dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 18 Января 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Национальная идентичность Крим, рим та мідні труби?

Крим, рим та мідні труби?

Крим, рим та мідні труби?

Вираз, що зазвичай вживають у такому  словосполученні, загалом походить від повнішої форми: «Пройти вогонь, воду, мідні труби, бісові зуби Крим і рим». Помилково останнє слово частенько пишуть з великої літери, хоч італійська столиця тут ні до чого. Рими – то у давнину були металеві кільця для закріплення на суднах тросів, блоків, швартових кінців. Крізь рими просовувалися  також ланцюги каторжників-галерників, тобто рими – це є водночас і такий собі символ неволі.

А вступний абзац я вживаю, оскільки нещодавно, як і три попередні роки, традиційно відпочивав з дружиною у Феодосії, яка у середньовіччі мала ймення Кафа, і де, починаючи від ХІІ і аж до кінця ХVII століть, був великий невільничий ринок. На відміну від попередніх відвідин цього колоритного кримського міста, цього разу ми мали нагоду на власні очі побачити, чим живе Феодосія нині, у перші місяці після того, як Крим перейшов, вживаючи обережну термінологію, під юрисдикцію Російської Федерації. Втім, мушу одразу попередити: їхали виключно на відпочинок, жодних журналістських завдань не отримували і самі на себе їх не покладали. Отже, діяли за давньою акинською звичкою: «що бачимо, − те й співаємо».

Звісно, колеги і знайомі ставилися до самого факту нашої подорожі не без пересторог: мовляв, ситуація там складна, сам факт перетинання нового кордону – річ до певної міри ризикована і, принаймні, не є розумною з точки зору наслідків. А моя небога (посилаючись на свідчення своєї знайомої, яка влітку наразилася в Криму на порожні полиці гастрономів і мало не голодувала) буквально репетувала і в категоричний спосіб не радила їхати в анексовану Тавриду.

Володя, володар двокімнатної феодосійської квартири, яку ми традиційно щовересня у нього наймали, за останні роки став для нас добрим знайомим, і протягом весни й літа ми неодноразово спілкувалися з ним, з’ясовуючи перебіг справ у Криму взагалі і в Феодосії, зокрема. У наших контактах мобільними телефонами сталися зміни, оскільки дія оператора MTS-Ukraіne на територію Крима нині не поширюється. Торгівля відтепер здійснюється в рублях, хоча обмінники гривню теж приймають, втім, природно, віддаючи перевагу «зеленим».

З квитками на потяг Київ-Симферополь і у зворотному напрямі проблем не було, принаймні, якщо купувати їх заздалегідь. Вагони, здається, були заповнені, хоч дехто їхав не до кінцевого пункту. Провідниця заздалегідь видала нам бланки, які ми мали заповнити для перетину кордону з російського боку, в яких вказували мету поїздки й адресу перебування в Криму. Наші прикордонники просто перевіряли наявність українських паспортів, а процедура перевірки російськими прикордонниками й митниками в місті Джанкой забрала чимало часу. Втім, жодних інцидентів ми не помітили.

При перетині кордону наші мобільники автоматично налаштувалися на російського оператора, і я одразу повідомив Володю, що все гаразд. У Сімферополі автостанція розташована поруч із залізничним вокзалом, квитки на автобус до Феодосії я купив за якихось 10 хвилин, хоча черги в каси були пристойні, але й кас було вдосталь. Як новину на автовокзалі я зафіксував відновлення тролейбусного руху до Алушти і Ялти. За 2 годин і 20 хвилин на феодосійському автовокзалі нас зустріли Володя зі своєю дочкою Юлею. На її авто за лічені хвилини дісталися будинку на бульварі Старшинова, де, крім знайомої нам двокімнатної квартири, у дворі виник невеличкий будиночок, який Володя за рік додав до свого «курортного фонду». Наші хазяї коротко розповіли про своє нове життя-буття. Власне, новим для них було суттєве підвищення зарплатні бюджетникам. Щодо цін, то наші хазяї порадили пересвідчитися на власні очі.

Зовні у Феодосії з першого погляду все лишилося, як і було. Природно, спершу ми майнули на пляж, до якого було 10 хвилин пішки через парк, а там все було, як і торік: сонце, пісок, порівняно спокійне море. Людей було не аж так багато, але з огляду на надвечірню пору це виглядало нормальним. Щоправда, наступного дня пляж був не дуже заповнений. І надалі вщерть забитим не був. Дивуватись тут не доводилось: адже потік туристів з України  суттєво впав, а росіянам діставатись Криму поки що не просто, оскільки все замикалося на поромній переправі до Керчі.

Що ж до цін, то нам було одразу не просто порівнювати їх з минулорічними, оскільки розрахунки йшли виключно російськими рублями. Втім, суттєвих змін ми не помітили. Овочі були дещо дешевшими, а їжа в кафе та їдальнях – дещо дорожчою. Ринки, як і раніше, були по-південному барвисті, товару там було більш ніж вдосталь. Неподалік від нашої оселі відкрився новий супермаркет, який виглядав так, як мають виглядати супермаркети. Порожніх полиць ми не помітили.

