dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 19 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Национальная идентичность Маленьке місто чи велике село?

Маленьке місто чи велике село?

Маленьке місто чи велике село?

Чи не в кожній політичній дискусії обов'язково згадується тема розколу України по різних “лініях відрізу”: Схід-Захід, бідні-олігархи і так далі. Не будемо зараз говорити про предметність цих дискусій, але варто зауважити, що (можливо поки що) всупереч песимістичним прогнозам, країна існує територіально монолітною. Все ж, один з можливих “розколів” може стати якщо не небезпечним, то, принаймні, ризикованим — розрив “місто-село”...

У 1900 р. в містах проживало близько 14% населення світу, у 1950 р.— 29%, а в 1990 р.— 46%. Згідно з даними ООН на сьогоднішній день урбанізація на планеті досягла небаченого рівня: 51% населення проживає в міській місцевості, вперше міщан стало більше, аніж селян. За деякими прогнозами  через 40 років міських жителів на планеті стане вже 80%: у Токіо житиме більше 35 мільйонів, Мехіко, Сан-Паулу чи Бомбеї — понад 20 млн.

Сучасні великі міста поступово набувають рис своєрідних держав в державі — хоч і виступають бюджетоформуючим елементом, але живуть доволі самостійним діловим життям. В епоху постіндустріального розвитку такі галузі людської діяльності, як сфера послуг (IT-технології, комунікації) чи будівництво, орієнтовані в основному на місто. Більше того, має місце своєрідне замкнене коло: переважно саме місто виробляє і споживає продукцію власного виробництва. Спрацьовує ефект економічного зростання без економічного розвитку.

В далекому минулому (та і в недалекому також) люди селились або поблизу торговельних шляхів, або біля того, хто зможе їх захистити від ворога. І завжди ці дві потреби реалізовувалися за рахунок міста. Сьогодні в питанні захисту воно, можливо, і не є надійним партнером — дивлячись від чого захищатися. Проте щодо ринку та торгівлі взагалі, місто залишається основним адресатом. І тепер шлях “в місто” є не менш привабливим, аніж колишній Великий Шовковий.

Населення з периферії намагається “осісти” якомога ближче до провідних магістралей, котрі поєднують найбільші міста і стають для них джерелом заробітку. Таким чином, сполучені міста наче рухаються назустріч одне одному і, в принципі, колись можуть з'єднатися в одну надагломерацію. Щось подібне почалося у Венесуелі в 70-х роках, де вздовж магістралі, яка сполучає Каракас з портовими містами, мешкало понад 40% населення країни; до кінця ХХІ століття, як прогнозує ООН, там може оселитися близько 77% венесуельців.

Як не дивно, але теперішні стрімкі темпи урбанізації не являють собою прямий наслідок економічного зростання. Урбанізація ХХІ століття відбувається в першу чергу у державах, що розвиваються. Азійські та латиноамериканські мегаполіси формують національні економіки своїх держав. У багатьох країнах третього світу в 4-5 найбільших містах держави концентрується 4/5 її промислового потенціалу.

В якості прикладу візьмемо об'єктивно найбідніший континент — Африку. За даними Світового банку, протягом останніх 40 років кількість міського населення на континенті зростала в середньому на 4,7% за рік, в той час як ВВП на душу населення скорочувалося на 0,7%. Такими темпами до 2015 року кількість міщан “Чорного” континенту зросте до 50%, а енергетичні потреби африканських міст до 2075 року перевищуватимуть нинішні у 45 разів!

В розвинутих європейських країнах та США взагалі привабливішим є винесення ділових інституцій за межі великих міст. Одним з найяскравіших прикладів приміського бізнес-існування є корпорація Microsoft, що прописалася у невеличкому містечку Редмонді з населенням 46 тис. осіб, половина з яких — працівники компанії Білла Гейтса. Щоправда, мода на приміські помешкання, що з’явилася у 60-х роках у США, зіграла над американцями злий жарт: з часом передмістя розрослися і все одно стали частиною міста, від якого намагалися “втекти”.

