dc-summit.info

история - политика - экономика

Воскресенье, 21 Октября 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Национальная идентичность Фаріони проти Шевченка

Фаріони проти Шевченка

Фаріони проти Шевченка

"…Козак ляха знайде."

(Т.Шевченко, "Тарасова ніч")

Історична доля України важка й навряд чи справедлива з огляду на її природні багатства, мальовничі краєвиди і ментальність українців. Видатний син України, велетень українського національного духу Тарас Шевченко на власному досвіді пересвідчився, як важко, як гірко буває бути українцем.

Пересвідчився і за життя, і після смерті. Що тільки не казали, чого не вигадували про його твори і його творчість! Як лишень не спотворювали та не перекручували їх! Чи не кожному достойникові кортіло постояти поруч з Шевченком. Кожен черговий претендент на панування над українцями тягнув поета у свої союзники-спільники. Кожен вишукував у його віршах і поемах щось таке, що можна було повернути на власну користь.

До всього встиг, мабуть, звикнути Кобзар за 150 років, що минули після його відходу в небуття. До всього. Але і його, гадаю, здивувало ноу-хау сучасних політичних пройдисвітів, дехто з яких здогадався цитувати його поезію з низькою й ницою метою – для підбурювання українців проти росіян.

Нова зірка тієї частини націонал-патріотичного небосхилу, на якій мали б розміщуватися інтелектуали, І.Фаріон додумалася до того, що почала вчити дітей з допомогою Шевченкових віршів не любові, а ненависті. Причому, ненависті адресної, чітко спрямованої в один-єдиний бік – у бік Росії.

Виступаючи в одній зі шкіл, вона раптом заходилася повчати дітей, що "найважливіше з Шевченківського заповіту – це "і вражою злою кров’ю волю окропіте", закликаючи їх пам’ятати цей "імператив" і прозоро натякаючи, що настав час втілити його в життя. Під проводом таких, як вона, певна річ. З контексту промови новоявленого "шевченкознавця", ключовим елементом якого виявилося слово "зросійщення", було зрозуміло, про чию кров ідеться.

"Заповіт", на який послалася "лінгвістка", написаний наприкінці 1845 року (до речі, 25 грудня – на католицьке Різдво). За сім років до цього (1838) Т.Шевченко написав "Тарасову ніч", твір, в якому міститься пряме уточнення, кого саме він зараховував до кола "ворогів" України й українців (і який, до речі, закінчується формулою перемоги: "З вороженьків покепкую").

Ситуацію в Україні автор оцінює як надзвичайно важку:

"Встає хмара з-за Лиману,

А другая з поля;

Зажурилась Україна –

Така її доля!..".

Причини такого стану для Шевченка цілком очевидні:

"Запродана жидам віра,

В церкву не пускають!

Як та галич поле криє,

Ляхи, уніати

Налітають, - нема кому

Порадоньки дати".

На відміну від сучасних фарисеїв і фаріонів, автор і герой "Тарасової ночі" добре розуміють, що до чого і що треба робити, аби змінити ситуацію на краще. Козак Тарас Трясило береться, по-перше, "віру рятувати", а по-друге, "дати ляхам знати": "А годі журитися! – промовляє він. – А ходім лиш, пани-брати, З поляками биться!".

Як розвивалися події далі, й яким виявився їхній загальний підсумок, нормальні українські діти, які вчаться у нормальних школах, до яких на поріг не пускають І.Фаріон і таких, як вона, - добре знають з сьомого класу.

"Бенкетують вражі ляхи –

Наше безголов’я".

"Нехай собі бенкетують,

Нехай на здоров’я!

Нехай кляті бенкетують,

Поки сонце зайде,

А ніч-мати дасть пораду, -

Козак ляха знайде".

Далі у Шевченковому тексті йде фрагмент, який людям зі слабкими нервами варто або читати, в особливий спосіб налаштувавши себе до цього, або не читати взагалі. За мірками теперішнього "гуманного" часу, опис того, як козаки беруться переконувати своїх ворогів у їхній неправоті, виглядає дещо натуралістично й, до того ж, аж надто жорстоко.

Утім, як-то кажуть, з пісні слів не викинеш. Тож послухаємо Шевченка.

"…Прокинулись ляшки-панки,

Та й не повставали;

Зійшло сонце – ляшки-панки

Покотом лежали.

Червоною гадюкою

Несе Альма вісти,

Щоб летіли крюки з поля

Ляшків-панків їсти…

Закрякали чорні крюки.

Виймаючи очі;

Заспівали козаченьки

Пісню тії ночі, -

Тії ночі кривавої,

Що славною стала

Тарасові, козачеству,

Ляхів, що приспала".

Читайте, люде, Шевченка! Читайте, перечитуйте, вчитуйтесь. У жодному разі не довіряйте нікому пояснювати його вам, стаючи між вами і ним. Женіть геть тих, хто, як фаріони, бреше про Кобзаря вашим дітям, що попало! Годі мовчки слухати всілякі дурниці про Україну й її "ворогів".