dc-summit.info

история - политика - экономика

Среда, 18 Июля 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Национальная идентичность Міфокомплекс Росії у сучасній українській соціокультурній свідомості (І)

Міфокомплекс Росії у сучасній українській соціокультурній свідомості (І)

Доктор филологических наук, Рудяков П.М.

Світова гуманітарна думка накопичила значний досвід осмислення національних образів-"іміджів", особливостей їх формування, функціонування, еволюції як у ході "природного" історичного розвитку, так і під впливом змінюваних обставин, у тому числі - контекстуальних. Інтерес до імагології, до вивчення образів та стереотипів інших народів і держав, які склалися у суспільній свідомості того чи іншого народу,  зростає. До кола імагологічних досліджень залучається все більше різноманітного фактичного матеріалу. Поряд з імагологією як комплексною дисципліною відбувається виокремлення імагологічних підрозділів в існуючих гуманітарних науках.

У порівняльному літературознавстві виділився окремий специфічний вектор досліджень, зосереджений на вивченні дво- та багатосторонніх міжнаціональних взаємоуявлень, які знайшли своє виявлення в літературі, - літературознавча імагологія. Стосовно історичної науки дехто з учених (А.Шемякін) схильний вважати помітне зростання інтересу до імагології "основною тенденцію розвитку сучасної історіографії", зумовлену "відмовою від колишнього примату політичної історії й перенесенням акценту на дослідження соціокультурної специфіки й менталітета суспільства…" (1, с.8).

Можна погодитися з тезою, згідно з якою однією з тенденцій розвитку імагології слід вважати зростання інтересу до її предмету з точки зору функціональних особливостей. До ключових питань імагологічного дослідження: "яким є національний образ?" та "чим зумовлений саме такий, а не інший, його вигляд?", - додається питання: "якою є роль національних образів у загальній системі національно-культурних феноменів?".

Саме на цьому аспекті зосереджує увагу С.Стоянович. Кваліфікуючи галузь гуманітарного знання, про яку йдеться, як "сукупність іміджів, які суспільні верстви і групи використовують... для виправдання власних та дискредитації конкуруючих, опонентських і ворожих "проектів", - він висловлює припущення, що імагологія в процесі історичного розвитку йде на зміну ідеології (2). При цьому завдяки педалюванню усього того, що включає в себе поняття "імідж", відбувається зниження рівня осмислення й усвідомлення суспільною думкою процесів і явищ дійсності. "У той час, як для здійснення впливу на еліти й, відповідно, для встановлення контролю над ними правлячі режими використовувавли ідеї, - стверджує він, - для впливу на маси й контролю над ними виявляється достатньо іміджів" (3).

Сприйняття однієї нації чи держави іншою (або іншими) нацією (націями) та державою (державами) має здатність змінюватися з перебігом часу, актуалізуючи й виводячи на перший план одні риси й особливості та, з іншого боку, відсуваючи у затінок інші. Один з красномовних прикладів цього наводить В.Орехов, констатуючи, що "потужна актуалізація російсько-французького імагологічного діалогу у першому десятилітті ХІХ ст. була пов"язана із загостренням міжнародних стосунків...", з намаганнями тогочасної французької державної пропаганди "цілеспрямовано перетворювати Росію (і багато інших держав) на "образ ворога" (4, с.9).

У кожний конкретно-історичний момент, на будь-якому етапі історичного розвитку національне сприйняття  інонаціонального феномену  неоднозначне. Воно складається з певної кількості елементів, між частиною з яких існує зв"язок, проте ця сукупність елементів зовсім необов"язково має бути чітко структурована. Тут має місце різноплановість, різнорівневість, яка сягає такого ступеню, на якому нерідко втрачається будь-яка корреляція між тим, що відбувається навіть у межах сусідніх планів та рівнів.

Є підстави говорити про те, що всередині образу країни чи нації має місце поділ на елементи постійні, які забезпечують збереження традиції та спадкоємність певного національного іміджу, і перемінні, "пульсуючі", серед перших з яких можуть бути, своєю чергою, виділені ядерні, периферійні, декоративні та інші. Ієрархія цих елементів у більшості випадків визначається ситуативно, внаслідок збігу тих чи інших обставин, який дає змогу розташовувати елементи образу країни та її народу з більш ніж достатньою долею довільності, а відтак, і умовності.

Акцентування одних і відвернення уваги від інших елементів образу тієї чи іншої нації або країни відбувається під впливом різних факторів і обставин, значною мірою зумовлюючись характером та особливостями домінуючого політичного інтересу, політичною "модою", а також настроями тих глобальних, континентальних, регіональних акторів, які мають з цією нацією або країною найтісніші контакти.  Залежно від історичної ситуації й відбувається актуалізація одних, нейтралізація інших, поява нових елементів, внаслідок чого той чи інший образ-імідж набуває конкретного вигляду.

Для сприйняття в цілому у світі певної країни або нації у багатьох випадках украй важливу роль відіграє їхній образ, сформований в одній або кількох інших країнах, котрі беруть на себе функцію посередника між тим, кого сприймають, і тими, хто сприймає.

Українські мислителі та письменники різних епох чимало писали про Росію та росіян, Москву й "москву", "московитів", "москалів", москвичів, дивлячись на них з різних точок зору, в контексті різних подій як власної національної, так і спільної українсько-російської, а також світової історії. Образ Росії можна вважати однією з усталених імагологічних констант українського духовного простору та соціокультурної свідомості.

Імагологічний дискурс в українсько-російському літературному та культурному діалозі, з одного боку, самостійний і цілком самодостатній, з іншого ж, у найтісніший спосіб пов"язаний з двосторонніми українсько-російськими відносинами в інших сферах матеріального й духовного життя, насамперед, у політиці, державній ідеології, економіці, гуманітарній сфері тощо, а також з тими численними контекстами, в яких існують ці відносини на кожному історичному етапі.

В цілому в рамках імагологічного дискурсу політична складова у більшості випадків є визначальною по відношенню до складових культурної та літературної, що передбачає вирішальний вплив політичних відносин на відносини, які складаються у сфері літератури та культури.

Зміна політичної домінанти й усього того, що з нею в той чи інший спосіб пов'язане, зумовлює ретроспективну ревізію як сприйняття Росії та росіян в Україні, так і України й українців - у Росії, супроводжувану, як правило, переоцінкою багатьох елементів цього сприйняття.

В останні десятиліття з дедалі більшою інтенсивністю дається взнаки ще й така особливість українсько-російського імагологічного дискурсу, як інтернаціоналізація. Багато з того, що мало б мати, здавалося б, виключно двосторонній масштаб і двостороннє значення, викликає інтерес з боку третіх сторін, перетворюючись на один з ледь не пріоритетних об"єктів уваги як на міжрегіональному й континетальному, так і на глобальному рівнях.

(Далі буде...)

1. Шемякин А.Л. Введение. - В кн.: Русские о Сербии и сербах. - С.-Пб., 2006.

2. Стојановић С. Имиџистички обрт и имиџистички свет. - www.nspm.ru. - 21.11.2009.

3. Ibid.

4. Орехов В.В. Російська література та імагологічний дискурс у російсько-французькому літературному діалозі першої половини ХІХ століття. - Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук. - К., 2008.