dc-summit.info

история - политика - экономика

Пятница, 22 Июня 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Национальная идентичность Яка ціна правди?

Яка ціна правди?

Яка ціна правди?

Знову хочеться осідлати тему «Багатостраждальна Україна між двох вогнів» або іншу – під аналогічною не менш пафосною і провокаційною назвою. Не встигли затихнути суперечки з приводу скандально невдалого жарту російського теле- та шоу-ведучого Івана Урганта в ефірі програми «Смак», коли згаданий петросян «порубав зелень, як червоний комісар жителів українського села», як з’явився новий привід для обговорення ставлення до нинішньої України крізь призму її минулого. Якщо в ситуації з Ургантом українці виступили жертвою, то тепер уже вони самі звинувачуються у проявах ксенофобії: не весь народ, а лише окремі об’єднання його представників.

11 квітня у парламенті Польщі було зареєстровано проект постанови про визнання Організації українських націоналістів (ОУН), Української повстанської армії (УПА), дивізії СС «Галичина» та українських колабораціоністів-поліцаїв на німецькій службі злочинними організаціями, які вчинили геноцид проти поляків на Східних Кресах у 1939-1947 роках.

8 років – доволі широке історичне тло, проте ескалацією українсько-польських антагонізмів того часу варто вважати події липня-серпня 1943 р. відомі під назвою «Волинська різанина»: в результаті збройного протистояння, яке тривало у трьох повітах Волині, загинуло від 12 до 100 тисяч поляків та від 5 до 30 тисяч українців (за різними даними).

Українські та польські історики досі не дійшли однозначної згоди у трактуванні зазначених подій. У 2003 р. офіційні кола погодились вважати їх міжнаціональним конфліктом та однаково болючою для обох народів трагедією. Тим не менше, окремі радикальні польські політики та науковці наполягають на іншому терміні – геноцид УПА проти поляків. Враховуючи, що в самій Україні питання оцінки УПА далеке від вирішення – події на Волині теж не мають однозначного ставлення. На цьому ґрунті періодично відбуваються спроби поляків досягти принципової історичної справедливості. .

Ініціатором проекту постанови стала Польська селянська партія (Polskie Stronnictwo Ludowe), котра нині входить до урядової коаліції з партією діючого прем’єра Дональда Туска «Громадянська платформа» і тримає пости міністра економіки, сільського господарства і соціальної політики.

Поки що даний документ не виноситься ні на розгляд Сейму, ні на розгляд в якому-небудь комітеті. Проте, цьогоріч виповнюється 70 років з часу трагічних подій на Волині, тому все ж таки є шанси прийняття відповідної ухвали польським Сеймом, так би мовити на хвилі історичної пам’яті.

Крім зазначеного на початку, проект пропонує встановити 11 липня Днем пам’яті жертв геноциду, здійсненого ОУН-УПА на Східних Кресах ІІ Речі Посполитої, і виразити пошану тим українцям, які надавали допомогу своїм польським сусідам або відмовлялися від участі в злочині.

Всередині Польщі ставлення до проекту неоднозначне. З одного боку, його вважають занадто радикальним. Такий висновок можна зробити після виступу депутата польського сейму, активіста Об’єднання українців у Польщі Мирона Сича в ефірі каналу ICTV та інтерв’ю директора польсько-української організації PAUCI Яна Пєкло агентству УНІАН, котрі вважають малоімовірним прийняття постанови у первісному вигляді.

Разом з тим є всі підстави вважати, що подібний крок зумовлений виключно внутрішньо польською політичною кон’юнктурою. Адже у 2012 р. змінилося керівництво самої Польської селянської партії – наприкінці листопада на партійному конгресі замість Вальдемара Павляка, який після програшу в 17 голосів до того ж склав повноваження віце-прем’єр-міністра та міністра економіки, керівником партії став Януш Пєхоцінський. Як правило після подібних перетурбацій всередині політичної сили особливої актуальності набувають згуртованість її членів та ініціативність в напрямку збереження рейтингу та прихильників. Тим більше, що на носі історичні роковини.

