dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 14 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Национальная идентичность Може, Соборність - це ще й Манітобщина та Саскачеванщина?!

Може, Соборність - це ще й Манітобщина та Саскачеванщина?!

Може, Соборність - це ще й Манітобщина та Саскачеванщина?!

Мабуть, дарма ми понад два десятиліття тому стояли, зціпивши руки і символізуючи єдність щойно утвореної держави. Трапилося так, що я зі своєю дружиною опинилися на асфальті точнісінько навпроти сірого громадища КДБ. І в цьому був певний виклик. Хоча чимало з моїх однодумців давали собі раду в тому, що згадка про отой Акт злуки 1919 року – це просто привід для демонстрації єдності. На жаль, більшість з багатотисячного живого ланцюга геть чисто не була обізнана з історією злуки й за радянською традицією приймала все на віру: адже УНР (а ЗУНР і поготів) не втримала владу, а змова Петлюри з Пілсудським за рік після Злуки увійшла в українську історію як одна з найганебніших подій.

Цьогорічне свято Соборності України (а до нього з якогось дива долучилася ще й Свобода, що раніше фігурувала як свято 22 листопада) досить урочисто, але справжньої помпезності набуло у вигляді зібрання опозиційних сил на столичному Софійському майдані. Втім, спочатку з трибуни там виступали клерикальні діячі різних щаблів та відгалужень, і в деяких з тих промов неозброєним оком проглядалася політична складова, що принципово не відповідає духу соборності. Про виступи політиків годі й казати. Та акція, про яку я згадав спочатку, цьому духові відповідала стовідсотково. А нині опозиційні лідери, декларуючи прагнення до єдності, зривали голосові зв'язки, погрожуючи діючому режимові розправою після здобуття влади «демократичною більшістю».

До того ж далеко не всі очільники партій, що декларують себе як опозиційні, були одностайними щодо тексту угоди, яку модератори від БЮТ та Фронту змін спочатку характеризували як щось унікальне за своєю монолітністю. Так, Анатолій Гриценко засвідчив, що підписав меморандум солідарності з громадськими організаціями (підприємцями, чорнобильцями, афганцями тощо) і свій підпис він поставив як голова громадської організації, а не партії, що має ту саму назву – «Громадянська позиція», оскільки там йшлося про співробітництво саме про співробітництво з громадськими організаціями, і до єдності з опозиційними силами це не має жодного стосунку. «Я не підписував угоду опозиційних партій, – сказав А. Гриценко, – оголошеної зі сцени біля св. Софії. Тексту угоди я не бачив: організатори нам його не надавали ні попередньо, ні на мітингу». Лідер «Громадянської позиції» засвідчив, що А. Турчинов сказав йому: «А ти підписуй, як інші, - не читаючи». Суперваговик і лідер «Удару» Віталій Кличко пручатись особливо не став, а підписав угоду, як кажуть, «на коліні», але із застереженнями (якими – лишилося таємницею). І ще одна пікантна подробиця: тексти угод в редакціях БЮТ і Фронту змін відрізнялися між собою.

Сучасна історія України рясніє схожими акціями, коли опозиційні сили підписували угоди про спільні дії, які мали нульовий ефект. Згадаймо хоча б «Канівську четвірку» 1998 року, об'єднання «Україна без Кучми» і «Повстань, Україно!», конгломерат «любих друзів» Віктора Ющенка (2004 року). Наявність спільного ворога виявлялась слабким цементом для справжнього згуртування.

На тлі суцільних хороводів навколо свята Соборності досить несподіваною була заява заступника голови Української республіканської партії Ростислава Новоженця. «Навіть державність 1918-19 років містила в собі території, які на 60% більші за територію сучасну. Якщо площа України в день Злуки 19 січня 1919 року становила 950 тис. кв. км, то нині українська держава має лише 603 тис кв. км. Відчуваєте різницю? Тобто понад 350 тисяч кв. км відійшло до складу інших держав». Далі пан Новоженець наводить цікавий перелік тих держав: «У Польщі – це Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя. В Білорусі – Берестейщина, Гомельщина. В Росії – Стародубщина, Східна Слобожанщина, Донщина, Кубань. Є шматок території у Румунії – Марморощина. Придністров'я – це споконвічна українська територія». Природно, якщо стати на позицію пана Ростислава, соборність – справа далекого майбутнього. Справді, спробуй збери означені землі докупи! А там, коли згадати про далекі краї, де мешкає сила-силенна етнічних українців, можна вийти за межі Європи: скажімо на Далекий Схід (так званий, Зелений клин), в Бразилію, або Канаду, де цілком логічно було б говорити про Манітобщину чи Саскачеванщину. І тоді про 22 січня як День Соборності (а заразом і Свободи) можна було би забути. Тоді точно слід би було шукати іншу дату. Але яку?!