dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 26 Июня 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Национальная идентичность Код нації

Код нації

Код нації

Своєрідний генетичний код є в будь-якого народу. Він дозволяє відновити втрачену державність навіть після століть руїни і залежності від інших народів. Допомагає стягнути націю розірвану між кількома імперіями і навіть розпорошену по всьому світу. Це добре відомо полякам і євреям. Відомо і українцям, які використовуючи саме цей механізм змогли відновити свою державу наприкінці ХХ сторіччя. Хоча розпочався процес набагато раніше, ще в ХІХ сторіччі з дешифровки коду.

У другій половині ХІХ ст., українські землі були розірвані між Російською і Австро-Угорською імперіями. Скориставшись нетривалою відлигою в політиці австро-угорської монархії, галицька інтелігенція створила культурне товариство «Просвіта», яке власне і стало провідним дешифрувальником національного коду. Міністерство освіти уважно ознайомившись із статутом і затвердивши його, 2 вересня 1862 року дозволило заснувати товариство. «Просвіта» не потребувала ані програм, ані виконавчих планів,  її ключова мета була викладена у виступі студента Андрія Січинського: «Кожний народ, що хоче добитися самостійності, мусить передусім дбати про те, щоби нижчі верстви суспільності, народні маси піднеслися до тої степені просвіти, щоб ця народна маса почула себе членом народного організму, відчула своє горожанське й національне достоїнство й узнала потребу існування нації як окремішньої народної індивідуальності; бо ніхто інший, а маса народу є підставою усього». Цей демократичний принцип, закладений ще в Конституції Пилипа Орлика (1710 р.), і став тим фундаментом, на якому формувалася українська спільнота, а згодом і Українська держава. Також 11 лютого 1869 року, у своєму офіційному зверненні до народу, просвітяни проголосили що: «поза школою не знаходить українська дитина ніякого духовного корму, через котрий самосвідомість, моральність і добробут у народі могли би чимраз більше розвиватися». На відміну від сучасних культурних організацій – просвітяни не влаштовували банкетів та вистав для представлення своєї програми, вони просто діяли.  

Просвітяни створювали українські читальні, видавали популярні книжки та підручники опікувалися освітою неписьменних, організовували вечорниці, влаштовували вистави. Також вони ініціювали такі об’єднання як господарські і промислові спілки, ощадні каси. Контакт на всіх рівнях від освітньо-мистецького до фінансового поступово і непомітно перетворював етнічну спільноту на націю. Не випадково саме просвітяни вже в 1918 р. допомогли новоствореній Західно-Українській республіці сформувати власне Міністерство освіти.

«Просвіта» на початку своєї роботи не мала власного приміщення, а тому всі наради та установчі збори доводилося проводити на квартирах членів організації. Проте це не завадило просвітянам і надалі працювати і розширювати сферу свого впливу. 30 листопада 1880 року, у Львові, за ініціативою  Володимира Григоровича Барвінського, визначного громадського діяча, було скликано перше в історії «Просвіти» віче, яке стало однією з форм політичного регулювання роботи товариства. Зважаючи на постійну зміну політичного становища на українських землях, деякими просвітянами (Омелян Огоновський, Юліан Романчук, Олександр Огоновський, Олександр Стефанович, Іван Белей, Кость Левицький та інші) було прийнято рішення про створення товариства «Народна Рада», - першого в Україні політичного товариства, що співпрацювало з «Просвітою».

Надзвичайним досягненням для товариства, своєрідним подарунком на 25 річчя організації, стало придбання власного будинку у 1895 році. Надалі діяльність «Просвіти» вийшла на новий рівень.

До нових заходів додались  маніфестації з нагоди 50-річчя скасування панщини і 100-річчя «Енеїди», було вирішено відкрити театр і кінотеатр.

Здавалося б просвітницькими і національними товариствами в цей час захоплювалися представники всіх народів ті ж самі росіяни, німці, угорці. Але українські “просвітяни” окрім всього іншого нагадували етнічним українцям, що вони є окремий народ, який мав свою державу. І який досі зберігає всі необхідні складові для її відновлення - мову, культуру, традиції, досвід. Вони забезпечували зв’язок своїх сучасників з їх пращурами часів Київської Русі чи козацької доби. Власне в цьому і полягала дешифровка національного коду.

