• Одной фразой:  « Соединенные Штаты Америки - это санитары мира: они нападают на слабые и больные страны.  »
  • Одной фразой:  « Русский человек настолько терпелив, что кариес у него нередко переходит в гангрену.  »
  • Одной фразой:  « Запивая китайский чай русской водкой, мы порой сетуем, что ни то, ни другое не приносит должного результата.  »
  • Одной фразой:  « Чтобы избавиться от зловония во дворцах, англичане изобрели унитаз, а французы - парфюмерию.  »
Вы здесь: Темы Культура Портал Укр.Літ і музей Тичини як дзеркало чухраїнства

Портал Укр.Літ і музей Тичини як дзеркало чухраїнства

Печать
Рейтинг пользователей: / 5
ХудшийЛучший 
Портал Укр.Літ і музей Тичини як дзеркало чухраїнства

Остап Вишня лишив нам гіркий та болючий заповіт – збірку «Українізуємось». Опублікована в 1926 році, ця збірка витримала п’ять перевидань за три роки. Головна тема збірки – розвиток рідної мови, збереження чистоти мови і розширення сфер її вживання, грамотність та шляхи її досягнення. Гумореска «Чухраїнці» в цьому циклі – це сміх крізь сльози. З неперевершеним гумором Остап Вишня зумів підняти ряд актуальних проблем. Проблем не тільки 20-х років. Як справжній, а не патентований патріот, Остап Вишня хотів бачити свій народ цивілізованим, багатим і щасливим. А це можливо лише при подоланні отих недоліків, на які чесно і відверто вказував Остап Вишня. Злободенні вони і сьогодні. Чухраїнці – дивацький народ, який живе та благоденствує в країні Чукрен. За прозорою алегорією легко вгадується, що йдеться про українців та Україну.

«Що треба, щоб посміятися не з ворога, а з друга? Треба – любити людину. Більше, ніж самого себе. Тільки тоді ти маєш право сміятися» - до цих слів Остапа Вишні можна додати лише моє тверде переконання – щоб мати право сміятися зі свого народу, треба дуже його любити. Письменник Остап Вишня заслужив таке право власним драматичним життям.

На жаль, ми так нічого не навчилися. Майже століття тому назад Остап Вишня з гіркою іронією і болем говорив про безвідповідальність, безгосподарність, егоїзм, пасивність. І ми нічого не забули.

Яскравим проявом «чухраїнства» в нашому сьогоденні є «творча» діяльність керівництва літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини. Про його «досягнення» безупинно рапортує офіціозне видання Національної Спілки письменників України «Укр.Літ». Зачитаєшся! Змушений констатувати, що навіть біглий аналіз цього феномену - ілюстрація семи наших чухраїнських гріхів.

Павло Григорович Тичина писав у 1918 році : «І сказали люди; годі нас дурить!». В 2013 році адресую цитату класика «укрлітівцям» та лжегероям їх публікацій з київської вулиці Терещенківська, дім 5. 

Гріх перший – непотизм. Можу зрозуміти, коли в 1980 році новостворений музейний заклад очолила родичка Павла Григоровича Тичини – двоюрідна онука поета Блюдо Ірина Дмитрівна. Але те, що наступним директором музею-квартири, ніби за спадком, призначають її дочку Сосновську Тетяну Вікторівну - сюжет для театру абсурду. Теперішній директор музею Сосновська Т.В. раптом просторікує, що вона – правнучка поета. В економічній науці непотизм однозначно оцінюється, як явище, що знаходиться на одному рівні з корупцією. «Родинний підряд» двоюрідних родичів. Ніби і не було у житті Павла Григоровича Тичини великого друга і відданої дружини Лідії Петрівни Папарук.

Гріх другий – непрофесіоналізм. На сайті квартири - музею Павла Тичини подибуємо сумнівну ламентацію – мовляв «на жаль» всі архіви класика знаходяться в Державному архіві літератури. У 2012 році я декілька разів мав щастя спілкуватися з працівниками Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України), створеному в 1966 році. Заклад знаходиться в приміщенні колишнього Софійського духовного училища (пам’ятника історії архітектури другої половини ХVIII ст.). Особливість ЦДАМЛМ України полягає в тому, що установа поєднує функції архіву і музею. У фонді містяться рукописи, спогади, щоденники, особисті документи митців.

ЦДАМЛМ України є найбільшою скарбницею фондів особового походження літературно-мистецького профілю.

«Основну частину документальних зібрань особового походження ЦДАМЛМ України становлять фонди діячів літератури і мистецтв радянського періоду. Поміж них найбільш повним за обсягом і змістом матеріалів є фонд поета, академіка П.Г. Тичини, в якому зосереджені рукописи, автографи митця, листи, матеріали громадської діяльності, іконографія. Значний інтерес для користувачів становлять документи письменників М.П. Бажана, М.Т. Рильського, В.М. Сосюри, Ю.І. Яновського та ін. В ЦДАМЛМ України зберігаються документи діячів літератури та мистецтва, які зазнали репресій у 1930-х рр. Це фонди Письменника Б.Д. Антоненко-Давидовича, Остапа Вишні, М.Г. Куліша та ін.».