Незважаючи на запевнення авторів проекту, що партія ініціювала ухвалення заяви на прохання родичів загиблих на «східних кресах» і не переслідує мету погіршення польсько-українських відносин, такі наслідки можна буде отримати автоматично. Поява Постанови безумовно внесе присмак конфліктності у відносини на прикордонних територіях: у західних областях України ОУН та УПА прирівнюються до героїв Другої світової війни і внесення їх до єдиного переліку злочинців поряд з відвертими колабораціоністами явно не буде сприйматися позитивно.

Тим більше можливий запуск ланцюгової реакції: неминуче згадається операція «Вісла» 1947 р. Суто в порядку довідки нагадаю, що таку назву носила військово-адміністративно акція Польщі, СРСР та Чехословаччини, спрямована на переселення непольського населення (переважно українців) з Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини на території новостворених північно-західних воєводств. Окрім фізичного переселення більше 100 тис. українців, організатори отримали ще один не ілюзорний результат – втрата соціальної бази прискорила ліквідацію УПА та ОУН (б) на території Польщі.

3 серпня 1990 р. Сейм засудив примусову депортацію українського населення, а в липні 2007 р. на вимоги Всесвітнього конгресу українців операцію «Вісла» було засуджено спільною заявою Польщі та України. Разом з тим, це не означає, що не можна тепер виставити сусідам територіальні претензії: Україна Польщі на історичну Лемківщину, Польща Білорусі – на Гродненщину, Білорусь Росії – на Брянщину, Росія Україні – на Крим. В усіх випадках «запити» знайдуть історичне обґрунтування і коло замкнеться, набувши справді міжнародних масштабів.

МЗС України відреагувало критикою проекту, а його можливе ухвалення польським Сеймом вважає невідповідністю високому рівню стратегічного партнерства між двома державами.

Було б несправедливо в даному контексті обійти увагою українських колег польських парламентарів. Іще одним підтвердженням аксіоми про виняткову «кращість» наших народних обранців стала демонстрація аналітичного мислення з боку партії «Свобода», члени якої заявили, що до появи документу причетна Партія регіонів.

Параноїдальна підозрілість стосовно кожного кроку (навіть якщо самого кроку іще не було і може не бути взагалі) конкурентів в напрямку критики власної коханої партії є винятковою рисою українських депутатів. Тягар здорового глузду, вага якого постійно зменшується, все ще не дозволяє народним обранцям звинувачувати один одного у затяжній зимі, весняних паводках та зменшенні популяції білих ведмедів у природному ареалі. До такого іще не доходить, але абсурдність окремих висловлювань і характерна відсутність поваги до опонентів вже давно міцно вкоренилися в нашому Парламенті.

Разом з тим, за особливого бажання можна застосувати конспірологічну модель та прив’язати появу зазначеної ухвали до енергетичних справ України. Заяви Польщі про намір не брати участь у газових проектах Росії, що створюють загрозу інтересам України, могли спричинити адекватну реакцію з боку Росії – посварити дружні держави і примусити їх не «дружити» проти російського національного інтересу.

Історія, як і людська пам'ять загалом, часто стає джерелом не зовсім приємних спогадів. Час від часу вони зринають у свідомості, тим самим впливаючи на теперішнє і визначаючи майбутнє. В українсько-польських стосунках таких моментів дуже багато: можна згадувати про війни Богдана Хмельницького, «Віслу» чи «Волинську різанину», а можна і про спільне проведення Євро-2012 – з позицій 2013 р. всі ці події вже однаково відбулися. Існує приказка: «Хто згадає минуле, тому око геть, а хто забуде – тому обидва». У випадку міждержавних відносин задача її керівників зводиться до того, аби метафорично не пошкодити зір у бажанні змінити історію.