На початку нового ХХ століття крига скресла навіть на теренах Російської імперії. Західна та Наддніпрянська Україна об’єднувалися у «Просвіти». Такі товариства виникали повсюди: спочатку в Одесі, пізніше у Катеринославі, Житомирі, Миколаєві, Києві. На той час, почуття єдності українського народу досягло такого рівня, що майже походило на часи визвольної війни. Вплив «Просвіти» зріс настільки, що товариство мало власні читальні навіть у США.

Цей час став золотим віком для просвітян, і вже наприкінці 1913 року товариство мало 2648 читалень та 77 філій. «Просвіта» активно співпрацювала не тільки із своїми колегами по всій Україні, а й підтримувала жваві зв’язки з іншими просвітницькими організаціями.

Надзвичайно велику роль в розвитку українського національно-визвольного та суспільного руху відіграла «Просвіта», яка з 1905 р стала поширюватись на землях східної України. Однією з найбільших та впливових стала одеська «Просвіта». «Маніфест»- виданий царем Миколою ІІ у 1905 році дозволив українцям об’єднуватись у товариства і гуртки, тому, не ставши гаяти час, одеська інтелігенція  одразу ж  явилася до губернатора з проханням офіційно зареєструвати українське товариство в Одесі. 30 жовтня 1905 року – саме ця дата символізує початок нового етапу у розвитку українського національно - визвольного руху. Цього дня на приватній квартирі лікаря і відомого громадського діяча Івана Луценка відбулися установчі збори організації «Просвіта» засновники якої поки що навіть не здогадувались, який великий внесок в українську справу вони роблять. Вже 25 листопада цього ж року міський градоначальник Аполлон Григор’єв затвердив головні пункти та статути товариства. А 27 грудня офіційно відбулись перші загальні збори організації.

На першому етапі своєї просвітницької діяльності (1905 – 1909 рр.) одеська «Просвіта» об’єднала понад 500 членів, проводила благодійну та просвітницьку діяльність. Товариство мало відносно  невеликий членський внесок, що дозволяло вступати до організації представникам різних верств населення (охочих було чимало). Одеська «Просвіта» навіть налагодила друк власної преси.

Спочатку у січні 1906 р. вийшла газета "Народное дело", яка з першого номера була заарештована поліцією. Другу газету, що називалась "Народна справа", спіткала та ж доля. Редактором обох видань був І.М. Луценко.

Але боротьба за свою газету продовжувалась. І вже в лютому 1906 р. виходять "Вісті". Проте й цю газету згодом закрили на п'ятому номері за її радикалізм і відстоювання національних прав. У цей період «Просвіта» зазнала гонінь зі сторони міської адміністрації. І, згодом товариство закрили  (28 листопада 1909 р), та незважаючи на свій короткий вік, одеська "Просвіта" залишила глибокий національно-культурний слід у чорноморському місті. Саме з одеської «Просвіти» і почався рух Західної і Східної України назустріч одна одній. Українці попри кордони імперій вже формували своє єдине ментальне поле.

Надалі товариству «Просвіта» довелось пережити кілька чорних смуг у своїй історії. Ані польська, ані радянська, ані гітлерівська окупаційні влади не були зацікавлені в існуванні цього зародку нової незалежної держави. 1939 року було знищено центральний будинок товариства, читальні та бібліотеки – спалено, така ж доля спіткала й всі інші «Просвіти» по всій Україні. Відродилася вона 1989 року напередодні падіння нової Радянської імперії і існує досі як «Товариство Просвіта Імені Т.Г.Шевченка». Історія “Просвіти” доводить, що подібні організації не можуть бути створені штучно. Адже штучне вмирає назавжди. Так само ця історія свідчить, що забороняти таки рухи марно - якщо є код нації, він має бути дешифрований і переданий. Це такий самий природній процес як і схід сонця, який ще ніхто не наважувався забороняти.