dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 24 Мая 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Национальная идентичность Дарма «Свобода» ображається за «фашистів»

Дарма «Свобода» ображається за «фашистів»

Дарма Свобода ображається за фашистів

Коли останнім часом у Верховній Раді регіонали та комуністи підкреслено почали виступати російською мовою, з боку опозиції вони отримали скандування “Ук-ра-їн-ська! Ук-ра-їн-ська!” У відповідь під час виступів “свободівців” стало лунати “Фа-шис-ти! Фа-шис-ти!” Останнє викликало з боку адресатів гнівний протест. Це дивно, оскільки ВО “Свобода”, хоч і поклала в ідеологічну основу своєї партії інтегральний націоналізм, але, мабуть, геть чисто все забула з творчості фундаторів цієї ідеології.

У 1920―1930-ті роки Дмитро Донцов дійшов висновку, що в Украні і у світі змінити ситуацію може лише війна, “буря, що очищує повітря”, а пацифізм і мирна просвіта — для нації не більше як “солодка водиця слів”, а “справді викупляючу силу має тільки кров!”

Теоретик інтегрального українського соціал-націоналізму Микола Сціборський 1935 року видав капітальну працю “Націократія”, де в окремому розділі співає осанну італійському фашизмові. “Фашизм, ― зауважує теоретик, ― підхопив, вирвав із рук демократії упосліджений ідеал нації та підніс його на небувалу висоту, вкладаючи в його здійснення свою велику потугу і патос молодої творчости” (специфічну орфографію автора збережено. -В. Г.)... Всупереч демократії, що має тенденцію розглядати націю як механічний збір відповідної кількості індивідуумів, зв’язаних між собою насамперед реальними інтересами, фашизм приймає націю за найвищу історичну, духовну, традиціональну й реальну спільноту, в рамках якої переходять процеси існування та творчості цілих поколінь – умерлих, живих, ненароджених, − що зв’язані між собою нерозривно”. І далі: «Змагаючи до посилення держави назовні, фашизм об’єднує навколо спільного національного ідеалу всі соціальні прошарки нації, кидаючи гасло: нація й держава понад кляси і партії. Цей його всенаціональний і надкласовий принцип в основі заперечує режим політичної демократії…».

Якщо лише трохи осучаснити лексику наведених пасажів, то вони цілком затишно лягають на ідеологічні настанови нинішнього ВО «Свобода». Слухаючи виступи депутатів «Свободи» у парламенті або ж на мітингах, важко втриматись від почуття, що свободівці, звісно, не вживаючи поняття фашизм, покладають в основу своєї ідеологічної та практичної роботи настанови зі згаданої «Націократії», зокрема, такий посил: «Сила фашизму в тому, що він спромігся на місце розхлябаної, обезличеної дійсности видвигнути потужну ідею. У цей спосіб створив він середники духового гарту й скріплення життєвих первнів націй, знеможених від блукань в лабіринтах шукань та сумнівів. Суспільна його заслуга в тому, що касуючи гнилий егоцентризм демократії та комуно-соціалізму, що добачували в людині будь недоторкане «табу», будь об’єкт для неприродних експериментів – він зумів цю людину поставити на службу нації, посилюючи в ній розхитаний інстинкт соціяльности й ослаблене почуття обов’язку”.

Можуть заперечувати прихильність інтегральних націоналістів до практики фашизму, посилаючись, зокрема, на те, що Сціборський у своїй «Націократії» виходив з першого періоду діяльності італійського фашизму, а не гітлеризму доби його «розквіту». Але згадуваний Д. Донцов прийшов до суцільної апології саме гітлерівського нацизму. А відомий діяч ОУН Євген Стахів у своїх спогадах згадує, що під час виборів на Закарпатті оунівці тримали гасла: «Хай живе вуйко Гітлер та батько Волощин!»

Прагнучи будь-що реабілітувати очільників ОУН за їхню співпрацю з гітлерівцями після нападу Німеччини на СРСР, нинішні лицювальники історії переконують в тому, що згодом лідери ОУН опинились у німецьких концтаборах. Втім, той-таки Є. Стахів згадує, що він відвідував репресованого гітлерівцями Степана Бандеру у місці ув’язнення, яке аж ніяк не нагадувало концтабір і де ватажка ОУН відвідувала дружина. Зрештою, репресії з боку Гітлера жодним чином не можуть бути підставою для реабілітації. Скажімо, в липні 1934 року фюрер знищив лідера штурмовиків СА Ернста Рема, але ж ніхто, певно, не буде характеризувати останнього як борця з фашизмом.

І наостанок: попри те, що «свободівці» категорично заперечують свою прихильність до ідеології фашизму, 22 травня цього року Верховній Раді України вони (втім, як і деякі інші представники опозиції) не проголосували за відзначення 70-річчя визволення Харкова від німецько-фашистських загарбників.