dc-summit.info

история - политика - экономика

Суббота, 18 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Культура «…він поїхав жити в Країну сонячних зайчиків» (світлій пам’яті Всеволода Нестайка)

«…він поїхав жити в Країну сонячних зайчиків» (світлій пам’яті Всеволода Нестайка)

він поїхав жити в Країну сонячних зайчиків (світлій памяті Всеволода Нестайка)

Як відомо ще з часів Стародавнього Риму, «коли гримить зброя, музи мовчать». А інколи, замовкають назавжди й найталановитіші служителі муз. От і в ці страшні та важкі часи, коли на Сході України розриваються бомби, снаряди та ллється людська кров, 16 серпня тихо та майже непомітно пішов у спокійніший світ видатний представник української та світової дитячої літератури Всеволод Нестайко.

Його книгами захоплювалися вже три покоління читачів – сучасні діти, їх батьки, дідусі й бабусі. Воно й недивно, адже Всеволод Нестайко – це автор, чиї твори для дітей назавжди увійшли до золотого фонду світової дитячої літератури. Вони видавалися 136 разів двадцятьма мовами світу, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, російською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою та іншими. Лише в незалежній Україні (книговидавничі можливості якої, до речі, були значно скромніші, ніж у радянські часи) було здійснено 53 видання. Загальний наклад його творів склав по неповним підрахункам (до того ж, не враховуючи численних піратських копій) понад 2 млн. примірників.

Найвідомішими творами В. Нестайка стали трилогія «Тореадори з Васюківки» (1964-1973 рр.), повісті-казки «У країні сонячних Зайчиків» (1959 р.), «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків» (1988 р.), «Неймовірні пригоди у лісовій школі» (1981 р.), повісті «Одиниця з обманом» (1976 р.), «П'ятірка з хвостиком» (1985 р.), «Загадка старого клоуна» (1982 р.), «Чудеса в Гарбузянах» (1984 р.), «Пригоди Грицька Половинки» (1978 р.) та інші. Всього ж автором було видано близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п’єc.

За свою багаторічну творчість письменник був удостоєний цілої низки літературних премій: премії імені Лесі Українки (1982 р.) за повість-казку «Незвичайні пригоди в лісовій школі», премії імені Миколи Трублаїні за повість-казку «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків», премії імені Олександра Копиленка за казку «Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя», другої премія Першого Всесоюзного конкурсу на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях «П'ятірка з хвостиком». У 2012 р. він отримав відзнаку «Золотий письменник України». Письменника також було нагороджено Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010 р.).

Найпрестижнішим визнанням світового масштабу успіху В. Нестайка стало прийняте у 1979 році рішення Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури. Ним трилогію «Тореадори з Васюківки» внесено до Особливого почесного списку Г.Х. Андерсена, як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.

Згідно з соцопитуваннями, проведеними в 1990-1992 роках Державною бібліотекою для дітей та Міністерством культури, В. Нестайко став лідером читацького інтересу. Його твори включено до шкільної програми з літератури.

У 2004 році чергове перевидання «Тореадорів із Васюківки» було визнане книгою року в номінації «Література для підлітків», а у 2009 році казкова повість «Дивовижні пригоди в лісовій школі» увійшла до списку найбільш популярних в Україні книг за даними продавців київського книжкового ринку «Петрівка».

Цікаво, що Дитяча бібліотека міста Дружківка (під Краматорськом на Донеччині) ще з 2004 року носить ім’я Всеволода Нестайка. Таке рішення було тоді прийнято за результатами соцопитування проведеного серед місцевих  дітей – її читачів.

Доля нині загальновизнаного майстра слова складалася нелегко. Народився майбутній письменник Всеволод Зіновійович Нестайко 30 січня 1930 р. у Бердичеві, в родині службовця.

Між іншим, ще задовго до цієї події, під час Першої світової війни майбутні батьки В. Нестайка опинилися по різні сторони лінії фронту. Його батько був у складі австрійського війська як «січовий стрілець» (пізніше став бійцем Української Галицької армії), а мати, викладач російської словесності за фахом, була сестрою милосердя у складі Російській імператорській армії.

За сімейною легендою, яку переповідав сам В. Нестайко, мама народила його в перерві між читанням Ремарка: «Акушер, старий єврей, каже: «Мадам! У вас, здається, з’явився письменник!». І з пологового будинку мене перевезли на вулицю Пушкіна». Всі ці знаки виявилися згодом пророчими, тим більше, що в маленькому містечку Бердичеві, в різні часи жило чимало літературних класиків: О. Бальзак, Дж. Конрад, Шолом-Алейхем, М. Рильський та інші.

Як вважав сам В. Нестайко, схильність до літератури була успадкована ним від мами - Марії Іванівни Довганюк: «Вона була вчителькою російської словесності, почала викладати ще до революції - у 1913 році; українських шкіл тоді не було». А щодо гумору в творах В. Нестайка, то, за його словами, він теж родинного походження: «Один мій дід був священиком. Від нього я успадкував доброту й милосердя. А другий дід – Іван Довганюк і його батько – Семен Довганюк були дуже дотепними селянами. От вони мені, мабуть, і передали отой селянський гумор».

У 1933-му р. його батько попав під каток репресій органів НКВД – його було заарештовано, а згодом він загинув у концтаборі. Мама була позбавлена можливості працювати й потерпала разом з сином від голоду. Від голодної смерті врятувала можливість переїхати до Києва,  де їх погодилася прийняти мамина рідна сестра. Там же, В. Нестайко разом із матір’ю пережив нацистську окупацію. За словами самого письменника, «можу повторити за Чеховим: у дитинстві в мене не було дитинства». Можливо саме цей чинник став визначальним у виборі його поля діяльності. Адже сам В. Нестайко потім згадував: «А коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство - догратися, досміятися, добешкетувати... Вихід був один - стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше».

