dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 17 Августа 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Культура Вірші Анастасії

Вірші Анастасії

Михайло Загребельний

Київська школярка Анастасія Пелешенко пише вірші. В грудні 2009 року, коли вчиться в 5 — В класі.

Був у місті музикант,

грав він на сопілці,

і коли він починав,

то співали птиці...

В травні 2013 року:

Воздух пахнет летом

И дождь идет рекой.

Слова смешные эти

написаны моей рукой...

В жовтні 2013 року:

Якщо не думати

У натовп можна влитись.

Особливо не напружуючись,

Та дечому навчитись...

Прадідусь Насті в 14 років, хлопчик з розкуркуленої родини, полишив Україну та опинився в засланні на Архангельщині. Він вижив, повернувся на Батьківщину, став одним із засновників української токсикології та фармакології. Настя  - скромна дівчинка. Крім літератури захоплюється класичним танцем, малюванням. Її батьки виховують строго. Такі вони і за вдачею, та за фахом. Тато — рентгенолог. Мама — оперуючий хірург. Спеціалізується по хворобах, як у народі кажуть, «вухо, горло, ніс». Я був одного разу в її відділенні — досі моторошно від картини людських страждань страждань, болей. Настя щаслива — і бабусі, й дідусі її живі — здорові. Як більшість українських пенсіонерів, намагаються, коли вистачає здоров´я, ще й працювати. В онуці душі не чають. Вона відповідає старанним навчанням. І словом. Так, наприклад,  вітає бабусю Ірину в день її народження, 12 жовтня:

Желаю не словом, не фразой, -

Стихами простыми сказать:

С праздником, милая бабушка,

Тебе как всегда 25. 

Я більше місяця не знаходжу для себе теми, події в нашому культурному житті, про яку міркуєш «без брому». Чи то література, чи то оперне, образотворче мистецтво — все оповите з´ясуванням стосунків, звинуваченнями, образами, копирсанням у брудній білизні. 

Мабуть, у Насті чудові викладачі мови, літератури, гуманітарного блоку. Уявлюю, як їм непросто пояснювати в класі, юним душам, чому так мало йдеться в духовній сфері про любов... Чому так багато там ненависті, ярликів, інсинуацій, заперечень, інквізиторських погромів. Часто чуємо, що наше майбутнє — в поколінні таких, як Анастасія Пелешенко. Вони побачили цей світ у незалежній державі. Це так. І вони це розуміють. Як Настя:

Україна неповторна.

Україна вічна.

Ще горить за українців

І не згасне свічка.

Але від пафосних сподівань вернімося в грішну реальність. Я з острахом думаю, раптом Анастасія запитає мене, які би я порадив їй літературні періодичні видання, чи відповідні інтернет сайти. Не буду давати останнім своїх оцінок. Просто резюмую — їх настільки мало, в них така мізерна крапля змісту, «контенту», навіть елементарної інформації — що згадати нема що. Але — такі настали жорстокі для творчості часи. Дай Бог, аби Анастасія з ровесниками поклали їм край, аби  замість меркантильної, гламурної суєти запанувала  мода «на високе, вічне»:

А время вперед, очень подло,

Спешит, улетает, бежит.

Бывает хорошее время,

бывает плохое, логично.

Бывает немножечко грустно,

И время аналогично.

Вернется назад, или хлынет волной,

накроет — начнешь задыхаться;

Ты вынырнешь, просто его не вернешь, хоть как бы хотелось остаться.

Ведь время такое: вроде как ерунда,

Еще много времени — хватит;

А потом просто думаешь: «Вот так всегда»,

А время свою цену платит.

Вірш «Время» Анастасія датує 27.07.2013. Не знаю, як доля, як вона сама для себе визначаться з майбутнім фахом, професійним шляхом. Головне — це бути собою. Відаю напевне, що попереду — неминучі розчарування, в тому числі і серед ліричних ідеалів. І серед патріотичних цінностей. І серед історичних персоналій. Наприкінці звернімося до заповіту мудрого Миколи Бажана: «Прагни досконалості, бодай до краю і недосягненної. Мало писати вірші, будь вони і винахідливі, і вправно заримовані. Треба до кінця свого життя вчитися, щоб, підбиваючи підсумки, нарешті збагнути, що так і не довчився. Але прагни. Але жадай».