя политика Виграв - готуйся до поразки!, або як після Вільнюса не впасти з двох стільців

Виграв - готуйся до поразки!, або як після Вільнюса не впасти з двох стільців

Виграв - готуйся до поразки!, або як після Вільнюса не впасти з двох стільців

"Виграв – готуйся до поразки!", –  цими словами, які з усією очевидністю претендують на статус водночас і "крилатого вислову", і особистого "вірую", В.Янукович сформулював своє бачення проблеми співвідношення спортивних перемог і поразок з точки зору тенісиста-аматора, додавши при цьому, ще один, украй важливий, штрих: він "любить вигравати". У плані розуміння кредо Віктора Федоровича вже не лише як VIP–фізкультурника, а й як державного діяча, запропонована ним формула є, гадаю, теж дуже показовою. Янукович-політик, виграючи, готується до можливої поразки, а програючи – до реваншу й до нової перемоги. А ще – любить перемагати. Дуже-дуже любить і, треба визнати, вміє це робити.

Нині, на початку четвертої осені його першого президентського терміну, почесний голова Партії регіонів, глава української держави перебуває у стані напруженого очікування чергової перемоги – підписання Угоди про асоціацію між Україною й Європейським Союзом, яку багато хто схильний вважати історичною. В якості своєрідної розминки перед самітом у Вільнюсі він відвідав Ялту, де взяв участь у 10-ій щорічній зустрічі "Ялтинської європейської стратегії". Розминка виявилася вдалою. Виступ президента у Лівадійському палаці однозначно слід записати йому в актив.

По-перше, справило враження те, що В.Янукович тримався з гідністю, солідно, впевнено. Говорив вільно, невимушено, переконливо. Супроводжував слова природною, приємною на вигляд мімікою та добре відпрацьованими жестами, які додавали до сказаного ним щирості й приязні. Вправно, стисло і влучно, в окремі моменти навіть без перебільшення елегантно відповідав на запитання із залу. Зокрема, на ті, що надходили від лідерів парламентської опозиції. При цьому дозволяв собі навіть легку  іронію, наочно демонструючи, що й усім їм гуртом, і кожному поодинці до нього й до його рівня – людського, чоловічого, політичного – ще далеченько.

По-друге, президент був зрозумілий і переконливий по суті справи в усіх питаннях, про які висловлював власну точку зору. І, до того ж, від відповіді на жодне з поставлених йому запитань не спробував ухилитися.

Нарешті, по-третє, В.Янукович з легкістю і навіть з якоюсь елегантністю відбивав і, зрештою, відбив усі наскоки на нього з боку своїх опозиціонерів і зарубіжних учасників, які накинулися на нього з вимогою власним рішенням відпустити Ю.Тимошенко з-за ґрат.

На Західній Україні нині в ходу й, вочевидь, у моді футболки з написом: "Поцілуй мене, бо я – українка!". Перефразуючи його, можна сказати, що заклики до В.Януковича одним розчерком пера вирішити долю Ю.Тимошенко йшли під гаслом: "Відпусти мене, бо я – українка!". На правовий бік справи ніхто не зважав, і, судячи по всьому, зважати не буде.

"…Ідеться про питання, які стосуються судових і правових процесів… Ми є країною, яка керується законами, і я складав присягу, що я буду суворо їх дотримуватися". Цими словами президент України міг би зняти усі питання до нього про долю Ю.Тимошенко та можливість її звільнення з-під варти розчерком його пера. Але вони належать не йому, а… послу США в Україні Дж. Пайєтту. Виходить, що дипломат закликає президента країни свого нинішнього перебування робити те, що не має права і не хоче робити сам! Україна ж, в уявленні Дж. Пайєтта, не належить до "країн, які керуються законами".

Провівши паралель між великим тенісом та великою політикою, можна було б припустити, що стосовно саміту "Східного партнерства" у Вільнюсі, на якому планується парафування Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, запропонована формула: "Виграв – готуйся до поразки!", – теж мала б працювати. Й президентський коментар до неї – також.

Чи варто буде вважати парафування Угоди перемогою для України? З точки зору української влади – поза всякими сумнівами. Чи слід тоді буде переможцю починати "готуватися до поразки", й якою може ця гіпотетична поразка виявитися, це – питання надзвичайної ваги й злободенності. Хоча б тому, що виграш – у разі, якщо він матиме місце, – стосуватиметься влади, що ж до поразки, то її та її прямі й опосередковані наслідки доведеться брати на свої плечі всій країні та її громадянам.