На проспекті Айвазовського, який простягнувся вздовж моря публіки не бракувало, хоч приблизно третина кіосків, де торгували різним курортним асортиментом, була зачинена.

Наступного після нашого прибуття дня в місті, як і загалом в Криму, відбулися вибори. На вулицях міста ми не побачили якогось особливого нуртування (потім місцеві ЗМІ повідомили, що у виборах взяли участь десь 55-60 відсотків виборців).

Невдовзі після прибуття у Феодосію ми виконали місію, покладену на нас одним знаним киянином (його прізвище не розголошуємо, оскільки за нинішньої ситуації він би нам не був за те вдячним). Ця поважна людина кілька років тому придбала у мальовничій місцевості неподалік від моря, біля руїн старовинної генуезької фортеці половину невеликого будинку, де влітку відпочивав. Цього року він не міг собі дозволити відвідати Крим, а передав з нами хазяям будинку невеличку посилку. Ці люди пенсійного віку коротко розповіли про своє нинішнє життя-буття, зазначивши, що термін давати категоричні оцінки ще не наступив, але суттєве зростання пенсій і здешевлення ліків (а це, зрозуміло, для них є найважливішим) вони відчули. Пенсіонер-хазяїн, який багато років попрацював на феодосійському судноремонтному заводі, розповів про сумну долю знаного свого часу підприємства, яке за останні два десятиріччя практично є мертвим. Але висловив сподівання на те, що завод невдовзі запрацює, оскільки вже з’явилися перші ознаки його повернення до життя.

За нашою звичкою ми багато ходили куточками старовинної Феодосії, і поки що важко було розраховувати на якісь зміни. Чимало санаторних будівель ще чекають на суттєві ремонти, тротуари на багатьох вулицях (виняток – хіба що згадуваний проспект Айвазовського) пощерблені. Місцеві комунальники матимуть силу-силенну роботи, аби надати пристойного вигляду не лише курортним еспланадам.

У двох книгарнях, які ми знали під час попередніх відвідин міста, звернули увагу на наявність, як і раніше, на полицях творів українських авторів, а на вулиці Карла Маркса, як і раніше, привертали увагу український ресторан і магазин з промовистою назвою «Харчі».

Кабельні програми телебачення, як і раніше, транслювали російські канали, а водночас  не накладали вето на трансляцію основних українських телеканалів.

Мій київський колега, якого я зустрів невдовзі після повернення з Криму, не без єхидства запитав: «Ну, що вони там, в Криму щасливі, що нині перебувають під крилом Росії?» Для ствердної або негативної відповіді на подібне запитання я не мав солідних підстав, оскільки двотижневе курортне існування, яке зводилося переважно до пляжних утіх та прогулянок вздовж вечірнього морського узбережжя, не передбачало занурення в справжнє життя-буття феодосійців (про решту півострова годі й говорити). Єдине, що впадало в око, − спокій в очах місцевих жителів (а вони навіть зовні відрізняються від курортників) і відсутність зайвої суєти й тривоги. Власники авто, як і раніше, на відміну, скажімо, від київських, галантно вичікували перед «зебрами», поки пройдуть пішоходи, а продавці в гастрономах так само ввічливо терпіли претензії покупців. Навіть наслідки потужного шторму, який впродовж доби 26 вересня скаженів кримським узбережжям, було подолано досить швидко: повалені дерева й потужні віти прибрали впродовж лічених годин.

З Володею і його дочкою ми попрощалися, як завжди, тепло і з надією на всілякі гаразди – і в Криму, і в Києві.                   

Якщо ж повертатися до заголовку цих нотаток, то особливих «римів», тобто ознак неволі ми не помітили. У кількох бесідах з феодосійцями доводилося чути різні оцінки того, що сталося навесні цього року. Дехто говорив про раптовість референдуму, що не давало змоги виважено підійти до дуже важливого рішення. Інші нагадували, що Кримська АРСР ще з 1921 року входила до складу Російської Федерації, а Хрущов 1954 року волюнтаристично (хоч і з суто радянським оформленням через Верховну Раду) передав Крим Україні. Хтось висловлював побоювання, що Росія лише спершу дає бюджетні потоки Криму, а чи це триватиме довго?

Справді, говорити про мідні труби, певною мірою, зарано. Лишається сила-силенна проблем, зокрема, пов’язаних з енерго- і водопостачанням (до речі, останнє має свої хиби ще з радянських часів, коли дніпровська вода йшла в кримські степи, наче манна небесна, а розведення її з магістрального каналу здійснювалося нерідко по-волюнтаристському, згідно із забаганками місцевих керівників, а не з обґрунтованими агротехнічними нормами і відповідною оплатою спожитої води). Минулого літа для нормального водопостачання Феодосії заповнили одне з водосховищ, яке тривалий час було «безхозним». Біда завжди змушує включати розум замість звичної  безгосподарності…