Вже після війни В. Нестайко закінчив 10-літню загальну середню школу з однією четвіркою в табелі, зі срібною медаллю, та поступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, яке закінчив у 1952 році. Ще будучи студентом, із 1950 року В. Нестайко починає працювати літредактором-коректором у дитячому журналі «Барвінок». За його спогадами, «відтоді й почався мій зв’язок з українською дитячою літературою».

У редакції «Барвінку» молодий письменник почав друкуватися й спілкуватися з тогочасними класиками - Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським та іншими. Перша книжка В. Нестайка вийшла у 1956 році – це була збірка оповідань «Шурка і Шурко». А вже 1958 року його прийняли до Спілки радянських письменників України (з 1959р. перейменована на Спілку письменників України). Затим він плідно працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», видавництві «Молодь». Протягом тривалого часу - з 1956 по 1987 рік - В. Нестайко завідував редакцією у видавництві дитячої літератури «Веселка». 

Досить важкими, щодо видавничих справ, стали для письменника 1990-ті роки. У ті часи його майже не друкували, за винятком пари книжок. Але з 2000-го р. його твори знову почали перевидавати, причому деякі книжки неодноразово. Водночас виходять і його нові книжки – «Чарівні окуляри», «Найновіші пригоди Колька Колючки та Косі Вуханя» та інші. Особливо важливою подією у своєму творчому житті В. Нестайко вважав видання Іваном Малковичем у його видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛАМА-ГА» у 2004 році нової редакції «Тореадорів із Васюківки». Після нього з письменником починають співпрацювати багато нових дитячих видавництв із різних містах України.

Не минув твори письменника і технічний прогрес – коли стали популярними аудіо книжки, у звуковому форматі було видано  «В країні сонячних зайчиків» і «Чудеса в Гарбузянах». А неперевершені «Тореадори із Васюківки» увійшли в звуковий збірник – «Золота скарбниця України. Бібліотека української літератури для школярів».

До речі, свого часу Всеволод Нестайко стояв і біля витоків українських ігрових дитячих телефільмів. За його оповіданнями «Пригоди в кукурудзі» й «Тореадори з Васюківки» у 1965 р. було знято короткометражну дитячу комедію. Фільм «Тореадори з Васюківки» отримав Гран-прі на Міжнародному фестивалі в Мюнхені (ФРН), 1968 року і головну премію на Міжнародному фестивалі в Олександрії (Єгипет), 1969 року. І хоча його замовили для показу загалом 72 країни світу, в Україні на телеекранах цей фільм не з’явився. Місцеві чиновники від культури знайшли в ньому наклеп на радянську дійсність, а героїв визнали «нетиповими піонерами».

Типовою рисою письменника була надзвичайна вимогливість до своїх текстів. До деяких з них він неодноразово повертався, удосконалюючи їх. Так, наприклад, готуючи разом із поетом та редактором Іваном Малковичем до публікації нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки», В. Нестайко ретельно опрацьовує її, враховуючи нові суспільні реалії, що виникли після проголошення незалежності України. Твір, зокрема,  було позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві та додано кілька сучасних сюжетів.

Як засвідчили журналісти, метр вітчизняної дитячої літератури був дуже легким у спілкуванні. Він уникав категоричності, свої розповіді завжди присмачував гумористичними та добродушними пасажами, а репліки щодо своєї «культовості» сприймає із незмінною іронією.

Звістка про смерть улюбленого письменника застала шанувальників його творчості зненацька. Тому їх реакція була надзвичайно щирою й безпосередньою, про що свідчать, зокрема, коментарії відвідувачів інтернет-форумів та соціальних мереж. Показово, що залишені ними дописи розкривають різноманітні грані таланту Всеволода Зіновійовича – можливість ідентифікації читача з героями його творів: «Ява Рень та Павлуша Завгородній зі мною все життя, ми виросли разом (мені зараз 58). Пану Всеволоду царство небесне, спасибі за світлий додаток до дитинства»; глибоке проникнення у дитячу психологію: «Вічна пам'ять Світлій Людині! Не багато авторів можуть передати дитячі характери та спосіб мислення дитини. Його книжки, як найкращі радянські комедії - навіки!»; лексичне багатство: «ця книга збагатила мій словниковий запас, мабуть, більше ніж школа. Українська мова неймовірна»; оптимізм: «Знаєте, я не черствий, дуже болить, коли гинуть наші люди зараз... Але смерть Нестайка... Це як сум за світлим казковим дитинством.. Його твори як світлі сонячні промені, які завжди житимуть в серці...». Та, мабуть не помилюсь, коли стверджуватиму, що найбільш точно загальні відчуття читацької аудиторії передав один із користувачів «Фейсбуку», який написав про улюбленого автора «Він не помер, він поїхав жити в Країну сонячних зайчиків».

Завершити цей текст мабуть варто словами, які сам Всеволод Нестайко написав про свого близького друга й талановитого художника Анатолія Базилевича (1926-2005 рр.), який, зокрема, тривалий час співпрацював із київським видавництвом дитячої літератури «Веселка»: «Він був істинно народним художником, не лише за званням, а й по суті. Його невмируще мистецтво веселитиме і радуватиме народ завжди. Не всім, навіть талановитим, художникам судилося жити у віках. Йому судилося». Всеволоду Нестайку теж - судилося.