Країна Міське населення, %
Велика Британія 91
Австралія 89
Ізраїль 89
Швеція 87
Німеччина 85
Нова Зеландія 85
Данія 84
Франція 78
Японія 78
США 77

Урбанізацію неможливо зупинити. Не добилася такого результату ні радянська примусова депаспортизація селян, ні таке ж примусове переселення міщан до села у Китаї, ні бомбардування камбоджійських міст та директива Пол Пота “Інтелігенцію на поля!”, ні жодні національні програми розвитку сільської місцевості! Цілком логічно, що і нашій державі від цього явища ніякою стіною не відгородитися.

В Україні в місті проживає в середньому 67% населення (найбільше — 90% в Донецькій області, найменше — 37% в Закарпатській). Українці вигадали свою “блакитну мрію”: жити в селі з його екологією та красою, але з міською зарплатою (як і будь-яка інша, ця мрія важкодосяжна). В іншому разі, життя в селі видасться не таким солодким та привабливим. Якби насправді всі продукти вирощувалися в коморі (як думають деякі жителі мегаполісу, котрі не уявляють, звідки береться молоко) і єдиною працею був би сам похід в ту комору за салом, то ніхто не втікав би до міста і не було б в Україні стільки покинутих сіл.

З-поміж усіх українських міст найшвидше росте кількість населення Києва, інші міста-мільйонери не змогли суттєво віддалитися від позначки в один мільйон жителів (окрім Харкова, в якому проживає близько 1,5 млн. чоловік). Офіційна статистика свідчить, що кількість постійного населення Києва не змінюється протягом останніх 4 років і становить більше 2,7 млн чоловік. Фактичне населення столиці перевищує 3 млн. Найцікавішим є те, що ще у 2006 р. київські чиновники запевняли, що кількість киян залишиться в межах 2,6 млн. до 2020 р. і стрімка урбанізація Києву не загрожує...

Українська урбанізація, в основному, сезонна — жителі сільської місцевості прямують у “металево-кам'яні джунглі” в пошуках заробітків і знаходять їх там. Виходить парадоксальна ситуація: Україна — “житниця Європи”, а село не розвивається.

Екстенсивний спосіб ведення сільського господарства вже не здатний задовольнити зростаючі апетити міста, тому аграрна сфера стає не менш цікавим об'єктом для різноманітних технічних інновацій, аніж освоєння космосу. В умовах використання сої чи ГМО, застосування “розумної” сільгосптехніки, яка не потребує цілодобової роботи трактористів чи комбайнерів, виступає потужним “стимулятором” міграції колишніх колгоспників до міста з подальшим їх “перепрофілюванням”. Таким чином місто, можливо і не зовсім цілеспрямовано, але планомірно, знищує українське село з його одноосібними господарями, віддаючи перевагу більш західному принципу фермерського господарства.

І як тут вкотре не повернутися до теми неефективного використання власних козирів у великій грі під назвою світова політекономіка. А таких козирів Україна має три: географічне положення, клімат та природні ресурси. Всі вони успішно тримаються “в рукаві” і немає того, хто б зміг достойно ними зіграти. Як наслідок маємо неякісні дороги, таку ж туристичну інфраструктуру, а на родючих українських землях підприємливі європейці вирощують рапс, модифіковану сою та ріпак.

Своєрідне поєднання азійсько-латинських темпів урбанізації в європейській Україні закономірно породило свої особливості, які дозволяють сподіватися, що “не все так погано у нашому домі”. Незважаючи на наявність величезної кількості різноманітних мега-, супер-, гіпермаркетів, українці не соромляться користуватися послугами звичайних ринків. При чому саме там вони досі готові купувати не лише продукти харчування, якщо переконані в їх якості, але й речі побутового вжитку чи одяг. Ми досі зберігаємо певні елементи радянської культури: бажання поторгуватися і можливість “збити” ціну на кілька гривень приносить пересічному українцю невимовну насолоду. Проте реалізувати його в стінах ашанів-караванів ніяк не виходить, тому і не втрачають своєї економічної ваги різноманітні ринки по всій країні.

Крім того, за різними даними близько 35% міських українців мають присадибні ділянки, які приносять не лише моральне задоволення близькості з природою, але й певний прибуток (або просто позбавляють необхідних витрат). Такий зв'язок із “землею” можна пояснити одним — більшість українців знову обирає менше з двох зол: важке життя в місті є легшим, аніж в селі. Пригнічує лише те, що любов міських жителів до сількогосподарської діяльності на власних дачах не рятує село від деградації...