dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 22 Августа 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Культура Літературний швейцар Слабошпицький на підтанцовці в безсмертного Баранова: «Вченіє світ, а невченіє тьма»

Літературний швейцар Слабошпицький на підтанцовці в безсмертного Баранова: «Вченіє світ, а невченіє тьма»

Михайло Загребельний

НСПУ, тобто осередок неймовірних скандалів письменників України, круто запалює. Як це сталося навесні 2013 року. Український письменник Віталій Абліцов, 1946 року народження, все своє свідоме життя професійно присвятив служінню слову, літературі. Його твори це підтверджують. Буквально. Полиці бібліотек, інтернет не дадуть збрехати. Дев´ять десятих усіх  киян, які за часів головування в НСПУ Баранова потрапили до її лав, разом узяті написали менше за одного Абліцова! (Про мешканців інших регіонів не знаю — а київський  я «гуглив» особисто. Включно з «доробком»  дочки пані Іванченко (Іванової), дружини пана Смолія-Авт.).   В 2013 році Віталій Григорович помилився. Звернувся з відповідною заявою в Київську організацію НСПУ. Справедливо міркував, що він достойний квитка члена НСПУ. Його рекомендації  бездоганні — двох академіків НАН України, Дзюби й Жулинського. Та академіка Академії мистецтв Івана Драча. Не так сталося... Абліцов і наївні автори листів-звернень  на його підтримку наразилися на черговий неймовірний скандал. Такий буденний за адресою Банківська, дім 2. Адже там бал правлять швейцари й безсмертні...   

Слово очевидцям: «Здавалося б, саме В.Абліцов був одним із найдостойніших із числа тих, хто мав того дня пройти «чистилище» Президії. Втім, сталася несподіванка. Проти кандидатури В.Абліцова виступив Михайло Слабошпицький. Колега звинуватив В.Абліцова у непрофесіоналізмі і плагіаті, чим фактично поставив під сумнів не лише творчий доробок В.Абліцова, а і рішення знаних письменників, котрі рекомендували його до вступу в НСПУ. Вербальні аргументи М.Слабошпицького принесли результат: думки членів Президії (переважна більшість яких навряд чи були ознайомлені з творчістю В.Абліцова) під час таємного голосування розділились навпіл (12:12), що не дозволило В.Абліцову стати членом НСП».

Вельмишановний читачу, який скептично сприйняв процитовані факти, не закривай це вікно на своєму екрані. Прошу крапельку терпіння.  Адже згадана карнавалізація відбувається коштом державного бюджету, нашої країни,  на шиї якої сидить той самий Слабошпицький. І всівся давненько. Справа не в ньому особисто. Це ж тип безсмертний. Ім´я якому дав Іван Якович Франко: «патентований патріот».

Перший патент Слабошпицький одержує від славних органів української радянської держбезпеки. Свідчить проти Володимира Рокецького. На річницю перепоховання Тараса Шевченка, 22 травня 1971 року, Рокецький прочитав біля його пам`ятника в Києві вірш Данила Кулиняка «Ліс рубають». За що його виключили з Київського державного університету імені Шевченка. Влаштувався робітником Київського спеціального будівельно-монтажного управління зв`язку № 2, жив у робітничому гуртожитку. Його зарештували 14 січня 1972 року на вулиці Києва. У батьків, у Носові 18 січня  старший слідчий КДБ в Тернопільській області майор Касьянов провів ретельний обшук. Вилучив навіть дитячі записники їхнього сина. Інкримінували йому вірші, зокрема, «Ліс рубають» Кулиняка, авторство якого Рокецький узяв на себе, незакінчену повість «Пам`ять чистих джерел», політичний памфлет «Вітальна телеграма українському уряду з нагоди святкування 315-ї річниці кровопроводу «Україна – Москва». На допитах Рокецький тримався мужньо й гідно, нікого не здав. Київський обласний суд під головуванням Ю.І.Мацка 6 червня 1972 року виніс вердикт. П´ять років таборів суворого режиму за ч. 1 ст. 62 КК УРСР «антирадянська агітація і пропаганда». В´язень совісті іде  етапом у табір ЖХ-385/3-5, що в мордовському селі Барашево. Тим часом Слабошпицький, студент факультету журналістики того ж КДУ, звідки вигнали дисидента Рокецького, в 1971 році отримує диплом та нічтоже сумняшеся вмощується на столичних хлібах.

В 1979 році отримує новий патент — стає членом НСПУ. Точніше, Спілки письменників СРСР. Зауважу, не маючи жодної книжки. Зате пригрів на душі квиток члена КПРС! Перший фоліант, у співавторстві, опублікує тільки в 1981 році. Очевидно, глибокий не тільки за назвою: «Украинская литература сегодня». В 1984 році Слабошпицького винагороджують патентом «по заслугах» дотепні українські прозаїки. Він стає прототипом одного з нових романів на сторінках київського журналу «Вітчизна» під назвою «Південний комфорт». Фігурує там як Племінник: «Щось джинсово-розмахане... Ще не снідаючи, вже пахкав ароматним димом імпортної сигаретки, недбало спирався на стіл локтем, джинсова нога за ногу, чвирк-чвирк словами крізь імпортний дим... Втілений кошмар. В нахабній сорочці трьох чи більше кольорів, якісь погончики, клинчики, кишеньки, на грудях, на рукавах, непристойно висока гола шия, як ритуальний стовп, як фалос у древніх культах, - і знахабніння без кінця й без краю. Скільки їх отаких довкола! Все вони знають, все вміють, всього досягли, все бачили-перебачили, а самі — ніщо. Дармоїди, пустота, нікчемність. У столиці вже не вміщаються, відвалюються, мов тісто з діжі, розповзаються навсібіч, шмигають, соваються, нудять світом, псують життя».

