dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 20 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Внешняя политика Європа на роздоріжжі: історична спадщина та сучасні виклики

Європа на роздоріжжі: історична спадщина та сучасні виклики

Європа на роздоріжжі: історична спадщина та сучасні виклики

Десять років тому розпочалася війна у Югославії. Белград знаходився під обстрілом. І саме в цей час в місті було проведено міжнародну конференцію “Європа на роздоріжжі”. Пропонуємо Вашій увазі вступне слово директора Історичного інституту САНУ Славенко Терзича. (Белград, квітень 1999 г.).

 

 

Пані та панове,
Шановні колеги,
Дорогі друзі,

Сьогодні до Белграду з-за кордону приїжджають лише справжні незалежні інтелігенти, які переймаються майбутнім Європи і європейською ідентичністю, ті, хто щиро піклується про Європу без кордонів і без блокових, військових, культурних і релігійних обмежень. І з цієї нагоди ще раз дякуємо, особливо іноземним колегам, які у розпал війни проти нашої країни, не зважаючи на багато проблем і ризиків, приїхали до Белграду, щоб разом з нами поговорити з приводу важливих подій та складних європейських цінностей.

Вже стало чудовою доброю традицією, що кожного року у грудні десятки поважних колег з різних країн світу збираються у Белграді, у Історичному інституті САНУ, обговорити різноманітні проблеми історії сербського народу, Південно-східної Європи і Європи загалом. Ми завжди тяжіли до наукового діалогу між різними школами, ідеями і точками зору.

І цей круглий стіл є ще одним доказом того, що такий діалог можливий навіть під загрозою ракет.

Белград та й уся країна загалом ще з ранніх років свого існування був перехрестям важливих доріг і культурних течій, місцем перетину різних культур і цивілізацій, відкритим для ідей і досягнень з різних країн світу.

У такі вирішальні часи, коли похитуються основи світу, на який покладали надії, що він може бути надійною основою для майбутнього, не думаю, що задачею історика і будь-якого іншого інтелектуала є сховатися у свою „вежу слонової кістки”. Невже ми не покликані для того, щоб досліджувати людину та її світ, щоб в науковому руслі говорити про часи, коли підіймається питання основного змісту поняття Європа і європейської гуманістичної, ліберальної та демократичної спадщини?

Досвід науковців завжди цінний для розуміння і наукового пояснення попередніх епох, які вони досліджували, адже минулі часи лише на перший погляд далекі і мертві. Синтез історичного досвіду з попередніх епох є вірним шляхом до глибшого і ширшого дослідження сучасних подій. Лише такий підхід надає можливість зрозуміти зміст історії, яка, безперечно, є набагато більшим від простого упорядкування документів, знайдених у архівах.

Багато хто протягом останніх десятиліть цього століття говорили про „вільний демократичний світ”, про Європу без кордонів, повністю відкриту для руху людей, товару та ідей. Деякі, як-от Френсіс Фукуяма, чи то наївно, чи занадто самовпевнено  писали про „кінець історії”. Багато ж у Європі, особливо у Східній та Південно-східній Європі, вірили, що кінець століття принесе і кінець майже піввікового розподілу, того що ми ще називаємо „холодною війною”. А для декого символічним завершенням тієї епохи було падіння Берлінської стіни.

Але, насправді, саме тоді розпочалася велика драма для Європи. Усі ті надії та ілюзії були нещадно розбиті політичною і військовою стратегією наймогутнішого на сьогодні військового та політичного альянсу на чолі з США, який виголошував себе як „новий світовий порядок”. Цей порядок розпочався з радикального перегляду не лише системи міжнародних відносин, створеної протягом ІХХ і ХХ століття, а й і перегляду загальних точок зору щодо головних течій в політичній, культурній та суспільній історії Європи. Він з часом не лише спростував міжнароді договори, яким гарантував суверенітет і непорушність міжнародно-визнаних кордонів, а й розпочав радикальне трактування європейської історії, а особливо історії ХХ століття. Народи, як і сербський, які у боротьбі проти агресії Центральних сил у Першій світовій війні і гітлерівської коаліції у Другій світовій, зазнали страшних жертв, ледве не до межі біологічного знищення, оголошують винуватцями обидві світові війни. Чи існує якийсь більший цинізм і парадокс? І все це заради того, щоб знайшлося політичне, моральне і цивілізаційне виправдання страшних злочинів щодо сербського народу. Чи може бути Європа щасливою, якщо хоча б один народ розіп’ятий на хресті?

Напротивагу ідеї посвяченої Європи, яка вірила у розум і культуру, у силу людського духу, кінець цього сторіччя очікується оновленням саме того духу, який був перешкодою до об’єднання європейського світу: духу мілітаризму, пихи, релігійної нетерплячості і прозелітизму, духу диктатури і ультиматуму, духу неприхованого реваншизму. Хто б міг подумати, що Белград зможе пережити досвід подібний до того, який пережила велика світова столиця Константинополь з початку ХІІІ ст., яка зараз настільки по-варварськи розорена і розграбована.

Філософи історії, прибічники ідей циклічних рухів – народження, підйому, розквіту, занепаду і зникнення цивілізації, в усьому тому, що відбувається, віднайшли б безсумнівні ознаки шляху донизу або смеркання того типу цивілізації, яка свою сутність бачила лише у технічно-технологічному прогресі. Прогрес, який зробив можливою велику концентрацію військової та матеріальної сили, все ж є чимось зовсім іншим, ніж культурний та цивілізаційний прогрес, який людину та її цінності ставить у центр історії. Згідно цієї точки зору здається, що Європа справді на роковому перехресті. Потреба до справжнього оновлення Європи на основі великих досягнень – від часів античної Греції до великого відродження ІХХ ст., з дорогоцінними антропологічними та моральними цінностями, вкрай є чимось іншим від так званих „нових цивілізаційних вкладів пакту НАТО”. Політичні та військові лідери, виправдовували свої криваві військові втручання по світу, називаючи їх „захистом американських цінностей”. Прем’єр міністр острівної країни для виправдання агресії щодо Сербії та Югославії використовує тезу „прогресивної війни”, яка збирає „волелюбних людей, які воюють за цінності, а не за території”. Це свідчить про глибоку моральну та суспільну кризу. Цей дух не є лише виключно євпропейським, він руйнує Європу, а замість вільного та об’єднаного народу з Атлантики до Уралу, зі своїми культурами та цінностями, хоче створити Європу без ідентифікації, без духу і без душі.

Ще раз дякую усім. Ми будемо раді, якщо ця розмова у Белграді буде хоча б маленьким камінчиком у зусиллях в створенні об’єднаної Європи без будь-яких стін між народами та державами. Історичні знання, поряд з іншими, можуть посприяти кращому розумінню різних народів та їхніх культур.

Щиро дякуємо!