Ось так. Не «на жаль», а на щастя поруч з нами самовіддано працюють знавці української літератури. Відвідаймо Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України, що на території Софії Київської. З яким пієтетом і смаком обладнані меморіальні кабінети письменників Петра Панча і Андрія Головка, меморіальний куток поета Андрія Малишка. Погляньмо, в яких умовах працюють дійсні фахівці за покликанням – майстри своєї праці. Корисно б «укрлітівцям» пригадати, що їхній обов´язок — всебічно висвітлювати літературно — музейні події, баз фаворитиків чи любимчиків.

Гріх третій – неекономність. Архіви Павла Тичини зберігають у Центральному державному архіві-музеї. Там же ж  їм і місце! Повторюю, що ЦДАМЛМ України є провідною скарбницею фондів особового походження літературно-мистецького профілю. А ось тоді і виникає просте питання – а що ж знаходиться на двох поверхах будинку на Терещенківській (загальна площа інституції - 364 квадратні метри). З чим знайомлять відвідувачів? Влаштовують «Свя-То-Локи» і «Клечення словом»...

Гріх четвертий - неповага до права. За адресою дім № 5 по вулиці Терещенківській знаходиться не лише музей-квартира Павла Тичини. Із 12 помешкань у цьому будинку лише три – музеї-квартири. А решта мали і мають своїх господарів! Серед них — зірки української культури. Стефан Турчак, Гізела Ципола, Евгенія Мірошниченко, Василь Большак, Альвіна Кальченко. Їхні спадкоємці, сім´ї. А також ті, хто придбав нерухомість в останні роки. Власники квартир у цьому будинку навіть і не підозрювали, що подвір’я їх будинку – це «внутрішнє подвір’я» музею-квартири Павла Тичини. Як це анонсує «Укр.Літ».

Гріх п’ятий – нехлюйство. Як у слові, так і в ділі. «Укр.Літ» 15 травня 2013 року розміщує інформацію про те, що під мудрим керівництвом чолових музею-квартири Павла Тичини скликають «працьовиту й ідейну громаду для проведення толоки» - весняна «Свя-То-Лока» у музеї Павла Тичини. «Залюблених у традиції українства і сучасний мистецький світ» скликали «на бадьоре і корисне «Свя-То-Лока», заманювали «смаколиками»...

Загальновідомо, що в цивілізованому суспільстві культура мови є однією з важливих складових загальної культури людини. Послуговуватися літературною мовою в офіційному спілкуванні є «бонтоном». Принаймні для тих, хто претендує, щоб його вважали елементарно культурною людиною. Стосовно ж нехлюйства у ділі, то в результаті «Свя -То-Локи» кілька днів сусіди «залюблених музейників» у себе в дворі збирали висохлі гілки, різний непотріб та навантажили ними не один самоскид.

Гріх шоста – неорганізованість. Як бадьоро «укрлітівці» та їхні «герої» запевняли, ніби головна мета «Свя-То-Локи» – «взаємодопомога: сьогодні ти – комусь, а завтра – і тобі!». Прикро, але, очевидно, заклик «підтримати Музей та висадити свою квітку на подвір’ї» не стосується безпосередньо музейних трударів. Адже ніхто і не згадав, що меморіальна дошка П. Тичини на будинку № 5 по вулиці Терещенківській прикрашена горщиком із зів’ялою, засохлою рослиною. 

Гріх сьомий – неповага до минулого. Будинок 5 по вулиці Терещенківській – це пам’ятка архітектури 1934 року забудови. Мені хочеться нагадати «залюбленому» директору музею, що «гуртова праця заради спільної ідеї», як і винагорода «смаколиками» (солодкими і не дуже), як і м'ясо та ковбаса, для учасників дійства, що обернулося в монблан сміття та розмальовування історичних стін казна чим - типове чухраїнство. Хочеться вказати «Укр. Літ» (адже НСПУ фінансує держава!), що крім «Свя-То-Лок» є ще  літературно-музичні вечори в ЦДАМЛМ України. Там звучать роялі театрального режисера і актора В.С. Василька, композитора і музичного педагога Л.М.Ревуцького, боян поета А.С. Малишка, гітара поета В.М. Сосюри, фортепіано композитора П.І. Майбороди. Чи відвідують ці вечори вожді НСПУ, фото яких запопадливо розмістили «укрлітівці» на своєму сайті? А внизу окремо, як пани своїй челяді, навели телефон «водіїв». Аби ми не сподівалися зустріти їх у громадському транспорті? Вожді НСПУ та їхній рупор «Укр. Літ» нічого не забули! За часів останніх років правління Л.І.Брежнєва моїм громадським обов´язком було слідкувати, аби подібна за пафосом галерея ликів членів Політбюро ЦК КПРС прикрашала Ленінську кімнату університетського гуртожитку №10 на київській вулиці Ломоносова. Павло Тичина в 1918 році у вірші «Хто ж це так із тебе насміяться смів?» писав:

Ждали ми героя, а став свинопас,-

Хто ж так люто кинув на поталу нас?