Після 1991 року Слабошпицький дійсно вже не вмістився не тільки в столиці — йому затісно стало на Україні. Він проголошує себе свідомим українцем,  знаходить у Канаді Петра Яцика. Експлуатує мільйонера, як може. Після смерті Яцика примудряється без тіні сумніву, як його в КДБ натаскали,  обливати брудом дочку Яцика Надію: «Вона, як і багато людей з діаспори, має ставлення до України з канадським досвідом. Я неодноразово мав конфлікти з Надією Яцик, бо казав їй: «Ви не Яцик. У вас його прізвище, але ви просто пані з Торонто». Як на мене, канадський досвід нам якраз і потрібний. НСП там і близько немає. А от до кількості тамтешніх видавництв, книгарень, до тамтешніх тиражів книжок — нам, як до неба! 

Потрапляє Слабошпицький у другій половині нульових у Шевченківський комітет. Не шкодує компліментів на адресу колег: «Члени Комітету ведуть між собою люту війну, яка не є на поверхні. Інколи домовляються, знаходять компроміси. Проте війна творчих генерацій, канібалізм, коли молоді поїдають попередніх, є у всьому світі, і це продуктивно для творчості ( Філософ! - Авт.).  Інша річ, коли люди вперто доводять: «Наш найкращий, і хай там що!». У Комітеті є три центри впливу, лідерами яких є Лубківський, Жулинський і юніори – Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, Кирило Стеценко. Є й нейтральні особи – такі, як я та В’ячеслав Брюховецький. ( Як у прислів´ї — яке їхало, таке здибало — Авт.) ...Фактор присутності знайомств у Комітеті багато важить. Декому ми хотіли цьогоріч запропонувати не брати участі у засіданні, та у положенні не прописані такі умови. Є лише варіант виходу з Комітету на певний час, за умови, що номінованими є вони. Та ці особи не вважали за потрібне «вийти». Анатолій Хостікоєв сказав, що голосуватиме за виставу «Гріх» Дніпропетровського українського театру одного актора «Крик» Михайла Мельника. І не його вина, що з театром «Крик» конкурує вистава «Про людей і мишей», де грає його кум – Богдан Бенюк та дружина Наталка Сумська. Та й щодо ситуації з присудженням премії Любові Голоті - фактор присутності Мовчана був вирішальним у прийнятті рішення. Корупція переслідує нас по п’ятах...».

Та не все настільки сумно!  В червні 2013 року Слабошпицький під чуйним керівництвом Баранова прибуває в Чернігів, до музею Михайла Коцюбинського. Аби проголосити панегірик своєму безпосередньому патрону, Віктору Баранову. Аби, ясна річ, зайвий раз довести свою «нейтральність». Вербальними аргументами. Підтанцьовуючи. Як донедавна це робив (Я одного разу це спостерігав — Авт.) перед ясні очі Яворівського, свого вчорашнього патрона.  Звіт про чернігівські придибенції київських метрів змушує викликати підозру, що спекотним шляхом до Чернігова вони трохи перегрілися.

В музеї Коцюбинського київські гастролери поводяться, як у шинку. Слабошпицький рве на собі сорочку: «Згодився побути літературним швейцаром, аби відкрити Баранову браму в безсмертя!» Меле це без тіні сумління, як у 1972 році, тараторить свої покази. Саме так, як годиться патентованому свідомому лжесвідку. Його зачарувала велич Баранова: «Такого твору ще не було в нашій літературі! ...Коли письменника можна назвати видатним? Тільки тоді, як він народжує новий напрямок у літературі... Віктор Баранов — новатор». Зауважу, що сам Баранов скромно продовжив обговорення своєї творчості, проголосивши себе письменником від Бога... Якось Олександр Купрін після теплого застілля телеграфував Миколі ІІ: « Прошу Балаклаву оголосити вільним містом». Імператор відповів Купріну побажанням краще закусювати... Так то ж Купрін. А тут — безсмертний Баранов. З персональним швейцаром Слабошпицьким! Цікаво, що вони верзли, коли прибули з Чернігова додому?!       

Додам, що з олівцем у руках я проштудіював опус Віктора Федоровича «Не вір, не бійся, не проси», виданий у 2008 році, із відміткою «відповідальний за випуск Михало Слабошпицький». Моє враження від графоманії  Баранова перекажу невмирущими рядками з назви першого оповідання Коцюбинського: «Вченіє світ, а невченіє тьма».