dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 14 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Национальная идентичность Майбутнє у минулому: філософський підхід

Майбутнє у минулому: філософський підхід

Майбутнєу минулому: філософський підхід

В англійській мові існує дієслівна категорія: FutureinthePast (у буквальному перекладі – Майбутнє у минулому). Втім, окрім суто граматичного тлумачення, ця формула має глибинний філософський зміст. Уся історія роду людського вибудована в такий спосіб, що він пересувається у часі з головою, що спрямована назад. Адже те, що стосується людської історії, повернене виключно в минуле.

Людські відносини з прадавніх часів практично не змінювалися, і тут нічого не можуть вдіяти всі колосальні зміни, пов’язані з технічним і науковим поступом. Коли ми нині (а з давніх давен це робили наші предки) говоримо про катастрофічне падіння моральності, ми в кращому випадку кривимо душею. Адже ще у біблійні часи у двох містах Содомі й Гоморі був лише один праведник Лот, і навіть його дружина не втрималася від того, щоби, тікаючи з Содома у переддень його знищення Богом, не озирнутися на місто, а потім миттєво перетворилася на соляний стовп. А озирнулася вона тому, що щиро щкодувала по гріховному життю, тобто по минулому. І людство ніяк не може налаштуватись на наслідування настанов Книги Буття.

Рівно 5 років тому у другому числі академічного журналу «Філософська думка» за 2009 р. був оприлюднений зміст круглого столу на тему «Велика криза та її наслідки». Стан сучасної людської цивілізації еволюціонує таким чином, що п’ятиріччя нічого не важить для якихось помітних змін. Тема великої кризи не лише не зникла, але й набула ще більшої гостроти. Й економіка тут не є визначальною: перед ведуть суспільно-політичні чинники.

2009 року, відкриваючи згаданий круглий стіл, патріарх української філософської науки академік Мирослав Попович зазначив: «Є такий чинник, як відбір населенням тих політичних тенденцій, точніше, тих груп  або кланів, які відповідають умонастроям або очікуванням. Те, що відбулося в Тернополі (філософ мав на увазі місцеві вибори у цьому місті. – В. Г.), дуже нагадує мені Німеччину 1930-х років, яка тоді виходила з кризи…В Тернополі проголосували за об’єднання «Свобода». Наскільки мені відомо, це колишня партія націонал-соціалістів, яка навмисно колись вибрала собі таку назву, щоб бути схожими на націонал-соціалістів. Вони спочатку не соромилися. Це зараз ми чуємо, що націоналізм – це любов. Тоді так не говорили. І це має аналогію з подіями 1930-х років у Німеччині. Це шлях праворуч. До речі, населення Німеччини свого часу віддало партії Гітлера приблизно таку саму кількість голосів, як нині населення Тернополя – за хлопів Тягнибока. На відміну від італійських фашистів, нацисти ніколи не мали більше за половину голосів – щонайбільше третину, але цього виявилося достатньо, щоб установити свій режим. Але, по-перше, у нас йдеться про регіональне явище, по-друге, сьогоднішні наші націоналісти (ультраправі) не ходять з кийками, і ще не було випадків якогось погромного  впливу на ситуацію. Проте питання полягає в тому, чи взагалі можливий крутий поворот праворуч».

Мав би вибачитися за розлогу цитату, але не можу виключити, що й надалі вдаватимуся до подібного засобу. Втім, повернімося до матеріалів того-таки, нині вже давнього «круглого столу». За даними, наведеними відомим соціологом Є. Головахою, в опитуваннях 2009 року було запитання: «Ким Ви себе вважаєте – лівим чи правим?» Тоді лівої орієнтації дотримувалися трохи більше за 40 відсотків населення України. Тоді, тобто 2009 року, Мирослав Попович не бачив тенденції посилення ліворадикального або право радикального флангів. Втім, сивочолий філософ зробив при цьому обережне зауваження: «поки що». Говорячи при цьому, якими можуть бути засади стабільності, М. Попович згадав про націонал-демократію, яка, хоча ніколи не мала влади в країні, але завжди була дуже важливим стримувальним  чинником. Академік тут не був надто оптимістичним, передбачаючи, що націонал-демократія може опинитися в ситуації розгрому. Він слушно зауважив, що тодішні події в Тернополі – «це регіональний розгром націонал-демократії…а дедалі нижчий рейтинг Президента (на той час В. Ющенка. – В. Г.) – це розгром націонал-демократії у масштабах республіки».

Один з найавторитетніших українських соціологів Є. Головаха практично підтримав тоді позицію М. Поповича. При цьому Є. Головаха слушно зауважив, що стан розгубленості, властивий масовим верствам, почав охоплювати значну частину політичної еліти: «У ситуації розгубленості центристських політичних сил у суспільстві зростатиме вплив правого та лівого радикалізму».

На згаданому круглому столі можна було почути чимало цікавого, що мало би визначити лінію поведінки велетів вітчизняної суспільної думки. На жаль, коли почали справджуватися їхні невтішні прогнози, філософська еліта «пішла за течією». І прояви радикалізму, які стали визначальними у розв’язанні суспільно-політичних проблем країни і про які 5 років тому з такою тривогою говорили наші провідні філософи, публічно ними не коментувалися. Певно, боялися озирнутися назад, аби не перетворитися, як біблійна Лота, на соляний стовп.